Смекни!
smekni.com

Лікування ран (стр. 4 из 4)

Пов'язки змінюють рідко — через 1—2 доби. Після того як поверхня рани (краї та дно) вкриється грануляціями (навіть за наявності на них окремих плям фібрину), її закривають вторин­ними ранніми швами чи краї зближу­ють лейкопластирем. Такі шви звичай­но накладають на 7-му — 14-ту добу. В ці строки краї рани легко зближу­ються, а шар грануляційної тканини тонкий, не потребує його вирізуван­ня і не створює грубих рубців. Якщо краї рані фіксовані до підлеглої ткани­ни і непіддатливі (це буває тоді, коли з різних причин ранні вторинні шви не накладені), їх треба оперативним шляхом мобілізувати, видаливши рубцево-грануляційну тканину, та на­класти вторинні пізні шви. Їх накла­дають переважно через 3—4 тиж.

Сьогодні пропонуються пов'язки із синтетичних матеріалів, які можуть створювати належне для загоєння рани мікросередовище. Це пов'язки з по-ліуретану, ксерогелів, гідрогелів, гідроколоїдів, піноутворювачів тощо. Їх застосовують переважно при поверх­невих ранах, особливо опікових, на ділянках тіла, які мають складну бу­дову, на обличчі тощо.

У третій стадії — стадії трансфор­мації рубця та епітелізації, доцільно застосовувати фізичні методи: УВЧ;

УФО; мікрорезонантну терапію; лег­кий самомасаж тканин навколо руб­ця; мазьові пов'язки з низькою кон­центрацією кортикостероїдів — пред­нізолону або гідрокортизону (особли­во при схильності рубця до гіпер­трофії); місцеві теплі ванночки з калію перманганатом, рідше — аплі­кації парафіну чи озокериту тощо.

Недостатність імунологічних та ре­генеративних процесів часто призво­дить до затримки загоєння ран, по­вільного та недостатнього розвитку грануляційної тканини та епітелізації, вторинного інфікування рани, некро­зу грануляцій, арозійних кровотеч, розходження країв рани, виразкуван-ня поверхні і навіть до сепсису. Над­мірне стимулювання розвитку грану­ляції зумовлює появу гіпертрофічнихта келоїдних рубців. Тому лікування рани вимагає динамічного контролю за перебігом її загоєння. Це роблять шляхом як традиційних — мікробіо­логічного, цитологічного досліджен­ня за методом відбитків з поверхні рани (грануляцій) М.П.Покровської і М.С.Макарова та в модифікації його М.Ф.Камаєва, так сучасніших мето­дів — ультразвукового (сонографії), епі-люмінесцентного (капіляроскопії), ви­мірювання внутрішньотканинного (транскутанного) напруження кисню, термографії, комп'ютерної томогра­фії, ядерно-магнітного резонансу та ін.

Інформація, одержувана на основі клініки та названих допоміжних ме­тодів контролю загоєння рани, скла­дає підґрунтя для застосування кори­

гуючих заходів у лікуванні, застосуван­ня стимуляторів імунної системи, за-гальнозміцнювальних, антимікробних препаратів тощо.

Гіпертрофічні та келоідні рубці — як прояв надмірного розвитку сполуч­ної тканини, продукції колагену — потребують корекції. Гіпертрофічні (вони не поширюються чи зовсім мало поширюються за межі рубця, мають червоний колір, сверблять) рубці лікуються шляхом створення над ними силіконової тугої плівки-пов'язки в комбінації з поверхневим (мазь) чи внутрішньотканинним введенням гідрокортизону. Келоідні рубці, які поширюються за межу рубця, даючи відгалуження, лікуються кріохірургі-чними методами та іншими засобами.