2) гематуричний — постійна гематурія;
3) гіпертонічний — артеріальна гіпертонія з незначними змінами в сечі (незначна протеїнурія, гематурія);
4) нефротичний — набряки, виражена протеїнурія (більше
3,5 г білка за добу), гіпопротеїнемія, гіперхолестеринсмія, гіпер-тригліцеридемія;
5) змішаний — поєднання нефротичного синдрому й артеріальної гіпертензії;
6) підгострий — швидкопрогресуючий гломерулонефрит, який характеризується нефротичним синдромом, артеріальною гіпертонією і швидко виникаючою нирковою недостатністю. При цьому варіанті захворювання розпочинається гострий гломерулонефрит, однак симптоми не мають зворотного розвитку, стабілізуються, розвивається ниркова недостатність.
У сечі виявляється протеїнурія, гематурія, циліндрурія, іноді помірна лейкоцитурія. У крові в період загострення може відзначатися помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, гіпср-α2-глобулінемія.
Рівень креатинину, сечовини, а також величина клубочкової фільтрації залежать від функціонального стану нирок.
Хворі хронічним гломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на дослідження сечу. Таким хворим рекомендоване санаторно-курортне лікування в зоні сухого та жаркого клімату (Середня Азія, Південний берег Криму). Оскільки в цих умовах виникає розширення периферичних судин, поліпшується ниркова гемдодинаміка.
Тривалість життя хворого хронічним гломерулонефритом залежить від клінічної форми хвороби і функціонального стану нирок. Більш сприятливий прогноз при латентній формі, менш сприятливий — при гіпертонічній і гематуричній формах і несприятливий — при нефротичній і, особливо, змішаній формах.
Профілактика хронічного гломерулонефриту — загартування, здоровий спосіб життя, боротьба зі шкідливими звичками, своєчасне лікування вогнищ хронічної інфекції.
3. Гострий пієлонефрит — гостре бактеріальне захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців.
Етіологія і патогенез. Гострий пієлонефрит може виникати при наявності в організмі будь-якого хронічного, запального процесу. Мікроорганізми потрапляють у нирки з кров'ю, лімфою або висхідним урогенним шляхом. Виникненню захворювання сприяють перевтома, гіповітаміноз, переохолодження, розлади сечовиділення, застій сечі в мисці, цукровий діабет, вагітність. Необхідно пам'ятати, що проникнення інфекції в сечовивідні шляхи можливе внаслідок цистоскопії, катетеризації мисок.
Розрізняють гострий серозний і гострий гнійний пієлонефрити (апостоматозний нефрит, абсцес і карбункул нирки).
Клінічна картина. Гострий пієлонефрит починається ознобом, підвищенням температури тіла до 38—40°С. Хворі відчувають тупий біль у попереку і в підреберї, який посилюється при зміні положення тіла, їх турбує загальна слабість, головний біль, біль у суглобах і м'язах. При об'єктивному обстеженні вдається визначити напруження м'язів у ділянці нирок і позитивний симптом Пастсрнацького. Сечовипускання прискорене і болісне; спостеріга-ються_рефлекторні метеоризм, нудота, блювання.
Сеча виділяєтья мутна, іноді з осадом солей і гнійними пластівцями, нерідко має лужну реакцію, поганий запах. У сечі з'являється в невеликих кількостях білок (0,33—0,99 г/л). Під мікроскопом виявляють в усьому полі зору лейкоцити, зернисті циліндри, а також еритроцити. Посів сечі дає змогу визначити ріст відповідного збудника.
Клінічний перебіг захворювання залежить від шляху проникнення інфекції: при гематогенному — переважають загальні симптоми, при урогенному — місцеві. У тяжких випадках можливий розвиток септичного стану — уросепсису з наростанням ознак ниркової недостатності; гострий пієлонефрит може ускладнитися паранефритом, піддіафрагмальним абсцесом, рідше перитонітом.
Лікування гострого пієлонефриту полягає в призначенні ліжкового режиму, молочно-рослинної дієти з виключенням гострих страв, консервів, алкогольних напоїв, какао, кави.
Хворим рекомендують багато пити — брусничний чи журавлиновий морс, відвар зі шипшини, компоти, мінеральні води (Трускавсцька, Миргородська, боржом) в об'ємі до 3 л на добу.
Широко застосовують гентаміцин, фосфоміцин, азлоцилін, клафоран, ампіцилін, левоміцетин, пеніцилін. Для лікування гострого пієлонефриту призначають фуразолідон, фурагін (по 2 'к,ля. 3-4 рази на день протягом 7—10 днів), біссптол (по 2 табл. 2-3 рази на день протягом 2-3. тижнів), 5-НОК (по 2 табл. 4 рази на день протягом 2-3 тижнів.
3.Хронічний пієлонефрит — захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців, яке є наслідком гострого пієлонефриту з поступовим ураженням клубочків і кровоносних судин нирок.
Етіологія і патогенез. Перехід гострого пієлонефриту у хронічний спричиняється тривалими патологічними процесами в нирках і сечовивідних шляхах, функціональними змінами сечових шляхів, хронічними запальними процесами в організмі, хронічними інтоксикаціями, ожирінням, цукровим діабетом, неефективним лікуванням гострого пієлонефриту. На розвиток захворювання суттєво впливають місцеві аутоімунні реакції, мікробна асоціація.
При прогресуванні хвороби розвивається синдром артеріальної гіпертензії з гіпертонічними кризами, болем у ділянці серця, приступами ядухи, анемічний синдром, хронічна ниркова недостатність.
Зміни сечі більш специфічні: спостерігається протеїнурія, лейкоцитурія, циліндрурія, гематурія, позитивні проби сечі за Нечипоренком і Амбурже. У крові при хронічному пієлонефриті виявляють прискорення ШОЕ, анемію, нсйтрофільний лейкоцитоз.
Профілактика хронічного пієлонефриту полягає у санації вогнищ хронічної інфекції, лікуванні захворювань сечовивідної системи, бездоганному дотриманні правил асептики і антисептики при проведенні інструментальних урологічних обстежень (цистоскопія, катетеризація тощо).
Гостра ниркова недостатність — хворобливий стан організму, який виникає внаслідок раптового припинення діяльності нирок.
7, Етіологія. Гостра ниркова недостатність розвивається при шокових станах, порушеннях кислотно-лужної рівноваги, гострих отруєннях (сулемою, свинцем, чотирихлористим вуглецем), токсико-алергічних реакціях, захворюваннях нирок (гломерулонефрит, пієлонефрит), гострій затримці сечі (камінь, пухлина сечоводу, аденома простати), септичному аборті, патологічних пологах тощо.
Патогенез і патанатомія. Унаслідок припинення клубочкової фільтрації і порушення виділення нирками відпрацьованих продуктів обміну виникає отруєння організму азотистими шлаками. У крові крім підвищення вмісту сечовини і залишкового азоту спостерігається збільшення кількості продуктів ароматичних фенолів і складних амінів, скупчення сполук фосфору, сірки, калію, виникає ацидоз.
Клінічна картина. У перебігу гострої ниркової недостатності розрізняють чотири стадії: початкову, олігоануричну, відновлення діурезу, одужання.
Початкова стадія триває декілька годин і часто залишається не розпізнаною — переважають симптоми основного захворювання.
В олігоануричній стадії різко зменшується або повністю припиняється сечовиділення, знижується у сечі вміст сечовини, азоту, креатиніну. На 5—7-й день стан хворого різко погіршується, з'являються симптоми уремічної інтоксикації. Хворі скаржаться на втрату апетиту, сухість у роті і спрагу, гіркий присмак сечовини, нудоту, блювання; характерним є аміачний запах із рота. Розвивається уремічний стоматит, гастрит і коліт. Наростають нервові порушення — слабість, сповільнене психічне сприйняття, загальна скутість. У тяжких випадках виникає уремічна кома з приступами збудження, галюцинаціями, часом судомою. У легенях вислуховується жорстке дихання, застійні хрипи в нижніх відділах і специфічне шумне «велике» дихання Куссмауля (рідкі глибокі вдихи і короткі видихи). Інколи спостерігають дихання Чейна—Стокса.
Ураження серця виявляється розвитком перикардиту і міокардиту. Поява шуму тертя перикарда — ознака близького летального наслідку. У хворих з гострою нирковою недостатністю нерідко вдається спостерігати на шкірі відкладення кристалів сечовини, схожих на іній; порушується трофіка шкіри, хворих турбує свербіння, часто виникають гнійні ураження шкіри.
Порушення водного обміну виявляється гіпергідратацією або дегідратацією тканин. Тривалість олігоануричної стадії — два-три тижні. ,
При сприятливому перебігу захворювання анурія змінюється стадією відновлення діурезу. Із наростанням діурезу поступово відновлюються функції всіх органів і систем організму. Тривалий час можуть зберігатися астенія, анемія, зниження концентраційної функції нирок.
Лікування хворих гострою нирковою недостатністю здійснюють у спеціалізованих нефрологічних або реанімаційних відділеннях, оснащених відповідною апаратурою. Крім режиму і дієти застосовують, залежно від стадії хвороби і стану хворого, медикаментозні засоби і методи очищення організму від азотистих шлаків. .
Важливим є контроль водного балансу (вода виділяється з організму не тільки нирками, але й легенями, шлунково-кишковим трактом, шкірою). При підвищенні температури тіла на 1°С втрата води зростає на 300—500 мл за добу. Добову потребу організму хворого у воді визначають шляхом старанного обліку втрат. Водний баланс можна контролювати за допомогою регулярного зважування хворого, визначення гематокриту, гемоглобіну, центрального венозного тиску, об'єму циркулюючої крові. Враховуючи ступінь гідратації організму, електролітний баланс, кислотно-лужну рівновагу, при гострій нирковій недостатності доцільне парантеральне введення глюкози з інсуліном, натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, глюконату кальцію, натрію лактату.
Для зниження білкового катаболізму вводять жирові емульсії, амінокислотні препарати, анаболічні стероїди. Застосовують антибактеріальну і симптоматичну терапію.