Поряд із зростанням значення козацтва новою енергією наповнилося українське релігійне й культурне життя. Київ знову став центром православ'я. Для релігійної та культурної верхівки Києва, значна частина якої була пов'язана з Могилянською колегією, це, за словами Ігоря Шевченка, був «час духовного злету й інтелектуального розвитку». З одного боку, відродження православ'я сприяло послабленню полонізації. З іншого — воно впровадило в українську культуру західні елементи, які в пізніші часи уповільнювали русифікацію. Таким чином, небезпечно наблизившись до цілковитої асиміляції панівним польським суспільством та його культурою, українці водночас розвинули риси, що відрізняли їх від сусідніх народів.
2. Козацько-військове мистецтво.
Усе козацьке військо поділялось на три роди військ – піхоту, кінницю та артилерію. Вважають, що в піхоті служили тільки бідні люди, заможні або ж люди що миттєво здобули на війні коня завжди переходили до кінниці.
О існуванні кінниці у козаків вказується у літопису Самуіла Величка. Він пише, що у кожного доброго козака було по 2 коня, а коли козаки поверталися з перемогою то мали навіть по 5 коней. У народних думах та піснях козак без коня не можна уявити: козак і кінь також нерозлучні між собою, як люблячі один одного молоді чоловік та жінка.
Артилерія також безперечно існувала у козаків. Згідно слів Боплана, у козаків завжди існувало багато гармат, які вони ховали в найбільш потаємних місцях. Організовуючи великій похід, сухопутний або водний, козаки брали із собою та й артилерію. У козаків були особливі військові посади, так звані пушкарі, які завідували військовою артилерією, а для самої артилерії було особливе помешкання, пушкарня.
Поділяючись на піхоту, кінноту і артилерію, козаки не настільки спеціалізувалися, щоб піхотинець був міцний тільки пішки, а кінний – тільки верхом на коні. У козаків часто практикувались і спішування кінноти, і дія піхоти при гарматах, та й дія кінноти у пішому строю.
Згідно багатьох письменників минулих часів, кожний козак, ішовши на війну, брав із собою 5 або 6 рушниць. Також у козаків було велике число передвижних гармат.
Самий склад війська поділявся на полки і сотні; такий поділ, як засвідчують джерела, існувало вже на початку ХVІ ст. Тактичною одиницею війська, по точному розрахунку Коховського, була сотня, як сама підходяща одиниця для дрібних схваток з татарами, найголовнішими ворогами козаків.
Загальнорозповсюдженим засобом у козаків для захисту від ворогів під час степових походів був так званий стан. Табором пересувалися козаки, коли переслідували ворога у відкритому степу; табором виходили на бій і табором захищалися від ворогів. На козацькій мові табором називався чотирьох трикутний або круглий ряд возів.
В походах козаки не часто використовували осаду міст. З двох родів битв, кінної і пішої, козаки майстерніше були в останній: якщо б кінні козаки, по словам очевидців, відрізнялися, як піші в таборі, то вони б були непереможні, так як сотня їх в таборі не боялася ні тисячі ляхів, ні декілька тисяч татар. Став лицем до лиця з ворогом, козаки вступали в бій не одразу, вони спочатку, закріпившись у таборі, відкривали канонаду по ворогу. Обстрілявши ворога висилали з свого табору найсміливіших, ловких і гострих на язик вершників для так званих “герцов”, інше кажучи “греча”, або “татарского танца”, т.т. окремих поєдинків, вдалих схваток і наїзницьких перестрілок. Піддразнюючи ворогів окремими схватками, козаки миттєво припиняли герци, складали загальний план атаки і відкривали ломову битву.
У справжній ломовій битві козаки віддавали перевагу атаці із флангів і з тилу. З цією ціллю вони поділяли усю чисельність свого війська на чотири частини: одну залишали у таборі, другу посилали у тил, а третю і четверту – на обидва фланги. Бій розпочинали одночасно з усіх чотирьох сторін.
Одночасно із діями в тил і обидва фланги ворога, козаки направляли свої сили і проти фронту його: тут діяла козацька артилерія. Погромивши ворогів підряд декілька годин, козаки під кінець розривали передні ряди табору ворога, і в той же час припиняли пальбу із пушок і направляли з ручною зброєю у стан ворога свою піхоту.
Успіхи козаків на війні, крім хоробрості їх і постійного заняття військовою справою, пояснюються в значній мірі і досконалого знання той місцевості, серед якої козаки діяли проти ворога. Крім того, щасливий кінець більшості війн козаків з ворогом пояснюються й тим, що вони старалися діяти більш за все на моральну сторону ворога: так вони завжди ховали частину своїх сил а потім несподіваною появою здивовували ворога.
Відступали козаки з поля бою рідко, але якщо відступали, то робили це у великому порядку, завдяки своїм легким та рухливим коням, бистро.
Після походів козаки поверталися до Січі і перш за все приносили у січовій церкві благодарственне молебствие “Господу Вседержителю и пресвятой Богородице”.
3. Козацька символіка.
Клейнодами називалися у козаків військові знаки, регалії або атрибути влади, при яких проходили у них великі та малі ради і які використовувались старшинами, відповідно посаді кожного з них. Малоруський літописець Самуіл Величко у 1648 році вказував на наявність у козаків таких клейнодів, як “корогва королевская, златописанная, барзо красная; бунчук, тожъ велце модній, зъ позлоцъстою галкою и древнемъ, булава сръбная позлоцъстая, зъло майстерно здъланная и каменіемъ честнимъ украшенная”. Пізніше, а саме у другій половині ХVІІІ ст., під клейнодами у козаків розуміли булаву, стяг, бунчук, печатку, пернач, литаври, значки та тростинки. Спеціальний історик козаків князь Семен Іванович Мишецкій, який знаходився на Січі з 1736 по 1740 рік, вважає належністю кошового на булаву, а палицю, “в которого кошевого вся честь состоит”. Також зображений кошовий отаман і в літопису Рігельмана, в її додатках до четвертої частини. Опис виборів козацької старшини в 1749 році вказує, що кошовий отаман, виходячи на майдан, брав із собою довгі оздоблені сріблом тростини, суддя – військову печатку, писар – велику срібну чорнильницю, асаул – просту палицю без оправи.
Вперше клейноди були жалувані війську ще у ХVІ ст. польським королем Стефаном Баторієм як ознаки особливої уваги зі сторони польського уряду до низових козаків.
Наступник гетьмана Самойловича гетьман Іван Мазепа у 1698 році відправив в дар війську прапор із зображенням на ньому Покрова пр.Богородиці і литаври та поверх того обіцяв потурбуватися для війська у великого государя “особливое военное знамя”. В 1708 році цар Петро Олексійович пожалував козацькому війську клейноди – стяг, бунчук, литаври і тростини кошовому отаману та військовому судді. Потім козацьке військо було пожалуване клейнодами Анною Іоанівною у 1736 році, та у 1743р. імператрицею Єлізаветою Петрівною.
В 1763 році, 6 лютого по сходженню на престол імператриці Єкатирини ІІ, війську, як видно із повного зібрання російських законів, також були пожалувані військові клейноди, тобто : булава, прапор, бунчук, печатка, пернач, литаври, значки та тростини. У справах князя Потемкіна-Тавріческого, які знаходяться у московському відділені архіва головного штабу, є реєстр “клейнодам”, які вислали з Петербургу козакам :
1) Прапор із зображенням св. хреста, російського герба і з титулами її імператорської величності, писаними на гордитурє.
2) Булава срібна позолочена з каміннями.
3) Пернач срібний з дерев`яним держаком.
4) Бунчук із срібним держаком, в якому кінські, з хвоста, коси, обшиті парчою та сіткою.
5) Чотири значка тафтяні білі з жовтими хрестами.
Прапор і значки поклали в один ящик, а в другий – булаву, пернач, бунчук і набалдашник до тростини, із наконечником.
Булавою називався “сквозной” срібний позолочений шар, іноді прикрашений коштовними каміннями, тт.. бірюзою, смарагдами, яхонтами, лалами, одягнений на металеву, іноді золоту з яхонтовими і смарагдовими “искорками”, або дерев`яний горіховий, “через смужку черний”, держак, гладенько виструганий, покрашений в темну фарбу і маючий до трьох з половиною четвертей довжини. Стягом, хоругвою або корогвою, і прапором називалася шовкова яскраво-червона хустка із зображенням на ній в середині або білого польського орла (коли були під польським урядом), або двухголового руського орла. Коли на військовій раді читалася царська грамота, то козаки поперед усього кидали до долу шапки, на шапки клали військові стяги, а потім вже слухали царське слово. Бунчуком називалась проста, покрашена в чорну фарбу палиця, на верхній кінець якої одівався мідний, іноді позолочений шар, а під самий шар владувалися покрашені білі і чорні коси із кінського хвоста із чотирма або шістьма косами поверх волосся. Військова печатка – круглої форми, зроблена із срібла з зображенням козака у шапці з гострим кінцем, у “кафтане” з ґудзиками по грудях, з шаблею та порохівницею при боці, з рушницею через ліве плече. В документі 1671 року, крім булави, бунчука і печатки, до військових клейнодів прилічується ще “камышина”, але яке вона мала значення, документ не пояснює.
Кожний із клейнодів складав приналежність тільки відомої особи козацької старшини. Булава давалася кошовому; вона трималася ним в правій руці під час військових рад; стяг або хоругв, дарувалося всьому війську, але носив його хорунжий; бунчук – кошовому, але носився бунчужним або бунчуковим товаришем, який тримав його під час походів над головою отамана, щоб попереджувати козакам що б`ються (куди веде їх вожак); військова печатка – військовому судді; курінна або палична, печатка – курінному отаману або паличному полковнику; пернач, або жезл, - полковнику, який носив його у себе за поясом.; литаври – усьому війську, але тримали в себе довбиш або политаврщик; значки – для всіх тридцяти восьми куреней, але тримали значкові товариші; тростини – військовому асаулу. Всі ці клейноди трималися в Покровській церкві, або у військовій скарбниці, від куди виносилися лише по особливій вказівці кошового отамана у зв`язку з загальною або частковою радою.
В імператорському Ермітажі знаходяться сімнадцять значків і один військовий стяг, хоругв, або корогва. Цей стяг зроблений із яскраво-червоної матерії. З лицьової сторони на ньому зображення: в середині великого двухголового орла із зірками над ним та навкруги нього, по праву сторону – спасителя, який благословляє козаків на брань, із сімнадцяти зірками кругом нього, з лівої сторони – архангела Михайла з вогненним мечем у правій руці. По краям знамені зроблений золотими буквами надпис.
Використана література:
1. Субтельний О.Україна. Історія.К., 1992р.
2. Полонська-Василенко.Історія України.К., 1997р.
3. Антонович В.Б.Коротка історія козаччини.К., 1991р.
4. Грушевський М.С. Нарис історії українського народу.К., 1990р.
5. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків.Т.1, К., 1990р.