Місце поховання довкруги багатьох курганів обводилось вузьким рівчаком, кам'яною стіночкою, присипаною землею або ж колом великих каменів. В рідкісних випадках саме поховання прикривалось купою каміння 13-Магічні загорожі не давали можливості духу покійника переступити уявну межу потойбічного життя.
Арабський мандрівник Хет. Ібн-Даст мав нагоду спостерігати історичну традицію і його опис підтверджує, що поховальний обряд носіїв культури карпатських курганів зберігся на Україні майже до утвердження християнства. Письменник зі Сходу говорить: „Як котрий умре, вони палять його труп. Жінки їх, як хто вмре, деруть собі ножем руки й лице. На другий день після палення небіжчика йдуть до того місця, де це сталося, збирають попіл, складають в начиння і ставлять на горбі" .
Цілу систему релігійних вірувань витворили ранні слов'яни. Наші предки-язичники обожнювали сонце і місяць, дерева і священні гаї, камені і печери, джерела, води і природні явища. Зарубіжні автори західного походження Саксон Граматик і хроніст Тітмар описують стаціонарні культові приміщення — храми-святилища слов'ян, де знаходились зображення божеств, жертовники-вівтарі та інші ритуальні об'єкти. Рештки поганського святилища, як вважав Я. Пастернак, він віднайшов, розкопуючи фундаменти Успенського собору в Галичі. Залишки давнього слов'янського храму дослідник побачив у величезній квадратній ямі: розмірами 7,5 х 7,5 м, глибиною 0,8 м і невеликим квадратним (Іхім) підвищенням на східному боці споруди, з обпаленими стінами і дном. Будівництво катедрального собору на місці язичницького капища археолог узгоджує з „відзначенням в столичному городі перемоги нової віри над старою".
Із давньослов'янських святилищ до нашого часу збереглося чимало божеств, переважно вирізьблених з каменю і віднайдених в ході археологічних пошуків. До найславетніших скульптур язичницької релігії належить Збручанський ідол, знайдений у 1848 році на Поділлі в річці Збруч. Досліджуючи зображення на божестві, Я. Пастернак прийшов до висновку, що чотиригранна постать вирізьбленого з каменю ідола, яка завершується чотириликою людською головою — це слов'янський Бог Світовид. Збручанський ідол — завершена космогонія давніх язич-ників-слов'ян, виражена в символічних образах, розмішених трьома ярусами. Верхній шар фігур — образ неба з небесними богами, середній — земля, на якій люди ведуть ритуальний танець напроти свого божества, а нижній ярус - підземне царство з пеклом. У найближчих з Галичем-Крилосом околицях археологічній науці відомо три пантеони язичницьких божеств. Біля села Липиця Рогатинського району, на вершині розлогого пагорба з давніх часів стояла кам'яна фігура, що звалася „Бабою". Подібною до Збручанського ідола була поганська фігура із двома ликами божеств у рогатинському селі Лопушна. Про неї розповідають історичні джерела XVIII століття. Воякам — січовим стрільцям у червні 1917 року випала честь відкрити ще один давньослов'янський ідол, який мешканці сусіднього із Рога-тином села Підгороддя назвали „Заклятим Каменем".
Шанованим у ранньослов'янському світі було святилище, що знаходилося на південному сході від Крилоської гори в урочищі „Буйному", поблизу с. Єзупіль. На плитах з пісковику, вимощених вздовж стін печери, і на них самих збереглися вирізьблені образи переплетених зміїв, рисунки солярних сонячних знаків, голови звірів, змії, бика і стилізовані людські постатії.
Із храмовим поганським комплексом ототожнював урочище „Во-лослав'є" дослідник Галича Й. Пеленський. На одній з гірських гряд між Крилосом і сучасним Галичем знаходилося святилище слов'янського бога Велеса — покровителя торгівлі і захисника худоби.
Надзвичайно цінний матеріал до розуміння релігійних вірувань давніх мешканців Крилоської гори напередодні прийняття християнства дали розкопки, проведеш археологами В. Бараном і Б. Томенчуком. Відтворений ними при дослідженні літописної Галичини могили у 1991-1992 роках обряд поховання повністю підтвердив опис арабського мандрівника Ібн-Фадлана, зроблений ним у 921 році в місті Болгар. Засновника Галича, його першого володаря, бойова дружина поховала в дерев'яному човні, а на дорогу в потойбічний світ покладено до могильної ями круглий щит, прикрашений золотою фольгою, бойовий дротик, дві стріли, великий ніж і три сокири.
Можемо сміливо констатувати, що в ході еволюції дохристиянських вірувань населення Крилоської гори та її історичних околиць витворило яскраву і самобутню язичницьку релігію, яка своїми культовими пам'ятками й багатющими обрядами знаходилась на високому духовному щаблі європейського середньовіччя. Тисячолітні „шукання Бога напомацки" (Діяння апостолів 17,27) підготували людину, щоби вона в Богові пізнала свого Творця і Спасителя, а в Христовій Жертві — Відкуплення. Людина на Крилоській горі прагнула прийняти того, хто „вчора і сьогодні, початок і кінець, альфа і омега". Але не тільки Людина шукала Бога, Господь сам сходив на Крилоську гору.
Використана література:
Свята земля України (2000 р.)
Автори: Ігор Коваль,
Ярослав Жолоб,
Юрій Осипчук