Перший крок у цьому напрямку був зроблений у 1861 році. Тоді аграрнепитаннявирішувалося за рахунок селян, що сплачували поміщикам і за землю, і за волю. Аграрне законодавство 1906-1910 років було другим кроком, при цьому уряд, щоб усталити свою владу і владу поміщиків, знову намагалося вирішити аграрне питання за рахунок селянства.
Нова аграрна політика проводилася на основі указу 9 листопада 1906 року. Цей указ був головною справою життя Столипіна. Це був символ віри, велика й остання надія, одержимість, його дійсне і майбутнє - велике, якщо реформа вдасться; катастрофічне, якщо її чекає провал. І Столипін це усвідомлював.
Обговорення указу 9 листопада 1906 року почалося в Думі 23 жовтня 1908 року, тобто через два роки після того, як він ввійшов у життя. У цілому обговорення його йшло більш півроку. Після прийняття указу 9 листопада Думою він із внесеними поправками надійшов на обговорення Державної Ради і так само був прийнятий, після чого по даті його твердження царем став іменуватися законом 14 червня 1910 року. По своєму утриманню це був, безумовно, ліберальний буржуазний закон, що сприяє розвитку капіталізму в селі і, отже, прогресивний.
Указ уводив надзвичайно важливі зміни в землеволодінні селян. Всі селяни одержували право виходу з общини, що у цьому випадку виділяла вихідну землю у власне володіння. При цьому указ передбачав привілею для заможних селян із метою спонукати їх до виходу з общини. Зокрема, що вийшли з общини одержували "у власність окремих домохазяїнів усі землі, в їх постійне користування". Це означало, що вихідці з общини одержували і надлишки понад душову норму. При цьому якщо в даній общині протягом останніх 24 років не провадилися переділи, то надлишки домохазяїн одержував безкоштовно, якщо ж переділи були, то він сплачувавобщині за надлишки по викупним цінах 1861 року. Оскільки за 40 років ціни виростили в декількаразів, те і це було вигідно заможним вихідцям.
Общини, у яких із моменту переходу селян на викуп не було переділів, признавалися механічно перешедшими до приватноївласності окремих домохазяїнів. Для юридичного оформлення права власності на свою ділянку селянам таких общин достатньо було подати заяву в землевпорядну комісію, що оформляла документи на власність , що знаходились фактично в їхньому володінні Крім цього положення, закон відрізнявся від указу деяким спрощенням процедури виходу з общини.
У 1906 році були прийняті і "Тимчасові правила" про землевпорядження селян, що стали законом після утвердження Думою 29 травня 1911 року. Землевпорядним комісіям, створеним на основі цього закону, представлялося право в ходізагального землевпорядження общин виділяти окремих домохазяїнів без згоди сходу, за своїм розсудом, якщо комісія вважала, що таке виділення не торкається інтересів общини. Комісіям належало також вирішальне слово у визначенні земельних суперечок. Таке право відчинялошлях до сваволі комісій.
У 1906-1907 р. указами царя деяка частина державних і питомих земель була передана Селянському банку для продажу селянам із метою ослаблення земельної тісноти. На ділі ця земля купувалась в основномукуркулями, що одержали в такий спосіб додаткові можливості для розширення господарства.
Уряд Столипінапризвів і серію нових законів про переселених селян на околиці. Можливості широкого розвитку переселення були закладені вже в законі 6 червня 1904 року. Цей закон уводив свободу переселення без пільг, а уряду давалося право приймати рішення про відкриття вільного пільгового переселення з окремих місцевостей імперії, "виселення з який признавалося особливо бажаним". Вперше закон по пільговомупереселенню був застосований у 1905 році: влада "відчинило" переселення з Полтавської і Харківськоїгуберній, де селянське прямування було особливо широким.
У цілому серія законів 1906-1912 р. носила буржуазний характер. Скасовувалося середньовічне надільне землеволодіння селян, вирішувався вихід з общини, продаж земель, вільне переселення в міста і на околиці, скасовувалися викупні платежі, тілесні покарання, деякі правові обмеження.
Одночасно з виданням нових аграрних законів уряд приймає міри до насильницької руйнації общини, не надіясь цілком на дію економічних чинників. Відразу після 9 листопада 1906 року весь державний апарат приводиться в прямування шляхом видання самих категоричних циркулярів і наказів, а так само шляхом репресій проти тих, хто не занадто енергійно проводить їх у життя.
Практика реформи показала , що селянство у своїй масі булонастроєно проти виділення з общини - принаймні в більшості місцевостей. Обстеження настроїв селян Вільним-економічним суспільством показало, що в центральних губерніях селяни негативно ставилися до виділення з общини (89 негативних показників в анкетах проти 7 позитивних). Багато селянських кореспондентів писали, що указ 9 листопада має на меті розорити масу селян, щоб нажились на цьому деякі.
У сформованій обстановці для уряду єдиним шляхом було проведення реформи був шлях насильства над основною селянкою масою. Конкретні засоби насильства були найрізноманітніші - від залякування сільських сходів до упорядкування фіктивних вироків, від скасування рішень сходів земським начальником до винесення постанов повітовими землеупоряджальними комісіями про виділення домохазяїнів, від застосування поліції для одержання "згоди" сходів до висилки супротивників виділу.
Всіма правдами і неправдами до 1916 року з общин було виділено 2478 тис. домохазяїнів, або 26% общинників, заяви ж були подані від 3374 тис. домохазяїнів, або від 35% общинників. Таким чином, владі не удалось домогтися своєїцілі і виділити з общини хоча б большинство домохазяїнів. Саме це і визначило крахСтолипінськоїреформи.
Виділялися з общини в основному найбідніші селяни і куркулі. Перші продавали землю і переселялися в місто або на околиці, куркулі ж, як правило, виходили, щоб закріпити надлишки і "округлити" свої ділянки за рахунок бідняцьких земель. Вони легко знаходили засоби скуповувати більш 6 душових наділів. З 2 млн. подвір'я , що виділилося , продали свої наділи 1,2 млн., або біля 60%.
Поміщики ринулися територіально відокремити куркулів від сільського товариства, і з цією ціллю посилено насаждались хутора й отруба. На позички хуторянам і на агрономічну поміч одноособовим господарствам було асигновано більш 60 млн. рублів.
Особливу роль у роки Столипінської реформи зіграв Селянськийземельний банк. Банк був створений у 1882 році для посередницьких операцій при продажі поміщицької землі селянам. Крім того, банк наполягав на розгортанні і тих землях, що вже були продані товариствам, але не були ще цілком оплачені.
Для хуторян були введені додаткові пільги - їм позичка видавалась на повну вартість землі. На землях банку було створено в 1907-1916 р. 280 тис. хуторів і поселень. Серед виділених хуторян заможних господарств було біля 60%, а серед поселенців - 20%, що складало майже 0,5 млн. подвір'я. Таким чином, уряду не удалося вирішити і проблему ізоляції куркулів від общин, оскільки в общинахкулацька прошарок складав більш 1,5 млнподвір'їв, хоча був зроблений значний крок у зміцненні і розширенні кулацького прошарку в селі.
Заселення околиць, розвиток капіталізму вшир, безумовно, мало прогресивне значення. Але прагнення виселити як можна більше число неспокійних селян призвело до величезних хиб в організації переселення івідводу їм земель. Невистачало поїздів і ділянок, мало відпускалося грошей на видачу позичок. Багато невлаштованих переселенців виїжджали до Сибіру, частина з них йшли наймитувати до старожил, інші поверталися на батьківщину.
Але уряду не вдалося досягти поставленої ними мети - зменшити малоземелля за рахунок переселення. У середньому в Сибір осідало біля 300 тис. переселенців у рік, а природний приріст складав у Європейської України більш 2 млн. селян у рік, тобто малоземелля постійно збільшувалося.
Усього 8 років проводилася аграрна реформа, а з початком війни вона була ускладнена - і, як виявилося, назавжди. Столипін просив для повного реформування 20 років спочинку, але ці 8 років були далеко не спокійними. Проте не кратність періоду і не смерть автору реформи, убитого в 1911 році рукою агента охранки в київському театрі, були причиною крахувсього підприємства. Головні цілі далеко не були виконані. Введення приватної подвірної власності на землю замість общинної удалося ввести тільки у чверті общинників. Не вдалося і територіально відірвати від "світу" заможних хазяїв, тому що на хутірських і поселенськихділянках поселялися менше половини куркулів. Переселення на околиці так само не удалось організувати в таких розмірах, що змогли б істотно вплинути на ліквідацію земельної тісноти в центрі. Все це передвіщало крах реформи ще до початку війни, хоча її вогнищепродовжував жевріти, підвищує величезним чиновничим апаратом на чолі з енергійним приємникомСтолипіна - головним керуючим землевпорядженням і землеробством А.В.Кривошейним.
Причин краху реформ було декілька: протидіякрест’янства, хіба що виділяються засобів на землевпорядження і переселення, погана організація землевпорядних робіт, підйом робочого прямування у 1910-1914 р. Але головною причиною був опір селянства проведенню новогоаграрноїполітики.
ПОЗИТИВНІ:
· з общини виділилося до чверті господарств, посилилося розшарування села, сільська верхівка давала до половини ринкового хліба,
· із Європейської України переселилося 3 млн. господарств,
· 4 млн. десятин общинних земель були залучені в ринковийоборот,
· вартість із знарядь збільшилася з 59 до 83 руб. на одне подвір'я,