Смекни!
smekni.com

Утворення та розвиток Єгипетської держави (стр. 1 из 3)

Утворення та розвиток Єгипетської держави

План

Країна, населення Древнього Єгипту.

Утворення Єгипетської держави.

Періодизація історії держави і права Древнього Єгипту.

Суспільний лад Древнього Єгипту.

Державний лад Древнього Єгипту.

Місцеве керування Древнього Єгипту.

Основні риси права Древнього Єгипту.

Країна, населення Древнього Єгипту. Єгипет розташований у долині нижнього плину ріки Ніл у північно-східній Африці. Завдяки своїм природним границям Єгипет являв собою закриту область, відгороджену пустелями від сусідніх країн.

Населення Єгипту утворилося зі змішання африкано-хамітських лівійців, древніх нубійців і азіатських семітів.

Єгипет являє собою типову іригаційну область, зрошувану однією рікою - Нілом (по древнє-египетському "Хапи"), що бере свій початок у Центральній Африці.

Долина Нілу була багата корисними копалинами, будівельними матеріалами, внаслідок чого країна довгий час не відчувала особливої потреби в розвитку обміну і натуральна форма господарства в ній зберігалася довше, ніж у Південному Межиріччі.

Необхідність регулювання зрошення долини Нілу зажадала створення великих іригаційних споруджень. Для цього знадобилася велика кількість робочої сили і централізоване керівництво роботами. Ця обставина пояснює рання поява рабства й утворення могутнього, щодо централізованої держави.

Утворення Єгипетської держави. Виникнення держави в Єгипті відбувається приблизно в п'ятому тисячоріччі до н.е. у результаті розкладання родового суспільства, виділення родової знаті (старійшин і вождів) і появи рабства.

У п'ятому тисячоріччі до н.е. у Єгипті створюється кілька десятків примітивних утворень - номів, що після довгих воєн у середині четвертого тисячоріччя об'єдналися спочатку в два царства - Верхній Єгипет і Нижній Єгипет (Південне і Північне), а потім, після кровопролитної війни, утворили до результату четвертого тисячоріччя до н.е. одна централізована держава.

Утворення номів, угруповання їх у два царства і наступне об'єднання в одну державу були викликані зростаючим класовим розшаруванням і необхідністю централізованого керівництва системою іригації.

Думка про створення єдиного централізованої держави в Єгипті при фараоні Менесі (близько 3000 р. до н.е.) зазнавало критики в сучасній науковій літературі. Об'єднання держави не можна вважати однократним актом цього фараона. Воно з'явилося результатом дій ряду володарів протягом багатьох років, причому це був процес болісний, кривавий, насильницький.

Аналогічні процеси відбувалися в найдавнішому Двуріччі й інших державах Древнього Сходу, а також у Древній Греції й у Римі.

Періодизація історії держави і права Древнього Єгипту. Періодизація після об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту зветься Раннього царства (близько 3100 - 2800 р. до н.е.). Характерною його рисою є консолідація країни в єдину державу. Другий період - так називаної Древнє, чи Старе царство (близько 2800 - 2250 р. до н.е.), - час першої яскравий вираженої централізації Єгипту (час будівельників пірамід). Після Старого царства настає так називаний перший перехідний період (близько 2160 - 2134 р. до н.е.). У цей час Єгипет розпався на ряд ворожих номів і дрібних держав. Країна занурюється в хаос міжусобної війни, правителі номів величають себе царями і претендують на гегемонію в Єгипті.

Наприкінці цього періоду перемагають правителі міста Фіви і відбувається об'єднання Єгипту під егідою Фів. Настає третій період - час Середнього царства (близько 2050 - 1700 р. до н.е.). Потім Єгипет переживає другий перехідний період (близько 1700 - 1580 р. до н.е.), у якому відбувається знову розпад країни і завоювання частини Єгипту гіксосами.

У четвертий період - Нового царства (близько 1575 - 1087 р. до н.е.) - відбувається об'єднання Єгипту під владою фараонів XVIII династії. Єгипет перетворюється у велику імперію, і його правителі прагнуть до політичної і військової гегемонії на Древньому Сході.

Наприкінці цього періоду Єгипетська держава занепадає. Його завойовують перси, потім війська Олександра Македонського, а в 30 році до н.е. Єгипет стає провінцією Римської імперії.

Суспільний устрій Древнього Єгипту. Суспільним заняттям населення Древнього Єгипту були землеробство і скотарство.

Для землеробства в Єгипті були сприятливі умови, оскільки ріка Ніл харчувала водою великі простори землі. Але були потрібні греблі і канали, щоб затримати воду на поверхні землі і рівномірно розподілити її по всій території країни. На створення споруджень, необхідних для штучного зрошення була витрачена колосальна праця декількох поколінь. Ще до утворення Древнього царства в Єгипті успішно розвивалося землеробство. У період Древнього царства населення починає займатися скотарством. Розвивається також і ремесло, хоча знаряддя праці виготовляються ще з міді і каменю. У період Середнього царства з'являється бронза, але широке її використання відбувається в Новому царстві. У Новому царстві з'являються вироби з заліза.

До створення зрошувальних споруджень залучалися не тільки раби, але і вільні селяни і ремісники. В екстрених випадках (проривши дамби, поглиблення каналу і т.п.) у роботах брали участь і представників вищих шарів населення. На всіх працюючим поширювалася сувора дисципліна як у військове, так і в мирний час.

Верхній шар єгипетського суспільства складали жерці, чиновники і військова знать. Жерці розділялися на групи відповідно великій кількості культів, що існували в Єгипті. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, що керував усім жрецьким персоналом, що служив даному божеству. Особливий розряд складали царські жерці, що відали культом царя-бога.

Жреци займали важливе положення в Державі, їх призначали на видні посади. Особливо підсилилася могутність жерців у період Нового царства, коли в результаті удалих воєн поряд зі збагаченням царської скарбниці збагатилася також скарбниця храмів.

До привілейованої групи єгипетського суспільства належав єгипетська аристократія, що складалася з нащадків родоплемінної знаті, а також з вищих військових і цивільних чинів держави, що розташовували колосальними багатствами в результаті дарувань з боку фараонів, експропріації общинних земель і військового видобутку.

Велику роль грали в Єгипті переписувачі, з яких виходили вищі сановники. Платня їм платилося натурою. Найбільш видним чиновникам були подаровані землі з державного фонду, причому іноді цар давав цим сановникам право стягувати збори із селян у свою користь.

У XVI-XIV ст. до н.е. усе населення починає поділятися на групи по роду занять. Одні групи населення одержали привілеї і земельні володіння з правом передачі їхній у спадщину, інші - повинні були платити оброк і виконувати фізичні роботи. Воїни наділялися ділянками землі і мали право звертатися зі скаргами безпосередньо до царя. При Рамзесі II закріпилася кастова організація суспільства.

Поряд з рабами піддавалися експлуатації вільні селяни і ремісники. Одні із селян жили на державній землі самостійними громадами. Кожний із селян мав свій наділ, за користування яким сплачував збір у скарбницю (рента-податок). Інші селяни були прикріплені до землі, подарованої царем храму, чи сановнику воїну. Селяни і ремісники, що працювали в цих господарствах, одержували від великого землевласника денна їжа. Вони працювали на поле й у майстернях у найважчих умовах під спостереженням спеціальних доглядачів, що нерідко прибігали до побоїв. Селяни не вправі були піти з землі, але їх могли вигнати з оброблюваних ними ділянок за несвоєчасне внесення оброков. Пізніше це вигнання було заборонено і замінене тілесним покаранням.

У Древньому Єгипті існували в досить великій кількості і вільних ремісниках. Вони працювали в державних рудниках і майстернях, поєднуючи в групи по 10 чоловік, кожна - під спостереженням особливих керуючих.

Раби. Рабовласництво в Єгипті з'являється ще до утворення централізованої держави. Головним джерелом рабства був військовий полон. Рабами ставали не тільки чужоземці, але і єгиптяни, переможені в міжусобних війнах. Існувала до визначеного часу і боргова кабала в результаті утрати волі неоплатним боржником.

Добуті у війні раби формально вважалися власністю держави, фактично царя. Надаючи сановникам у володіння землі, цар разом із землею давав деяку кількість державних рабів.

Вага експлуатації, який піддавалися не тільки раби, але і селяни і ремісники у всіх періодах історії Древнього Єгипту, викликали гостру класову боротьбу. Особливо грандіозним було повстання в середині XVII в. до н.е. Про його характер можна судити по двох документах: пророцтвам жерця Нефереху і вислову вельможі Іпусера (Лейденський папірус). У цих документах висвітлення подій дається з явним наміром очорнити цей народний рух. Проте в них констатуються дуже важливі факти: була скинута царська влада, а царське господарство було захоплено повсталими. "Повсталі низи поставили свою адміністрацію і... хоча ріллі стане мало, але правителів буде багато" (Нефереху). Повсталі сховали архіви, захопили податкові декларації, убили чиновників і взяли їхні документи. Разом із землею була повернута суспільна худоба, що був у свій час привласнений знаттю. "Повсталі взяли у свою адміністрацію і ... хоча ріллі стане мало, але правителів буде багато" (Нефереху). Повсталі розкрили архіви, захопили податкові декларації, убили чиновників і взяли їхні документи. Разом із землею була повернута суспільна худоба, що був у свій час привласнений знаттю. "Повсталі взяли у свої руки судочинство. Суд став голосним, і народні маси брали участь у судоговорінні" (Іпусер).

Характерно, що Нефереху і Іпусер скаржаться на "грабіж". "Викрадають майно знатної людини і передають його бідняку. Власник зазнав утрати, а бідняк удоволений".

Це повстання потерпіло поразку. Однієї з важливих причин його поразки був завойовницький рух кочового племені гіксосів на Захід убік Єгипту. Під пануванням гіксосів Єгипет знаходився близько 150 років. Тільки після довгої і завзятої боротьби єгиптянам на чолі з фиванским номом удалося вигнати гіксосів із країни і відновити політичну самостійність.