Курсова робота на тема:
Умови правомірності необхідної оборони.
ПЛАН
ВСТУП
1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ОБСТАВИН, ЯКІ ВИКЛЮЧАЮТЬ СУСПІЛЬНУ НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ І ПРОТИПРАВНІСТЬ ДІЯННЯ
2. НЕОБХІДНА ОБОРОНА
3. УМОВИ ПРАВОМІРНОСТІ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ
4. ПЕРЕВИЩЕННЯ МЕЖІ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ
5. ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ
6. УМОВИ ПРАВОМІРНОСТІ ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ
7. КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ
8. УМОВИ ПРАВОМІРНОСТІ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ
9. ВІДМІНА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ВІД НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Перед Україною – самостійною державою – стоїть завдання – забезпечити суворе додержання законності, викорінення порушень правопорядку, припинення росту злочинності, усунення причин, які її породжують.
Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. На передньому краї боротьбі зі злочинністю стоять, як відомо правоохоронні органи, зокрема органи міліції.
1. Кримінальне право – одна з галузей права України, яка є сукупністю юридичних норм, встановлених державою і санкціонованих її примусовою силою. Особливість цих норм у тому, що вони забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливих заходів державного примусу – кримінального покарання.
Норми кримінального права встановлюються лише вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України. Ці норми визначають, які суспільно-небезпечні діяння є злочинними, і встановлюють покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини (ст. 1 КК України).
Правові відносини, які виникають у зв’язку із вчиненням злочину і застосуванням відповідних покарань, складають предмет кримінального права.
2. При скоєнні злочину виникають кримінально – правові відносини між особою, яка скоїла злочин, порушила кримінально – правову норму, і Українською державою в особі уповноважених на те її органів (органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду). Ці кримінально – правові відносини виникають з моменту скоєння особою злочину і закінчуються остаточною реалізацією кримінальної відповідальності.
Сторони кримінально-правових відносин мають певні права і обов’язки.
Органи держави мають право і зобов’язані згідно з законом притягнути особу, що скоїла злочин, до кримінальної відповідальності і застосувати до неї визначене законом покарання.
Особа, яка вчинила злочин, повинна понести покарання і має право вимагати, що відповідальність і покарання повністю відповідали положенням кримінального закону.
3. Завдання кримінального права зафіксовано у ст. 1 КК. Згідно з положенням цієї норми, кримінальне право має завдання охороняти суспільний лад України, її політичну і економічну системи, особу, власність, права і свободи громадян.
Аналіз кримінального законодавства України дає підстави для усвідомлення такої тенденції в призначенні покарання: посилення відповідальності і застосування суворих заходів покарання до осіб, які скоюють тяжкі злочини, до злочинів – рецидивістів, з другого боку – за менш небезпечні злочини – призначення покарань, незв’язаних з позбавленням волі, застосування умовного засудження за злочини, які не становлять великої суспільної небезпеки, а також передачу винного на поруки громадській організації чи трудовому колективові, передачу матеріалів справи на розгляд товариського суду, комісій у справах неповнолітніх або притягнення особи до адміністративної відповідальності (ст. 97 КК).
І. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ОБСТАВИН, ЯКІ ВИКЛЮЧАЮТЬ СУСПІЛЬНУ НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ І ПРОТИПРАВНІСТЬ ДІЯННЯ
1. Кримінальне право, визначаючи поняття злочину (ст.11 КК України), вказує передусім на найважливіші його ознаки – суспільну небезпечність діяння.
Суспільна небезпечність діяння і його протиправність тісно поєднані між собою і тільки у своїй сукупності характеризують його як злочин. Відсутність суспільної небезпеки означає і відсутність складу відповідного злочину. Це положення закріплене у ч.2 ст. 11 КК “Не є злочин дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільну небезпеку”.
У кримінальному праві України виділено випадки, коли дії можуть здаватися суспільно-небезпечними і зовні підпадають під ознаки певного кримінального закону, але які через небезпеки, не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності і покарання.
2. До обставин, які виключають суспільну небезпечність діяння, належать: необхідна оборона, затримання злочинця і крайня необхідність.
Дії, скоєні в стані необхідної оборони, крайньої необхідності і при затриманні злочинця, як це відображено в нормах, що закріплюють ці кримінально-правові інститути, підпадають під ознаки діяння, передбаченою певною статтею Особливої частини кримінального законодавства. Ці дії є суспільно корисними, тому що вони спрямовані на захист інтересів держави, суспільства, законних прав громадян.
Корисність дій, скоєних у стані необхідної оборони, полягає в тому, що вони припиняють суспільно-небезпечне посягання на ті чи інші інтереси, тим самим відвертаючи завдання шкоди цим інтересам. Наприклад повертаючись увечері додому громадянин Ращенко почув крик про допомогу. Підбігши до місця подій, побачив, що п’яний чоловік тягне жінку на безлюдну будівельну площадку. На вимогу залишити жінку він, витягнувши з кишені ніж, кинувся на Ращенка. Той не розгубився і збив злочинця з ніг. Падаючи, він вдарився головою об цеглу і отримав тяжкі тілесні ушкодження. Чи мав право Ращенко завдавати удар? Так, він діяв у стані необхідної оборони. Дії його є суспільно корисними.
3. дії службових осіб, окремих громадян по затриманню злочинця мають своєю ціллю доставити його відповідним органам влади для подальшого вирішення питання про відповідальність.
4. для працівників міліції необхідна оборона є здійсненням права і їхнім службовим обов’язком.
Охорона державних, громадських інтересів, а також права і законних інтересів громадян від суспільно-небезпечних посягань – обов’язок працівників міліції, який випливає з вимог закону про необхідну оборону, про затримання злочинця, а також з вимог відомчих статутів, вимог, інструкцій.
Виконання службових обов’язків про застосування необхідної оборони, затримання злочинця працівниками міліції грає важливу роль у справі попередження злочинів. Виходячи з цього, на питання необхідної оборони і затримання злочинця необхідно зупинитись детальніше.
5. Щодо дій, вчинених у стані крайньої необхідності, то вони спрямовані на усунення небезпеки, що загрожує будь-яким інтересам, які охороняються законом. Ця небезпека може виникнути внаслідок стихійних сил природи, злочинних дій, … .
6. названі три види обставин передбачені законом як такі, що виключають злочинність діяння.
ІІ. НЕОБХІДНА ОБОРОНА
У ст. 36 КК України сказано, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою.
І далі зазначено, що необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспільно – небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Необхідною обороною в кримінальному праві називаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання завданням шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання ( ст. 15 КК ).
Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи, чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло, або якщо особа , яка здійснює захист, не може внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.
2. Отже, кримінальне право розглядає необхідну оборону як одну з форм захисту інтересів громадян, держави, суспільства. Дії, скоєні в стані необхідної оборони, розцінюються як правомірні і суспільно корисні, оскільки вони спрямовані на усунення загрози згаданим інтересам.
3. Захист інтересів, які охороняються законом, може бути здійснено різними засобами і діями, в тому числі із застосуванням зброї у визначених законом випадках. За наслідки, які настали від дії в стані необхідної оборони, особа відповідальності не несе, оскільки її дії є суспільно корисними і правомірними.
4. Інститут необхідної оборони в кримінальному праві України сприяє зміцненню правопорядку, запобіганню можливості скоєння злочинів. Він надає як представникам влади, так і окремим громадянам можливість протидіяти суспільно небезпечним посяганням.
5. Необхідна оборона – суб’єктивне право громадянина. Кожен громадянин нашого суспільства має право захищати шляхом акту необхідної оборони владу, державну власність, інші громадські інтереси від злочинних посягань. Це право громадянин має, оскільки громадські інтереси в демократичному суспільстві не протистоять інтересам окремого громадянина. Здійснення цього права є громадським, моральним обов’язком. Кожен громадянин має право захищати себе, інших осіб від будь-яких злочинних посягань.
Громадянин має право вдатися до необхідної оборони в усіх випадках загрози інтересам, які охороняються законом, навіть тоді коли ця загроза може бути усунена іншими способами чи представниками влади.
6. Із 1958 р. почався подальший розвиток інституту необхідної оборони. Кримінальний закон правильно визнав, що дії скоєні в стані необхідної оборони, не є злочином, тобто вони не містять складу злочину і є діянням правомірним.