Зараз цей термін використовується в різних значеннях і має різний зміст в залежності від того, що в нього вкладається. Деякі аналітики відзначають змішаний характер швецької економіки, поєднуючий ринкові відносини і державне регулювання, переважної частини приватної власності в сфері виробництва і усуспільнення споживання.
Інша характерна риса післявоєнної Швеції - специфіка відношень між працею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятирічь важливою частиною швецького суспільного життя була централізована система переговорів про укладення колективних договорів щодо заробітньої плати за участю потужних організацій, профспілок і підприємців в якості головних діючих осіб, причому політика профспілок грунтувалася на принципах солідарності між різноманітними групами працівників.
Ще один засіб визначення швецької моделі виходить з того, що в швецькій політиці явно виділяються два домінуючі фактори: повна зайнятість і вирівнювання прибутків, що і визначає засоби економічної політики. Активна політика на високорозвиненому ринку праці і вийнятково великий державний сектор (при цьому мається на увазі передусім сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.
Нарешті, в самому широкому значенні швецька модель - це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій в країні з її високим рівнем життя і широким масштабом соціальної політики. Таким чином, поняття “шведська модель” не має однозначного тлумачення.
Основною метою моделі, як вже відзначалося, на протязі тривалого часу були повна зайнятість і вирівнювання прибутків. Їхнє домінування може бути пояснене унікальною силою швецького робітничого руху. Більш ніж півсторіччя - з 1932 р. (за вийнятком 1976-1982 рр.) при владі перебуває Соціал-демократична партія Швеції. На протязі десятиріч з соціал-демократичною партією тісно співробітничає Центральне об'єднання профспілок Швеції, що посилює реформування робітничого руху в країні. Швеція відрізняється від інших країн прийняттям повної зайнятості в якості головної і незмінної мети економічної політики, а шведський народ в цілому - активний її прибічник.
Прагнення до рівності досить розвинуте в Швеції. Коли лідер соціал-демократів Пер Альбин Ханссон в 1928 р. висунув концепцію Швеції “вдома у народу”, де говорилося про спільність інтересів нації в створенні “спільного дому”, широкі групи населення поза робітничим рухом змогли прийняти його погляди. В Швеції соціал-демократичні ідеї привертають значну частину населення середнього прошарку.
Äî ÷èñëà ñïåöèô³÷íèõ ÷èííèê³â, ïðèòàìàííèõ ñàìå Øâåö³¿, òðåáà â³äíåñòè íåçì³ííèé çîâí³øíüîïîë³òè÷íèé íåéòðàë³òåò ç 1814 ð., íåó÷àñòü â îáîõ ñâ³òîâèõ â³éíàõ, ðåêîðäíå ïî òðèâàëîñò³ ïåðåáóâàííÿ ïðè âëàäè Ñîö³àë-äåìîêðàòè÷íî¿ ðîá³òíè÷î¿ ïàðò³¿, ³ñòîðè÷í³ òðàäèö³¿ ìèðíèõ çàñîá³â ïåðåõîäó äî íîâèõ ôîðìàö³é, ÷àñòêîâî â³ä ôåîäàë³çìó äî êàï³òàë³çìó, òðèâàë³ ñïðèÿòëèâ³ ³ ñòàá³ëüí³ óìîâè ðîçâèòêó åêîíîì³êè, äîì³íóâàííÿ ðåôîðìóâàííÿ â ðîá³òíè÷îìó ðóñ³, ùî çàòâåðäèâ ö³ ïðèíöèïè â ñâî¿õ â³äíîøåííÿõ ç êàï³òàëîì (¿õí³ì ñèìâîëîì ñòàëè óãîäè ì³æ êåð³âíèöòâîì ïðîôñï³ëîê ³ ï³äïðèºìöÿìè â Ñàëüòøåáàäåí³ â 1938 ð.), ïîøóê êîìïðîì³ñ³â íà îñíîâ³ âðàõóâàííÿ ³íòåðåñ³â ð³çíîìàí³òíèõ ñòîð³í.
На економічний розвиток певний вплив мала культура та історичні передумови. Невід'ємною частиною швецьких традицій є підприємництво. Ще з часів вікінгів в Швеції відомі підприємства по виробництву зброї та дорогоцінностей. Перша в світі компанія – “Струра Коппаберг” (заснована більш як 700 років тому) з'явилася в Швеції і досі входить в дюжину найбільших експортерів країни.
Успішне функціонування економічної системи залежить від динаміки цін, конкурентноспроможності швецької промисловості і економічного зростання. Частково від інфляції - загроза як рівності, так і конкурентоздатності швцської економіки. Отже, повинні використовуватися такі засоби підтримання повної зайнятості, що не призводять до інфляції і негативного впливу на економіку.
З середини 70-х років в зв'язку з загостренням конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і глибокою економічною кризою положення країни помітно ускладнилося. Частково деякі галузі промисловості, зазнали глибокої структурної кризи, стали одержувати державну допомогу, причому в дуже великому масштабі. Але, не дивлячись на сумні прогнози багатьох економістів, Швеція змогла вийти з кризи. З 1983 р. триває безперервний економічний підйом який показав, що шведська модель змогла пристосуватися до умов, що змінилися і показала свою життєдіяльність.
Швецька модель виходить з положення, що система ринкового виробництва ефективна, держава не втручається в виробничу діяльність підприємства, а активна політика на ринку праці повинна звести до мінімуму соціальні витрати ринкової економіки. Сенс полягає в максимальному зростанні виробництва приватного сектора і якомога більшому перерозподілі державою частини прибутку через податкову систему і державний сектор для підвищення життєвого рівня населення, але без впливу на виробництва. При цьому натиск робиться на інфраструктурні елементи і колективні грошові фонди.
Таким чином, держава відіграє важливу роль в розподілі, споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні видатки, досягнувши рекордних рівнів. В реформації ідеології така діяльність отримала назву “функціональний соціалізм”.
4. Модель японської ринкової економіки. Хоча розмови про "японське диво" в загальному майже припинилися, феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Цікаво, чому країна з величезною зовнішньоекономічною залежністю, практично позбавлена природних ресурсів, незважючи на всі непорозуміння і катаклізми останніх двох десятиріч, продовжує неухильно зміцнювати свої економічні (а разом з ними і політичні) позиції на світовій арені? Зберігаючи роль світового лідера з багатьох найважливіших напрямків науково-технічного прогресу, Японія при цьому демонструє надзвичайно високий ступінь адаптації до умов, що змінюються з розвитком економіки. Ці переміни відбуваються не просто на базі технологічних нововведень, але в безперервній і надто складній взаємодії техніки, технології, економічних і соціально-політичних чинників.
В будь-якій економічній системі довгострокова динаміка економічного зростання зв'язана передусім з освоєнням нововведень. Тривалий час, особливо в післявоєнні роки, науково-технічна політика Японії базувалася на зацікавленості науково-технічних досягнень із-за кордону (в формі купівлі ліцензій, створення змішаних компаній, участі в багатонаціональних дослідних проектах).
Запозичаючи і удосконалюючи зарубіжну передову технологію, Японія не тільки досягла світового технічного рівня в більшості галузей економіки, але й зуміла створити потужні засади на міжнародному ринку технологій майбутнього. В прикладних дослідженнях і розробках, а також в управлінні іноваційною діяльністю, Японія забезпечила собі певні переваги перед Заходом, але все ще відстає за рівнем розвитку Фундаментальної науки.
На нинішній стадії економічного розвитку Японії нерозсудливо, та й неможливо продовжувати віддавати пріоритет тільки прикладним дослідженням і розробкам. По-перше, зменшується потік ліцензій на фундаментальні дослідження, на базі яких можуть бути зроблені вдосконалення. Західні компанії все менш схильні продавати такі ліцензії Японії. По-друге, ігнорування фундаментальних досліджень позбавило японські компанії можливості ефективного обміну. По-третє, одностороння політика стимулювання прикладних досліджень знизила статус зайнятих фундаментальними дослідженнями, зменшила їхні можливості в дослідних підрозділах корпорацій. Ці і ряд інших реалій японського "технологічного клімату" породили почуття кризи, що отримало широке розповсюдження серед учених і технічних фахівців в 70-ті роки. В ці ж роки різко загострились торгово-економічні протиріччя Японії з США і західно-європейськими країнами. Перед Японією повстало завдання пошуку засобів використання власних технічних можливостей для забезпечення економічної безпеки. Слід також підкреслити, що в процесі "змагань з Заходом" Японія, слідуючи імітаційній стратегії економічного розвитку, мала можливість враховувати досвід інших країн і вчасно та досить ефективно брати під контроль небажані наслідки розвитку економіки.