І все-таки ці помилки є. Як і у будь-якій роботі. І за ці помилки, за свої поразки хірург розплачується дорогою ціною: тяжкими переживаннями, осудом родичами хворого, своїм авторитетом. Він відповідає за долю своїх пацієнтів.
Кажуть, що відчуття у хірургів з часом притуплюються. Та чи так воно насправді? Відповідаючи на це запитання, доцільно навести думки про душевні якості хірурга, висловлені свого часу В.Оппелем у його мемуарах "Хи-рургические новелльї".
"Розповідають у народі, що хірурги ріжуть хворих без будь-яких хвилювань. Ріжуть спокійно і спокійно ставляться до наслідків своїх операцій. Але якби хтось заглянув коли-небудь у душу хірурга, який починає самостійно оперувати і бере на себе відповідальність за все майбутнє, то виявив би для себе дещо несподіване. Згадати безсонні ночі, коли лежиш у ліжку, повертаєшся з боку на бік і все думаєш, думаєш: як би не нашкодити. Хто з хірургів не відчував під час операції великого напруження, щоби притлумити в собі відчуття відчаю, страху за життя хворого? Хто з хірургів не знає, як щемить серце, коли йому повідомляють, що у хворого підвищилася температура? Хто не їздить відвідувати тяжкохворих увечері і вночі і не відчуває моторошного страху перед тим, як увійти в палату, — живий хворий чи помер? Хто з хірургів, переборовши смертельне захворювання, провівши ризиковану операцію і, бачучи, що хворий врятований, не готовий ридати від щастя? Лише витримка дозволяє ридання від щастя замінити невимушеною веселою посмішкою. Ні, хай не кажуть про байдужість. Хірургам притаманний спокій, і ним вони можуть пишатися, бо спокій, і тільки він, дає можливість урятувати хворого. Але чого коштує цей спокій, як дістається він хірургам, хай краще їх не запитують, вони все одно не скажуть".
Професія хірурга ставить певні вимоги до нього. У медичній літературі багато написано про те, яким має бути лікар-хірург.
М. Бідлоо у своїй книзі "Порадник для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі" так характеризує хірурга:
"Хірург повинен бути не надто молодим або старим, добре вивчити теорію науки і мати досвід у своєму мистецтві. Він повинен мати розсудливий розум, гострий зір, бути здоровим і сильним. Під час операції бути зовнішньо безжалісним, не сердитим, тверезим. Хірург не повинен бути примхливим, щоби не надто поспішати під час операції і за своєю необачністю не припиняти операцію на середині, не повинен сердитися на сказане хворим. А ще повинен бути спритним, моторним, щоби впевнено починати операцію. Потім, щоби хірург не гнівався на хворого, а прагнув, аби той розраховував на нього. Якщо надія на порятунок хворого перевищує небезпеку, тоді треба робити операцію. Але якщо небезпека більша за надію на порятунок, то варто утриматися від операції. Ніколи не приступати до операції задля власної користі, а лікувати хворого за покликом. Ще хірург не може починати операцію, не порадившися з колегою або людиною, що обізнана з цим мистецтвом".
Так що ж все-таки лежить у основі формування рис хірурга? Передусім однією з таких рис є самовідданість. На думку Г. Караванова, ця риса характеру має багато різних форм свого вияву, які прямо й безпосередньо стосуються діяльності хірурга. Одні з них — самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, самокритика та ін. — зв'язані більше з пізнавальним аспектом діяльності особи, інші — самолюбство, самозахвалювання, скромність, почуття відповідальності, обов'язку тощо — є емоційною складовою.
А такі прояви, як витримка, самовладання, самоконтроль, ініціатива, впевненість, самодисципліна, пов'язані з вольовою діяльністю людини. Важко переоцінити роль усіх цих форм самосвідомості в діяльності хірурга.
Наступною рисою, що характеризує хірурга, є широта інтелекту, здатність творчо мислити, передбачити майбутнє хворого, мати незалежне мислення, бути оптимістом.
Лікар, який обрав професію хірурга, повинен бути хірургічне обдарованим, уміти єдино правильними рухами розрізати й зашити тканини, зупинити кровотечу, видалити пухлини чи розітнути гнояки. І тут багато залежить від рук хірурга, вправності його пальців.
Однією з рис сучасного хірурга є його інтелігентність у щонайширшому розумінні цього слова. А. Очкін щодо цього писав, що лікар за сукупністю вимог, які ставляться до нього, повинен бути надлюдиною, а його становище — "найтяжче серед існуючих професій".
Найважливішою рисою характеру хірурга є гуманізм. Хірурга не можна уявити собі без таких якостей, як доброта, чуйність, м'якість. Черствість, байдужість до долі хворої людини, безсумнівно, позначаються на лікувальній роботі, якими б великими професійними знаннями не володів лікар. Звикання до страждань хворих, професійна холоднокровність не повинні перетворитися на бездушність. Справжній лікар якраз і зуміє провести тут межу.
Зрештою дуже важливими у діяльності хірурга є його індивіду ально-психологічні особливості. Емоційний і вольовий стан, темперамент, риси характеру, здібності лікаря проявляються у кожному конкретному випадку взаємин з хворим. Щоразу, коли хірург схиляється над ліжком хворого, у нього виникає ціла гама почуттів.
Дуже важливо встановити контакт з хворим, завоювати його довіру. Цього можна досягнути індивідуальним підходом лікаря до хворого, манерою звертання, зрештою його зовнішнім виглядом. Неохайний одяг, розтріпане волосся, бруд під нігтями, несвіжа сорочка — все це створює у хворого негативні емоції стосовно лікаря.
Моральний стан хворого, його віра в успіх лікування, довіра до хірурга, прагнення до життя відіграють важливу, а іноді вирішальну роль. Вселити надію на одужання, підтримати силу до життя, ту силу, яка, за словами англійського письменника С. Моема, "діє із середини і яскравим своїм полум'ям освітлює кожну хвилину нашого існування так, що навіть нестерпне стає стерпним", — це так важливо для одужання хворого, або, якщо останнє неможливе, — для продовження його життя. А добре відомо, наскільки загострене сприйняття життя у людей, які дивляться смерті в очі: кожний день життя стає для них безцінним. Можна повірити в щирість англійської королеви Єлизавети, яка перед смертю запевняла свого лікаря, що згодна віддати все своє королівство лише за один день життя. Важко без хвилювань читати передсмертні прохання О. Баль-зака подовжити йому життя лише на шість днів: "Лише шість днів — небагато, — переконував він свого лікаря. — Я встигну швидко переглянути всі свої п'ятдесят томів. Я можу за шість днів дати безсмертне життя цьому світу, котрий створив". Але навіть цих шести днів йому не дано було прожити.
Американський письменник О. Генрі справедливо писав, що коли пацієнт починає рахувати карети в своїй похоронній процесії, то цілюща сила ліків зменшується рівно вдвічі. Але якщо пацієнт хоча б раз поцікавився, якого фасону рукави носитимуть узимку, можна заручитися, що у лікаря з'являється великий шанс вилікувати свого підопічного.
Діяльність хірурга багатогранна, його посада неспокійна. Людина, яка присвятила себе хірурги", веде безперервний бій, в якому радість перемоги змінюється гіркотою окремих невдач. Лікар повинен невтомно вчитися і удосконалюватися у своїй галузі, якомога глибше опановувати наукову і культурну спадщину. Він має винятково сумлінно ставитися до хворих, піклуючись про їхнє здоров'я, працездатність, бути організатором боротьби за охорону здоров'я народу.
У нових умовах праці лікаря по-новому прозвучало запитання: чи кожній людині, яка хоче стати лікарем, це під силу? В чому суть покликання лікаря? Хто може стати лікарем? Чи існують критерії придатності до лікарської професії? Коли вступають у театральні, художні, фізкультурні вузи, консерваторії, обов'язково перевіряють, чи є у людини талант. Під час вступу в медичний вуз таких критеріїв не застосовують. Щоправда, в медицині були спроби встановити певні обмеження, навіть фізичні, для осіб, які вступають у медичні вузи. У спеціальній пресі велась дискусія про те, що для хірургів повинні бути вироблені правила допуску до цього фаху. Існує ж обмеження для шоферів, машиністів паровозів, пілотів, космонавтів та ін. Чому ж їх немає стосовно фаху, яким передбачене право активно втручатися в людський організм. На жаль, сьогодні таких обмежень немає. І тому іноді доводиться зустрічати людей, які не мають покликання лікаря, особливо хірурга.
З часів Гіппократа минуло понад два тисячоліття. Багато дечого з його клятви втратило свою актуальність. І все-таки чимало її принципів збереглося досі і знайшло своє відображення у Клятві лікаря України, яку приймають медики по закінченні вищого навчального закладу.
15 червня 1992 p. Президент України видав Указ про Клятву лікаря України.
Набувши професії та усвідомивши важливість обов'язків, що покладаються на мене, в присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь:
усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров'я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує, незмінне керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини;
зберігати лікарську таємницю, не вико
ристовувати її на шкоду людині, додержувати правил професійної етики, не приховувати правди, якщо це не зашкодить хворому;
постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання і вміння, у разі потреби звертатися по допомогу до колег і самому ніколи їм у цьому не відмовляти, бути правдивим щодо колег;
власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління, утверджувати ідеали милосердя, любові, згоди і взаємоповаги між людьми.
Вірність цій клятві присягаю пронести через усе своє життя.