Головною причиною інфляції, що супроводжується спадом виробництва, є інерція в очікуванні інфляційних процесів. Це продовжує тягнути вгору криву сукупної пропозиції навіть після обмежуючих заходів з боку уряду.
Крім розглянутої інфляції, розрізняють також інфляцію збалансовану, коли ціни на різні товари відносно одна одної незмінні, та незбалансовану, коли ціни на різні товари постійно змінюються відносно одна до одної, причому в різних пропорціях, а також очікувану і й неочікувану інфляцію. Ососбливо небезпечним є збіг незбалансованої й неочікуваної інфляції, тому що в такому випадку знижується ефективність виробництва, виникає перерозподіл доходів.
Головними негативними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.
Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна політика займає найважливіше місце серед засобів державного регулювання економіки. Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів що спираються на кредитно-грошову політику. Це – заходи або адаптації, або рішучої боротьби з інфляцією.
Адаптаційні заходи пов'язані з індексацією доходів, обмеженням і контролем за зростанням цін. У приватному сеткорі індексація доходів здійснюється через колективний договір профспілок з підприємцями, де зростання заробітної плати стає залежним від темпів інфляції. Індексація доходів людей з фіксованою оплатою праці має за мету не погіршити їхній стан порівняно із зайнятими в приватному секторі. Адаптаційна антиінфляційна політика може бути посилена антимонопольними заходами. Однак слід підкреслити, що вона є малоефективною: загальна індексація зарплати породжує безперервну мультиплікацію цін, інфляційну нестабільність. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки з населення і підприємства, або робити грошову емісію, що знову ж приведе до зростання інфляції.
Активне зниження інфдяції здійснюється засобами рестриктивної політики, що означає стримання розвитку економіки. Для цього застосовуються заходи кредитно-грошової та фіскальної політики: зниження рівня або темпу зростання грошової маси через продаж цінних паперів на відкритому ринку, підвищення процентної ставки, а також завдяки скороченню державних витрат; збільшення податків, усе це спрямовано на зменшення споживчої спроможності та скупуного попиту, скорочення бюджетного дефіциту. Пропонується також “компромісна” теорія, згідно з якою для зниження інфляції на 1% безробіття має підвищитися протягом року на 2% більше від свого природного рівня. Такі заходи є жорсткими, але їх результати більш відчутні.
ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ
Під економічним зростанням (ЕЗ) розуміють збільшення обсягів виробничих потужностей або ВНП в умовах повної зайнятості. Рівень ЕЗ залежить до найважливіших показників, які характеризують розвиток національного господарства і використовуються для міжнародних порівнянь. Його визначають двома способами: як збільшення абсолютного реального ВНП чи ЧНП за певний період або як зростання реального ВНП чи ЧНП на душу населення. Вимірюється ЕЗ за допомогою обчислення річних темпів зростання у процентах.
Збільшення ВНП в розрахунку на душу населення є показником зростання реального продукту, тобто таким,який характеризує збільшення фізичних обсягів виробництва. Зростаюча економіка має здатність розв'язувати складні соціальні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні, здійснювати програми боротьби з бідністю, із забрудненням навколишнього середовища без зниження рівня споживання та нагромадження.
Кінцевою метою ЕЗ є збільшення споживання, зокрема невиробничого, яке включає в себе невиробничі капітальні вкладення та фонд споживання. Досягнення цієї мети здійснюється на основі виробничого нагромадження. Завдяки нагромадженню відбувається розширення обсягів засобів праці, в результаті чого зростають масштаби виробництва. Оскільки капітальні вкладення та ресурси споживання формуються з одного джерела, то за фіксованого розміру виробленого продукту кожна із цих частин може зростати тільки за рахунок скорочення іншої. Від того, як вирішується ця супречність, залежить співвідношення між поточним підвищенням життєвого рівня населення і розширенням виробництва, спрямованого на задоволення перспективних потреб суспільства.
ЕЗ може здійснюватися на кількісній або якісній основі. Тому розрізняють два його типи: екстенсивний та інтенсивний. Сутність екстенсивного типу ЕЗ полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва матеріальних благ та послуг досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів. Інтесивний тип ЕЗ характризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування досконаліших факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності.
Екстенсивний та інтенсивний типи ЕЗ – це протилежності, які перебувають в органічній єдності. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються, переплітаються та взаємно зрощуються, у зв'язку з чим важко відмежувати один тип ЕЗ від іншого. Тому часто говорять про переважно екстенсивний чи переважно інтенсивний шляхи ЕЗ. Ознаками першого є такі: кількісне нарощування обсягів виробничих ресурсів, яке зумовлює більш ніж 50% приросту виробленоо продукту; одиничне введення в дію виробничих ресурсів підвищеної ефективності; активний розвиток окремих галузей народного господарства на основі використання традіційних технологій та матеріалів.
Ознаки другого типу: якісне вдосконалення засобів виробництва та робочої сили; підвищення економічної ефективності виробництва, яке забезпечує понад 50% приросту продукту; безперервне введення в дію виробничих ресурів підвищеної ефективності; активний розвиток усіх ланок народного господарства на основі застосування прогресивної техніки та технологій.
Перехід від переважно екстенсивного до переважно інтенсивного типу ЕЗ – це процес, який пов'язаний із зрушеннями в структурі суспільного виробництва та зміною приоритетів економічного розвитку. Під час переходу від одного типу до іншого відбувається уповільнення темпів ЕЗ, але водночас активізуються структурні зрушення. Саме по собі уповільнення не слід розглядати як негативне явище, якщо при цьому здійснюється перебудова відтворювальних пропорцій. Негативним слід вважати таке падіння темпів ЕЗ, яке супроводжується консервацією структури народного господарства в умовах незбалансованого розвитку і тому зумовлює уповльнення динаміки суспільного виробництва.
Темпи ЕЗ, його масштаби та якість, повністю визначаються тими факторами, які на це впливають. До основних факторів, які впливають на ЕЗ будь-якої країни, належать:
1) природні ресурси;
2) трудові ресурси;
3) основний капітал (основні фонди);
4) науково-технічний прогрес;
5) сукупний попит;
6) сукупний розподіл.
Перші чотири фактори ЕЗ об'єднуються під назвою фактори пропозиції. Завдяки їм забезпечується фізичне зростання, тобто збільшується виробництво реального продукту. Але ці фактори створюють лише передумови для ЕЗ. Щоб воно відбулося насправді, відповідно повинен зрости сукупний попит.
Вплив факторів, які стосуються пропозиції, на ЕЗ відображається за допомогою кривої виробничих можливостей (рис.3). Збільшення кількості окремих факторів або всієї їх сукупності приводить до зміщення кривої виробничих можливостей із положення АБ до положення ВГ. Причому положення кривої ВГ визначається двома моментами: по-перше, співвідношенням попиту та пропозиції товарів; по-друге, абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих потужностей.
Вплив факторів на ЕЗ можна зобразити графічно (рис.4).
Наведена схема показує, що збільшення реального продукту і доходу можна одержати або шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішимїх використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВНП визначається як добуток трудовитрат на продуктивність праці. Величина трудовитрат залежить від чисельності зайнятих у народному господарстві та середньої тривалості робочого тижня. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від загальної чисельності населення в працездатному віці та частки в ньому того населення, яке бере реальну участь у суспільному виробництві. Що стосується середньої тривалості робочого тижня, то вона визначається діючими в кожній країні законами про працю, колективними договорами, структурними особливостями економіки тощо. Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів, серед яких головними є технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили та ін.
Поряд з факторами, які зумовлюють ЕЗ. Існують і такі, які стримують його. До них належать законодавча діяльність держави в галузі охорони праці, навколишнього середовища та ін. Це виражається в тому, що державне втручання в приватний бізнес з метою поліпшення охорони навколишнього середовища чи безпеки праці вимагає відповідного відволікання ресурсів не на виробничі цілі. Це, звичайно, зменшує можливості збільшення інвестицій в основний капітал, необхідний для розширення виробництва та підвищення продуктивності праці. Але слід зазначити, що підвищення безпеки праці, поліпшення навколишнього середовища, з одного боку, уповільнює зростання продуктивності праці, а з іншого – підвищення продуктивності праці створює передумови для збільшення ресурсів на ці цілі.