Другим нашаруванням релігійних вірувань був анімізм. Будь-яке примітивне плем'я мало певну систему уявлену про душу та її властивості, надприродні сили, що чинять людям добро або зло й спонукають їх до жертвоприношення [23]. Так, тасманійці й австралійці пояснювали хвороби і смерть дією злих духів, які підкрадаються до своєї жертви ззаду і б'ють її палицею по потилиці. Караїби на могилі вождя приносили в жертву невільників, а гвінейські негри під час похорону знатної людини вбивали його дружин, клали в труну кращий одяг і коштовності. Помітним етапом розвитку релігійних вірувань стало ідолопоклонство, яке, напевно, зародилося з фетишизму. Первісна людина дивилася на ідола, функцію якого спочатку найчастіше виконував камінь певної форми, як на вмістилище всесильного духу. Згодом ідолами стають статуї і вони все більше нагадують фігури людей. Давні українці, наприклад, поклонялися фігурам з дерева, кожна з яких уособлювала якусь природну або надприродну стихію.
Тотемізм, анімізм, ідолопоклонство — ознаки релігійної стадії первісної свідомості. Віруваннями та поклонінням первісна людина віддає шану надприродній силі, перед якою відчуває безпорадність. Природа наділяється надзвичайними властивостями, які знецінюють життя. Вона протистоїть людині, тому, щоб задобрити її, треба принести жертву. Відношення «людина — природа» береться тут у повному обсязі, а не частково, як це мало місце на попередніх стадіях. Це передумова кроку в напрямку до виокремлення людини як самостійного об'єкта свідомості. Проте його буде зроблено вже на наступних етапах історичного розвитку.
Отже, аналіз первісної культури свідчить, що первісна свідомість виявляє свої характерні риси, виникаючи і функціонуючи в межах опосередкованого елементарною працею відношення «людина—природа».
На її першій, магічній стадії усвідомлюється лише зв'язок між компонентами цього відношення, які в образі є злитими. При цьому сам образ невіддільний від дії — магії: в ній він формується й через неї виявляється. Об'єктом усвідомлення другої, міфологічної стадії є природа. Тут образ отримує відносну незалежність від дії, виступаючи у вигляді словесно оформленого міфу. Третя — релігійна стадія бере назване відношення в сукупності його компонентів, але людина І природа усвідомлюються як сутності, що протистоять одна одній. їх поєднання здійснюється за рахунок релігійних вірувань та спеціальних дій — ідолопоклонства. Відповідно, образ людини і природи дедалі більше диференціюється, збагачується, хоча й залишається суто соціальним, обмеженим елементарними формами стосунків первісної людини з природою, явищем.
Цей тривалий історичний процес зумовлений розвитком змісту значень, носієм яких є магічні дії, міфи, релігійні вірування. Поступово вони узагальнюються, стають поняттями — повноцінним виразником ідеального. Це остаточно порушує злитість в образі людини і природи й виводить свідомість на нову стадію розвитку — стадію свідомості сучасної людини. На цій стадії людина в образі все більше віддаляється від природи, ставиться в центр Всесвіту і, нарешті, пов'язується з дією космічних сил [29; 16].
Первісна свідомість і відповідний їй світогляд спричинили міфологічний етап історії психології — перші спроби людської думки збагнути сутність психіки. Вчинковий принцип тлумачення історії психології пояснює ці спроби акцентуванням на ситуативному компоненті вчинку [27]. Людина усвідомлює довколишнє і саму себе, надаючи певного значення ситуації, в якій живе. Відповідно, її свідомість залежить від ситуації (відношення «людина — природа») і ґрунтується на значеннях. Отже, процеси виникнення свідомості й історичного становлення вчинку взаємопов'язані. Такий взаємозв'язок простежується й на стадії свідомості сучасної людини, де свідомість є регулятором вчинку, знаряддям особистості. Проте це вже якісно інший рівень життя.
Розвиток психіки у філогенезі — це перехід від нижчих її стадій до вищих, дедалі повніше відображення дійсності й адекватніші форми поведінки. Його основою є ускладнення діяльності живої істоти, радикальним моментом якого є поява спільної діяльності. Вона породжує форми суспільного життя, стає критерієм людини, докорінно змінює психіку, олюднює світ.
Освоюючи світ, дитина одночасно оволодіває закодованим у значеннях суспільно-історичним досвідом. У такий спосіб історіогенез психіки переходить в її онтогенез.
Розвиток психіки у філогенезі ґрунтується на процесах діяльності, що обслуговують організм як біологічний рівень життя. Ускладнення цих процесів зумовлює появу специфічно людського етапу розвитку психіки — первісної свідомості. Будучи продуктом еволюції, психіка дедалі виразніше виявляє себе її чинником.
З розвитком наук, особливо історії та біології, поступово формувалися погляди на походження людини та її свідомість.
Найважливішою передумовою для виникнення людської свідомості було своєрідне ускладнення умов життя, в яких жили людиноподібні істоти — антропоїди. Під впливом умов життя центральна нервова система у них стала набагато складнішою структурно та функціонально. У великих півкулях головного мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі й особливо чолові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції. Надто помітно розвинулися вони у людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи чолові долі становлять 0,4 відсотка великих півкуль, у орангутанга та шимпанзе — 3,4, а у людини — 10 відсотків.
У процесі біологічного етапу розвитку психіки виникли передумови для появи вищих, специфічно людських форм психіки — свідомості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.
Протягом історичного розвитку в різних видах діяльності у людини поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямовувана пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварини.
1. Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора: Пер. с англ. — СПб.: Наука, 1991. - 539 с.
2. Северцов А. Н. Главные направления эволюционного процесса. — 3-е изд. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. — 201 с.
3. Опарин А. И. Материя — жизнь — интеллект. — М.: Наука, 1977. — 207 с.
4. Леонтьев А. И. Избр. психол. произведения: В 2. т. — М.: Педагогика, 1983. — Т. 1. — с. 96—279.
5. Лурия А. Р. Эволюционное введение в психологию. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. — с. 33—92.
6. Фабри К. Э. Основы зоопсихологии. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 283 с.
7. Баскин Л. М. Этология стадных животных. — М.: Знание, 1986. — 190 с.
8. Алексеев В.П. Становление человечества. - М.: Политиздат, 1984. – 462 с.
9. Бунак В. В. Род Homo, его возникновение и последующая эволюция. — М.: Наука, 1980. — 327 с.
10. Елинек Я. Большой иллюстрированный атлас первобытного человека. — 2-е изд. — Прага: Артия, 1983. — 559 с.
11. Кликc Ф. Пробуждающееся мышление: У истоков человеческого мышления: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1983. — 301 с.
12. Ламберт Д. Доисторический человек: Кембриджский путеводитель: Пер. с англ. — Л.: Недра, 1991, — 256 с.
13. Поршнев Б. Ф. О начале человеческой истории (Проблемы палеопсихологии). — М.: Мысль, 1971. — 486 с.
14. Рогинский Г. 3. Развитие мозга и психики. — Л.: Книжиздат, 1948. — 237 с.
15. Семенов Ю. И. На заре человеческой истории. — М.: Мысль, 1989. — 319 с.
16. Тейяр де Шарден П. Феномен человека: Преджизнь; Жизнь; Мысль; Сверхжизнь: Пер. с фр. — М.: Наука, 1987. — 240 с.
17. Енгельс Ф. Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину// Маркс К., Енгелъс Ф. Твори. — 2-ге вид. — К.: Політвидав України, 1965. — Т. 20. — С. 453—465.
18. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М.: Педагогика, 1989. — Т. 1. —с. 106—190.
19. Веркор. Люди или животные?: Пер. с фр. — М.: Изд-во иностр. лит., 1957. — 227 с
20. Выготский Л. С. Собр. соч.: В 6 т. — М.: Педагогика, 1983. — Т. 3. — С. 6—163.
21. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука, 1984. — с. 384—394.
22. Анисимов А.Ф. Исторические особенности первобытного мышления. – Л.: Наука, 1971. – 137 с.
23. Тайлор Э.В. Первобытная культура: Пер. с англ. — М.: Политиздат, 1989. — 573 с.
24. Фрэзер Д. Д. Золотая ветвь: Исследование магии и религии: Пер. с англ. — 2-е изд. — М.: Политиздат, 1986. — 703 с.
25. Хайнд Р. Поведение животных: Синтез этологии и сравнительной психологии: Пер. с англ. — М.: Мир, 1975. — 855 с.
26. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. — К.: Довіра, 1992. — 414 с.
27. Роменець В. А. Історія психології Стародавнього світу і середніх віків. — К.: Вища шк. Головне вид-во, 1983. — 415 с.
28. Фрейд 3. «Я» и «Оно». Труды разных лет: В 2 кн.: Пер. с нем. — Тбилиси: Мерани, 1991. — Кн. 1. — С. 193—350.
29. Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991. — 271 с.
30. Северцов А. И. Эволюция и психика // Психол. журн. — 1982. — Т.З, № 4.— с. 149—159.
31. М‘ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. – К.: Вища шк., 2004. – 487 с.
32. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. — М., 2002. — 336 с.