Запобігання правопорушенням неповнолітніх має бути справою не тільки дорослих, а й самих школярів. Вони повинні в міру своїх можливостей прилучатися до цього. Мається на увазі дитяче самоврядування і робота різноманітних загонів, комісій, штабів. Гадаю, що не повинні стояти осторонь цієї роботи і дитячі та молодіжні організації. Поки ж що відчутної допомоги з їх боку не спостерігається. Це пов’язано по-перше з тим, що нормативні документи цих організацій в основному грунтуються на первинних статутах чи положеннях і не враховують сьогоднішнього становища молоді в Україні, і по-друге тим, що вони знаходяться на етапі відродження чи створення і самі потребують допомоги з боку педагогів.
Непокоїть і байдужість громадськості до правопорушень неповнолітніх. Багато неподобств вони чинять на вулиці на очах у дорослих. Проходячи осторонь і дивлячись крізь пальці, ця байдужість тільки заохочує малолітніх правопорушників до негативних вчинків. Будити громадськість від цього сну повинні засоби масової інформації [2]. Однак хотілось би поставити запитання працівникам преси: навіщо в усіх газетах вести рубрику “Кримінальні факти”, в якій перераховуються скоєні злочини? На кого розрахована ця міліцейська хроніка? Напевне, на злодіїв, щоб шукали поживу в іншому місці, бо тут вже попрацювали. Напевне, на морально нестійких людей, щоб включилися до загального розкрадання народного добра. Напевне, на законопослушного громадянина, щоб чекав своєї черги, того часу, коли прийдуть “чистити” і його. Ось і всі педагогічні наслідки такої поінформованості населення. То чи не краще час від часу публікувати матеріали морально-правового змісту, репортажі з місць подій, із залу суду, з інспекцій у справах неповнолітніх, в яких розкривати тему на високому емоційному рівні, щоб формувати у глядача відповідне ставлення до зла, яке ще має місце у нашому житті. Тоді він буде замислюватись над побаченим, переживатиме його зміст, вироблятиме у себе певну позицію. Нічого доброго для виховання не дають і наводнені бойовиками телепередачі. Грубість, жорстокість, що демонструються на екрані, переноситься у стосунки школярів. Не є виключенням і “живі” приклади статевої розбещеності [3].
Гадаю, що з точки зору профілактики правопорушень важливим є піклування про тих, хто повернувся із спеціальних закладів: спецшкіл, спецпрофтехучилищ і виховно-трудових колоній. Не треба забувати про цю категорію неповнолітніх і тоді, коли вони перебувають у даних закладах. Адже тільки 58 відсотків їх вихованців регулярно отримують листи, 20 відсотків – періодично, а 22 відсотки – взагалі не отримують. Листи в основному надходять від батьків і лише 7 відсотків отримують від їх вчителів. Не важко уявити, що означає для вихованця такого закладу вісточка з волі, її значення для його перевиховання і майбутньої адаптації.
Ефективність профілактичної роботи залежить від рівня кваліфікації тих працівників, які залучаються до неї. Тут важлива не тільки педагогічна освіта. Не менше значення має знання специфіки методики профілактики і подолання правопорушень. Вважаю за необхідне запровадити відповідну тематику до навчальних планів закладів підвищення кваліфікації працівників освіти. Доцільно негайно організувати спеціальний семінар для працівників інспекцій у справах неповнолітніх, слухачі якого змогли б прослухати цикл лекцій фахівців, обмінятися досвідом роботи. Згодом на факультетах післядипломної освіти педагогічних інститутів варто перекваліфікувати цю категорію працівників на соціальних педагогів. Життя примусить це зробити, тому що з цими органами будуть стикатися діти вже з 11 років, як це передбачає проект нового Кримінально – процесуального кодексу.
Назріває потреба в створенні спеціальних судів для розгляду справ неповнолітніх правопорушників, які кваліфіковано вирішували б їх, враховуючи вікові та індивідуальні особливості підсудних, уважно ставились до їх долі, не переносили б в свою діяльність пануючого в світі формалізму.
До профілактики залучаються різні установи, заклади, організації, які в силу своїх можливостей вносять у цю справу частку свого виховного впливу. Очевидно, що ефективність спільних зусиль могла б бути значно вищою, якби ця робота належним чином координувалася. Нині ж координація зводиться до спільних нарад та вироблення планів заходів. Вважаю, що є потреба у створенні діагностично – профілактичних центрів, які координували б роботу причетних до цієї справи людей. Вони могли б функціонувати при виконкомах місцевих Рад і взяти на себе всю відповідальність за координацію профілактичної роботи. Якщо ж цього не буде, то прояви окремих ініціатив з боку прокуратури, міліції чи органами освіти матимуть аматорський характер. Ця робота не буде систематичною, послідовною, а отже, й результативною.
3 Особливості притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності.
Серед багатьох проблем правового виховання трудящих важливою є боротьба із злочинними проявами серед неповнолітніх. Проте, незалежно від стану злочинності, вирішальною умовою підвищення ефективності боротьби з нею є законність у діяльності правоохоронних органів. У звязку з цим суттєве значення має дотримання всіх гарантій прав неповнолітніх осіб, які за вчинення злочинів притягаються до кримінальної відповідальності.
Неповнолітній – особа у віці до 18 років. Особа вважається такою, що досягла повноліття не в день народження, а починаючи з наступної доби.
Кримінальна відповідальність настає за умови, що діяння вчинила особа, якій виповнилось 16 років. За найбільш тяжкі злочини[4] кримінальна відповідальність встановлена з 14-ти років.
Неповнолітні, які вчинили передбачені кримінальним законом діяння у віці до 16 років або більш тяжкі злочини у віці до 14 років, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності ні за яких умов. Діяння розглядаються районними (міськими) комісіями в справах неповнолітніх, які до них застосовують заходи виховного впливу.
Навіть тоді, коли неповнолітній вчинив діяння у віці, з якого настає кримінальна відповідальність, але воно не становить великої суспільної небезпеки, він також може бути звільнений від кримінальної відповідальності за умови, що виправлення та перевиховання цього підлітка можливе без застосування кримінального покарання.
Якщо прокурор або слідчий має підставу вважати, що неповнолітнього недоцільно притягати до кримінальної відповідальності, то може передати матеріали справи на розгляд районної (міської) комісії у справах неповнолітніх для вирішення питання про застосування до нього заходів виховного впливу.
Звільнити від кримінальної відповідальності може і суд, до якого надійшла справа про злочин неповнолітнього, якщо дійде висновку, що виправлення та перевиховання останнього можливі без застосування кримінального покарання.
Визнання злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, залежить від його характеру і умов, за яких він вчинений.
Якщо неповнолітнього буде віддано до суду і той винесе обвинувальний вирок, то, незалежно від вчиненого ним злочину, до нього не може бути застосоване таке вийняткове покарання, як смертна кара, а також вислання і заслання. За чинним законодавством особу, яка вчинила злочин у неповнолітньому віці, не можна засудити до позбавлення волі на строк понад 10 років.
Призначаючи неповнолітньому покарання, суд виходить не тільки з санкції, яку передбачено кримінальним законом. Неповнолітній вік є пом’якшуючою обставиною і, виходячи з цього, неповнолітньому може бути призначено покарання менш суворе, ніж дорослому за аналогічний злочин. При цьому суд враховує його характер і ступінь небезпеки, особу винного, його психофізичний розвиток, обставини справи, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, а також конкретні причини вчинення злочину та обставини, що йому сприяли. Отже, покарання неповнолітньому повинно бути призначено таке, щоб відповідало меті його виправлення і перевиховання та запобіганню вчиненню ним нових злочинів.
Для того, щоб неповнолітній був притягнутий до кримінальної відповідальності законно і обгрунтовано та щоб запобігати безпідставному засудженню підлітків, необхідно попереднє слідство і судовий розгляд кримінальної справи провести відповідно до вимог закону, з додержанням процесуальних гарантій, які надаються для цієї категорії осіб з урахуванням їх віку, фізичного, а також психічного розвитку.
Законом встановлено особливий порядок виклику неповнолітнього до слідчого, прокурора або суду. Він викликається, як правило, через його батьків або інших законних представників[5]. Це спрямовано на забезпечення інтересів підлітка, створення реальних умов для захисту його особи. І тільки у вийняткових випадках неповнолітній обвинувачений може бути викликаний без відома батьків або інших законних представників. Таке може бути коли встановлено, якщо згадані особи заінтересовані у певних наслідках і тому доцільно допитати неповнолітнього у їх відсутності.
Має особливості й пред’явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит як обвинуваченого. Вони відбуваються у присутності захисника. Якщо неповнолітній не досяг 16-річного віку, пред’явлення обвинувачення і допит обвинуваченого слідчий повинен проводити у присутності педагога або лікаря, батьків або інших законних представників, які покликані допомогти слідчому встановити психологічний контакт з обвинуваченим. Ці особи мають право ставити неповнолітньому запитання і висловлювати свої зауваження щодо ведення допиту. Якщо слідчий відведе поставлене питання, він повинен занести це питання до протоколу. Питання про те, хто із згаданих осіб буде присутнім під час пред’явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього, вирішується слідчим.