Смекни!
smekni.com

Протестнийпотенціал процесів доходної поляризації в сучасному українському суспільстві (стр. 2 из 2)

Опитаних, що мотивують свою участь у масових акціях протесту незгодою із стрімким розшаруванням суспільства на багатих і бідних, найменше виявилося серед мешканців західного та південного регіонів України. Найбільшою ж підтримкою ця ідеологема користується у центральному, північному та східному регіонах України. Тобто в тих областях, де значний вплив мають ліві політичні сили.

Аналіз результатів опитування, що проводилося у рамках моніторингу ІС НАН України в січні 2001 р., ще раз довів відсутність залежності між рівнем доходу респондента та його ставленням до тих чи інших форм протесту. Характер протестних установок більшою мірою залежить від віку, освіти, політичних переконань та життєвої активності аніж від об’єктивного матеріального становища.

В цілому в Україні нелегітимні заходи масового протесту не знаходять вагомої підтримки населення як з великими, так і з незначними доходами, як із високою, так і з низькою самооцінкою добробуту. Серед усіх опитаних у травні 2000 р. про те, що вони ніколи б не стали брати участь у захопленні приміщень, будівель повідомили 91% респондентів, у вуличних заворушеннях, погромах – 90%, у створенні незаконних збройних формувань – 89%, у пікетуванні державних установ – 77%, у голодовках протесту – 83%, у незаконних страйках – 80%, у несанкціонованих мітингах та демонстраціях – 76%. Зросла підтримка законних засобів виявлення незгоди із політикою держави. Наприклад у 1996 р. свою участь у підписанні петицій вважали можливою 30%, а у 2000 р. – 40% дорослого населення України; участь у дозволених демонстраціях – 31 та 35% відповідно.

В Україні кількість тих, хто вважає, що “уся організація нашого суспільства повинна бути радикально змінена шляхом революційних перетворень” значно менше частки прихильників поступового реформування (“наше суспільство повинно поступово покращуватися шляхом реформ”): 8 та 74% відповідно* . Хоча, відповідаючи на це запитання у травні 2000 р., уже вдвічі більше респондентів обрали революційні зміни – 15%, та відповідно зменшилася частка прихильників поступових суспільних реформ – 65%. Має місце часткова радикалізація поглядів населення щодо допустимих шляхів суспільного розвитку.

Дані моніторингу громадської думки, який здійснюється Інститутом соціології НАН України, за період із 1994 до 2001 р. також демонструють тенденцію до незначного підвищення позитивного ставлення до несанкціонованих мітингів та демонстрацій, незаконних страйків, голодувань протесту, пікетування державних установ. Простежується тенденція деякого пом’якшення громадської думки щодо нелегітимних форм протесту [3, с.95].

Можна констатувати, що гасла рівності та зменшення дистанції у економічному становищі соціальних груп не можуть спонукати виникнення та розвиток серйозних деструктивних конфліктів, посилення нелегітимної протестної активності з цього приводу, принаймні, найближчим часом. Оскільки протестні установки як найбільш обділених у матеріальному сенсі груп, так і тих, кого не влаштовує доходна поляризація не тільки із прагматичних (невдоволеність рівнем власного добробуту та його динамікою), але і з ідейних міркувань (прихильність до ідеологем соціальної та економічної рівності), мають орієнтацію на цілком законні та відносно безпечні для суспільної стабільності форми протесту. Деструктивний потенціал протестних установок, детермінованих негативним ставленням суспільства до доходної диференціації, незначний. Значення невдоволення існуючою диференціацією доходів як мотивуючого чинника розвитку деструктивної протестної поведінки, а відтак посилення найбільш небезпечних виявів чи результатів розвитку соціальної напруженості на глобальному, у масштабах країни рівні, обмежене. Схильні до найбільш радикальних дій мешканці України частіше відстоюють цінності економічної та політичної свободи, прав людини, суверенітету України, а не ідеали соціальної й економічної рівності.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Е.Клюєнко. Методологічні засади дослідження соціальної напруженості у суспільстві, що трансформується. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1998.– №4-5. –С.41-55. 2. Проблема бідності в контексті політики соціально-економічних перетворень та стратегії реформ / Матеріали семінару “Проблеми розробки і оцінки методологічних підходів щодо вимірювання бідності в Україні”. – Київ, РВПС України НАН – 3 квітня 2001 р. –19 с. 3. Українське суспільство 1994-2001. Результати опитування громадської думки. – Київ. – МІА-“Подія” – 2001. – 128 с.


[1] Результати опитування Центру “Соціальний моніторинг” та Українського інституту соціальних досліджень “Ваша думка: червень 2001 р.”. Всього було опитано 2502 респондента у 24 областях України, АР Крим та м.Київ віком від 18 років. Вибіркова сукупність репрезентативна за основними соціально-демографічними ознаками.