Перелічені міри державного примусу за своєю юридичною сутністю є цивільно-правовою відповідальністю. Майновий характер порушеного права, а в окремих випадках передбачених законом, немайновий, обумовлює майновий і немайновий зміст відповідальності. Позадоговірна відповідальність — це обов'язок особи, відповідальної за шкоду, відшкодувати її в натурі або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Разом з тим характер порушеного права зумовлює і можливість його відновлення (компенсації) шляхом передачі потерпілому стягнених з правопорушника грошових сум або майна, за допомогою позадоговірної відповідальності усуваються несприятливі для потерпілого майнові наслідки, викликані правопорушенням. Така соціальна направленість позадоговірної відповідальності обумовлює у неї правовідновлювальної (компенсаційної) функції. Правовідновлю-вальною функцією цивільна відповідальність відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, окремим видам яких також властивий майновий зміст (наприклад, штраф і конфіскація як міри адміністративної або кримінальної відповідальності).
Правовідновлювальна (компенсаційна) функція позадоговірної відповідальності взаємопов'язана з її карною функцією. Цей зв'язок виявляється у тому, що здійснення правовідновлюваль-ної функції повинно викликати зменшення майнової сфери правопорушника. Коли відновлення майнової сфери потерпілого не призводить до зменшення майна правопорушника, тоді така міра не може бути позадоговірною відповідальністю. Прикладом може служити двостороння (одностороння) реституція, що має місце у випадку визнання угоди недійсною, повернення одержаного майна без правової підстави (ст.469 ЦК України).
Втрата тієї чи іншої функції призводить до припинення існування позадоговірної відповідальності як правової категорії. Зазначені функції тісно між собою пов'язані, ні одна з них не має переваги перед іншою.
Мета позадоговірної відповідальності — виконання всіма учасниками цивільно-правових правовідносин диспозиції правової норми.
3. Підстави позадоговірної відповідальності.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст.440 ЦК України). Необхідні елементи складу такі: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: “Хто за своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати”. Встановлений статтею 440 склад цивільного правопорушення поширюється на всі норми, що входять до глави 40 ЦК України, тією мірою, в якій його не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави.
Шкода — зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом[6]. Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою). Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається в грошах. Моральною, в свою чергу, буде шкода, яка не має економічного змісту і не може бути виражена в грошах. У судовій практиці моральна шкода визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок порушення особистих немайнових прав громадянина або організації чи їх майнових прав (постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”). Необхідно зазначити, що характер шкоди не визначається об'єктом, якому вона завдається. Майнова і моральна шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ. Наприклад, заподіяння каліцтва, що викликало зниження працездатності, призводить до зменшення заробітної плати. Привласнення чужого авторства позбавляє автора одержати авторський гонорар. У наведених прикладах майнова шкода є наслідком порушення особистих немайнових благ. У зв'язку з цим знищення фотографії близької людини викликає певні душевні страждання (моральну шкоду), проте майнова шкода відсутня.
Вказуючи на шкоду як елемент цивільного правопорушення, стаття 440 ЦК України передбачає майнову шкоду, внаслідок якої до складу правопорушення входить лише майнова шкода. Її відсутність виключає кваліфікацію поведінки як цивільного правопорушення. Разом з тим до складу правопорушення входить і моральна шкода (ст.4401 ЦК України). Хоча вона, на відміну від майнової, не визначає розміру її відшкодування, суд виносить рішення про відшкодування у грошовій або іншій матеріальній формі моральної шкоди.
Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру правопорушення, глибини моральних і психічних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
При пошкодженні чи знищенні майна шкода виражається у сумі вартості знищеної або пошкодженої речі. Коли така річ приносила плоди і доходи, тоді шкода виражається у втраті можливості їх одержання. При ушкодженні здоров'я потерпілий втрачає повністю або частково працездатність, що обмежує прояв своєї особистості, внаслідок чого виникає повна або часткова втрата заробітної плати. При заподіянні смерті майнова шкода виявляється в утраті можливості одержувати майнове утримання непрацездатними особами, які були на утриманні померлого, а також у витратах, понесених на поховання померлого.
Майнова шкода, входячи до складу цивільного правопорушення, виконує ще одну функцію — її розмір визначає розмір цивільної відповідальності.
Протиправність поведінки — це невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Юридичні обов'язки, ухилення від яких заборонено законом, виявляються у формі необхідності утримуватись від вчинення певних дій для невизначе-ного кола. Протиправність завжди виявляється у конкретних формах і поза ними не існує. Форми протиправної поведінки безпосередньо пов'язані з формами юридичних обов'язків:
— необхідність вчиняти певні дії для конкретної особи (активний обов'язок);
— необхідність утримуватися від вчинення дій, заборонених нормою права (пасивний обов'язок).
Якщо для виконання активного юридичного обов'язку необхідно зобов'язаною особою вчиняти певні дії, то пасивний юридичний обов'язок виконується шляхом утримання від вчинення заборонених дій.
Відповідно до форм юридичних обов'язків Протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. Протиправна дія—це поведінка, що заборонена законом. У разі протиправної бездіяльності особа не вчиняє дії, до якої вона зобов'язувалася нормою права. Сама по собі пасивність не є протиправною, вона стає такою лише у випадку, коли норма права зобов'язує дану особу до вчинення відповідної дії. Як дія, так і бездіяльність — це форми людської поведінки, в яких виражена її свідомість і воля. Вольова дія (бездіяльність) особи завжди допускає наявність і відображається в тому чи іншому вчинку, який підпадає під правовий вплив. Право здатне вплинути й на імпульсивну поведінку особи, при якій людина зберігає достатні можливості самоконтролю.
Отже, значення правового регулювання полягає в тому, що закон пред'являє свої вимоги у формі правових приписів лише до тих, хто може їх розуміти, виконувати, діяти свідомо. Протиправна дія (бездіяльність) особи характеризує зовнішню, очевидну сторону поведінки, що полягає у невиконанні юридичного обов'язку. Розуміння протиправної дії чи бездіяльності як об'єктивної категорії означає, що проявившись зовні, вона існує як факт, незалежний тепер від свідомості суб'єкта і змінити який неможливо.
Держава, нормуючи поведінку людей і діяльність колективів, забезпечує їм можливість свободи вибору власної поведінки, діяльності, однак цей вибір має свої межі. Вибір поведінки на основі необхідності і в межах правового регулювання є вільним вибором. У нашому випадку свобода вибору полягає не в тому, що зобов'язаний суб'єкт вирішує сам чи виконувати, чи не виконувати йому покладений на нього юридичний обов'язок; вільний вибір тут полягає в обранні такої поведінки, яка б не привела до порушення юридичного обов'язку.
Стаття 440 ЦК України визначає зміст юридичного обов'язку встановленням заборони, що виражена в її диспозиції: не завдавати шкоди особі громадянина, його майну, майну організації. Юридичний обов'язок, який покладається у даному випадку на суб'єктів абсолютних правовідносин, є пасивним, виконання якого здійснюється утриманням від вчинення заборонених дій. Виражена в статті 440 ЦК України заборона є загальною, особливість якої полягає в тому, що вона не перераховує дій, які не можна вчиняти; вона лише встановлює видову або родову характеристику, пов'язуючи її з негативним результатом. Ця стаття не може передбачити і перерахувати дії, якими можна заподіяти шкоду. Тому вона забороняє будь-яку подібну дію. Порушення заборони, тобто вчинення дії, що завдала шкоду іншій особі, є протиправною дією. Вчинення протиправної дії завжди призводить до порушення суб'єктивного цивільного права і блага (матеріального чи особистого), на яке існує суб'єктивне право. Необхідно зазначити, що загальна заборона властива не тільки цивільному праву. Вона використовується і в кримінальному праві, де за його допомогою формулюються окремі склади злочинів, наприклад, хуліганство, необережне вбивство, знищення майна тощо. Характерно, що там, де кримінальний закон не може повно деталізувати опис об'єктивної сторони злочину, він обмежується вказівкою на один із елементів — шкідливі наслідки.