Часопис “Промінь” залишався органом товариства ВПУВ до вересня 1907 р. В цей час припинив своє існування, так як головний редактор – учитель І.Герасимович змушений був, згідно розпорядження шкільної влади, змінити місце роботи [41]. Підводячи підсумок зробленому, він звернув увагу на те, що “Наше учительство стало важним чинником краю, завдяки невпинній і систематичній праці “Променя” вдалося зацікавити наш загал справою “вільної школи” [42].
Питання власного періодичного органу розглядалося на засідання Наглядової Ради товариства ВЛУВ. Було вирішено провести переговори з колишнім інспектором народних шкіл Юліаном Ловицьким аби він видавав періодичний орган для вчителів, щоб об’єктивно висвітлювати становище українських педагогів в тодішньому суспільстві. В результаті переговорів 5 жовтня 1907 р. світ побачила газета “Луна” із підзаголовком: “незалежний орган українського учительства” [43]. 15 листопада 1907 р. з’явивсяу Львові ще один часопис під назвою “Наше слово”, який видавали Павло Кирчів і Онофер Власійчук, активні члени товариства ВПУВ. Він мав такий підзаголовок: “для справ учительських, шкільних, просвітніх, суспільно-політичних і наукових”. Поява одночасно двох педагогічних видань однакового спрямування, які представляли ВПУВ, пояснювалося тим, що редакційний комітет “Нашого слова” вважав, що українські освітяни повинні об’єднатися в боротьбі за свої фахові права разом із польськими вчителями в одній інтернаціональній організації, тоді як видавці “Луни” дотримувалися протилежної думки [44]. У першому номері цієї газети було окреслено тематику публікацій цього видання, згідно якої передбачалося друкувати матеріали з оцінкою діяльності шкільної влади, полемічні статті з неприхильною до українських вчителів крайовою пресою, статистичні дані щодо розвитку шкільництва та становища педагогів, а також справи товариства ВПУВ [45]. Видавці строго дотримувалися цієї програми, тому “Луна” неодноразово наголошувала на негативних сторонах українського шкільництва, спричинених у першу чергу політикою властей, а також слабкою організованістю самого вчительства. Йшлося про політичні утиски вчителів, про необхідність зменшення вчительської служби з 40 до 35 років, піднімалися пекучі проблеми професійної організації народних вчителів [46]. Чималий об’єм в газеті займали звіти з діяльності товариства ВПУВ та його філій, організацій, що створювалися в рамках цього товариства [47].
Проте, через брак коштів видання “Луни” та “Нашого слова” довготривалими не були. Останній номер “Луни” (восьмий) вийшов у світ 23 листопада 1907 р., а “Наше слово” припинило своє існування 15 грудня 1907 р., після випуску трьох номерів газети [48].
У 1907-1912 рр. виходив журнал “Прапор”. До 1911 р. він був органом ВПУП, але через непорозуміння з управою товариства перестав з нею співпрацювати. Першим редактором “Прапора” був Л.Лотоцький. Згідно рішення редакційного комітету 15 вересня 1908 р. “Прапор” почав видавати у Коломиї силами “Видавничої спілки українського учительства”. Головним редактором було призначено колишнього народного вчителя І.Петришина [49]. “Прапор” приділяв чималу увагу консолідації українських педагогів у боротьбі за свої прова, висуваючи на перший план акції політичного характеру [50]. Часопис також розповідав про розгляд шкільних справ на засіданнях Галицького сейму [51], переймався становищем української мови в державі [52]. Огляд найновішої літератури в газеті подавався під рубрикою “Бібліографія та критика”[53]. Чимало було матеріалів, які ставили собі за мету розширити кругозір народних вчителів. Регулярно в “Прапорі” була детальна інформація про роботу головної управи товариства ВПУВ та його філій, діяльність “Видавничої спілки” ВПУВ в Коломиї [54].
В 1911 р. в Станіславі з’явився часопис “Український учитель” із підзаголовком “становий орган українського народного учительства в Галичині”. Журнал підтримував традицію свої попередників – органів ВПУВ. У ньому наводилися факти про пожертви української громадськості на власне шкільництво, містилися дані про створення нових “інститутів”, приватних навчальних закладів, середніх шкіл [55]. В “Українському учителі” серед іншого публікувалися свідчення про позицію вчителів на виборах до парламенту 1907 р. Була критика українських педагогів за їх недостатню активність у розбудові шкільного життя [56]. Разом з цим часописом видавався педагогічний додаток до нього під назвою “Рідна школа”, науково-популярного змісту [57]. “Український учитель” та “Рідна школа” після виходу у світ кількох номерів припинили своє існування.
З 1912 р. і до початку першої світової війни виходив ще один орган ВПУВ – “Учительське слово”. Чи не найбільшу увагу часопис приділяв політичній активності вчительства, адже постійно друкувалися матеріали про учительські віча та з’їзди, про роботу “Союзу слов’янського учительства в Австрії” [58]. Дуже гострими в “Учительському слові” були редакційні статті, із закликами до солідарності вчителів в боротьбі за свої права, а також матеріали, котрі стосувалися підвищення учительської платні [59]. У статтях, замітках журналу порушувалася проблема заснування державних учительських семінарій. Часопис закликав створювати статистичні бюро, які б збирали дані про реальне становище українських учителів та українських шкіл. Проблемною була публікація “Галицьке шкільництво під національним оглядом”, що друкувалася в кількох номерах за 1914 р. [60]. В журналі можна було знайти звіти з учительських конференцій, огляд педагогічної преси і, звичайно, повідомлення про діяльність товариства ВПУВ, а також “правильники”, “регулярники” різних інституцій, що виникали в рамках цієї організації [61]. Були в “Учительському слові” й такі рубрики: “Критика і бібліографія”, “Нові книжки й видання”, “Всячина”.
Двотижневик “Каменярі” у довоєнний час виходив у світ протягом 1909-1914 рр. Він був другим після “Променя” суспільно-науковим фаховим періодичним виданням українського вчительства, що видавався на Буковині, як орган ВОУУБ. Головним редактором “Каменярів” були: І.Карбулицький та О.Іваницький. До складу редакції часопису також входили К.Данилюк, Д.Макогон, Л.Ясінчук, І.Бережан та інші [62]. Активними авторами окрім редакторів були І.Герасимович, О.Маковей, а також дописувачі під псевдонімами Об’єктивний і Оміркон [63].
“Каменярі” відігравали важливу роль не тільки в житті вчительства, а й всього українського населення краю загалом. Перебуваючи в опозиції до українських депутатів Буковинського сейму і ведучи окрему від них політику “Каменярі” вже з перших номерів жваво цікавилися політичними справами [63]. Газета зайняла активну і чітку позицію щодо єдності української нації, виступаючи проти буковинського сепаратизму стосовно Галичини та галичан. Цій меті служили як теоретичні, так і пропагандичні статті, листи читачів, що сприяли формуванню національної самосвідомості, об’єднанні зусиль різних соціальних верств, політичних партій та організацій для побудови української держави. Спроби румунізації українського населення гостро критикувалися на сторінках “Каменярів” [65].
У публікаціях часопису постійно обговорювалися умови праці і заробітної плати педагогів, дисциплінарне законодавство, аналізувався стан шкільництва й учительства Галичини та Буковини [66]. Редакція приділяла постійну увагу проблемам розвитку національної культури, формуванню світогляду учительства та інтелігенції краю. “Каменярі” друкували матеріали про урочисті вшанування визначних українських письменників та поетів: Т.Шевченка, І.Франка, М.Шашкевича, О.Кобилянської, Ю.Федьковича, історика М.Грушевського, громадського діяча С.Смаль-Стоцького [67].
Часопис публікував також статті із учительської практики, знайомив освітян із досягненнями модерної педагогіки, подавав рекомендації щодо їх використання для потреб української школи. Вагоме місце на сторінках “Каменярів” займали матеріали про організаційну діяльність ВОУУБ [68].
Педагоги навчальних закладів середніх і вищих шкіл Галичини та Буковини видавали спільними зусиллями у Львові часопис “Наша школа”. Журнал виходив спочатку із підзаголовком: “Науково-педагогічний журнал: орган товариства “Учительська громада” у Львові” [69]. В 1912 р. в підзаголовках зазначалося, що часопис є органом двох педагогічних організацій “Товариства ім.Сковороди” в Чернівцях та “Учительської громади”. “Нашу школу” редагували І.Кревецький (1909-1912 рр.), С.Томасівський (1913), М.Чайковський (1914). Редакторами буковинського відділу були М.Кордуба та І.Прийма [70].
На відміну від інших педагогічних видань, журнал “Наша школа” менше уваги приділяв нагальним проблемам українського шкільництва, шкільній політиці, зосереджуючи увагу на науково-методичних матеріалах, адже часопис поставив перед собою завдання “служити не тільки трибуною бажань і жалів, принагідних гадок і помічень представників нашої учительської верстви, а органом студіювання нашої середньої школи і його організацій відповідно до потреб нашого народу”[71]. З першого року видання вагоме місце на сторінках журналу зайняли науково-педагогічні статті та дослідження з історії, розвитку та реорганізації української школи, методики і дидактики [72]. Дуже цікавими були праці С.Томасівського “Історія державної середньої школи в Галичині”, А.Крушельницького “Українські підручники в середніх школах Галичини”, М.Кордуба “Українські підручники в середніх школах Буковини” надруковані в часописі за 1909 р. [73]. Під назвою “На правописні теми” редакція у 1913 р. відкрила дискусію щодо запровадження однакових правил в українському правописі.