Що швидше формується гематома, то коротший "світлий" проміжок.
Після цього проміжку з'являються перші симптоми стиснення мозку: сильний головний біль, повторне блювання. Хворі неспокійні, збуджені, у них порушується сон, з'являються галюцинації, марення. Притомність спочатку зберігається, з часом похмурий стан переходить у кому. Загальномозкові розлади поєднуються з місцевими. Погіршуються функції органів дихання і серцево-судинної системи. Частота дихання досягає 40—60 за 1 хв. Іноді буває дихання за типом Чейна—Сто-кса. Виражена брадикардія — пульс40—60 за 1 хв. Артеріальний тиск підвищується. Температура тіла — 39— 40 °С. Важливим клінічним симптомом є анізокорія: розширення зіниці на боці ураження до повної втрати реакції на світло, птоз. Двобічна втрата реакції на світло і розширення зіниць вказують на значне стиснення мозку. Нерухомість зіниць з їх звуженням свідчить про ушкодження стовбура мозку. У разі поступового підвищення внутрішньочерепного тиску подібні зміни виникають на протилежному боці. Під час дослідження очного дна виявляють набряк зорового нерва. Розвивається асиметрія м'язів обличчя. При епідуральній гематомі крові у спинномозковій рідині не буває.
Дещо іншу клініку зумовлюють суб-дуральні гематоми. Вони виникають у разі розриву мозкових вен у субдураль-ному просторі. Спостерігаються частіше за епідуральні. Характеризуються тривалшшм "світлим" проміжком, повільним стисненням мозку, наявністю менінгеальних симптомів і можливістю, потрапляння крові в субарахноїдальний простір. Решта симптомів — такі самі, як при епідуральній гематомі. При суб-дуральних гематомах пункція субарах-ноЗщального простору вказує на різке підвищення тиску спинномозкової рідини (300—600 мм вод.ст.). Екстра-дуральна, субдуральна, інтрацереб-ральна гематоми зумовлюють нормальне або ксантохромне забарвлення ліквору. У разі субарахноідальної кровотечі в ньому виявляють ту чи ту кількість крові.
Уточнити локалізацію гематоми, спостерігати за динамікою клініки допомагають ехоенцефалографія, комп'ютерна томографія, контроль за тиском спинномозкової рідини.
Для вироблення лікувальної тактики у разі стиснення мозку треба передусім з'ясувати його причину (локалізацію гематоми). Починають лікування із заходів, що спрямовані на зниження внутрішньочерепного тиску і боротьбу з ознаками пригнічення функції великого мозку і стовбура головного мозку.
223
Відновлюють діяльність мозку шляхом масивної дегідратаційної терапії: внутрішньовенне введення маніту, сечовини (до 60—90 г сухої речовини одномомен-тно), ін'єкції лазиксу, концентрованої плазми. Для зняття спазму судин мозку вводять еуфілін, но-шпу, дроперидол, проводять десенсибілізуючу терапію (кальцію хлорид, димедрол, супрастин тощо), для боротьби з ацидозом внут-рішньовенно вводять 4 % розчин натрію гідрокарбонату (300—400 мл).
При закритих черепномозкових травмах велику увагу треба приділити нормалізації серцево-легеневої діяльності:
інтубація, туалет бронхіального дерева. Якщо розлади дихання тривалі, показані трахеостомія, штучна вентиляція легень, оксигенотерапія. Хворі повинні тривалий час дотримувати постільного режиму.
Невеликі субдуральні гематоми мають тенденцію до розсмоктування, атому лікують їх консервативними методами (постільний режим, люмбальні пункції, дегідратаційна та розсмокту-вальна терапія).
У разі встановлення діагнозу обмеженої епідуральної чи субдуральної гематоми, неефективності консервативної терапії, наростання клінічних проявів, прогресування синдрому стискання мозку показане оперативне лікування — трепанація черепа, видалення гематоми і перев'язування судини, яка кровоточить. Це можна зробити шляхом накладання фрезового отвору і розширення його до потрібних розмірів або вирізування над гематомою кістково-апоневротичного клаптя, а також ен-доскопічно.
Лікування субарахноїдальних кровотеч у більшості випадків консервативне: спокій, міхур з льодом на голову, кровоспинні препарати, обережні люмбальні пункції.