Смекни!
smekni.com

Короткий релігієзнавчий словник (стр. 2 из 7)

ВІКАРІЙ — намісник, заступник духовної особи. У ка­толицькій церкві папа іменується "вікарієм Христа", свої В. є у єпископів, нерідко у абатів монастирів і священиків ве­ликих парафій. В протестантській церкві В. виконують роль помічника священика. В православній церкві інститут В. (з 1865 р.) встановлено в усіх єпархіях.

ВІФЛЕЄМ — місто в Палестині, поблизу ЄРУСА­ЛИМА. Згідно з Старим Заповітом, В. — місце народження

312

Давида і "прийдешнього месії". Виходячи з цієї староза-повітної "вказівки", християнство проголосило в Євангелі­ях В. місцем народження Христа. В. вважається священним місцем християн та іудеїв.

ВИПНУ — один з основних богів індуїстського пантео­ну. У наш час поклоніння В. та його аватарам (перевті­ленням) є найпоширенішою формою релігійного культу в Індії. З аватар В. найпопулярніші Крішна і Рама, до них індуїзм відносить також Будду.

ВСЕНІЧНА — богослужіння у православній церкві на­передодні неділі або великого релігійного свята. В., або нічне бдіння, починається після заходу сонця і у пасхальну (часом і в різдв'яну) ніч закінчується після опівночі.

ВСЕСВІТНЯ РАДА ЦЕРКОВ — керівний орган еку­менічного руху, який об'єднує протестантські та деякі пра­вославні церкви. Має резиденцію у Женеві. В. р. ц. під­звітна асамблеї, що скликається кожні п'ять—шість ро­ків, і обирається нею. У складі В. р. ц. є президія, цен­тральний комітет, призначений ним виконком, а також секретаріат. Генеральний секретар — фактичний керів­ник В. р. ц.

ГЛОСОЛАЛІЯ — "говоріння різними мовами", вигуку­вання, позбавлені всякого змісту, що спостерігаються в стані релігійного екстазу (напр., у п'ятидесятників). Г. — результат психічного перенапруження, яке викликається так званим хрещенням духом, тобто дією "божественного духу" на віруючого (у баптистів, молокан та п'яти­десятників).

ГОВІННЯ — один з обрядів православної церкви, який готує віруючих до таїнства причастя і сповіді. Людина, яка говіє, зобов'язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не вживати м'яса, молока, тваринних жирів тощо.

ГРІХ — одна з основних християнських морально-етичних категорій, що означає порушення волі Бога, падіння Адама і Єви, які, згідно з Біблією, покуштували плід забороненого дерева пізнання добра і зла. Г. — понят­тя, за допомогою якого релігійна мораль оцінює дії, що су­перечать Божим заповідям. Під гріхом релігія розуміє також стан душі, котрий виникає під дією порушення заповідей релігійної моралі.

ГУГЕНОТИ — прибічники протестантсько-кальвініст­ської церкви у Франції (див. Варфоломіївська ніч}.

ГУРІЇ — фантастичні прекрасні діви, які існують, згідно з ученням ісламу, для усолоджування праведників у раю. У Корані Г. визначаються як "чисті жінки", котрих не торкались ні люди, ні джинни.

ДАЛАЙ-ЛАМА — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують віруючі як "живого бога" (бодхи-сатву) в образі людини. Титул Д.-л. встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада Д.-л. не спадкова (як і всі ла­ми, він зв'язаний обітницею безшлюбності). Його спад­коємець, за релігійними правилами, обирається групою вищих лам, які нібито визначають, в кого з хлопчиків, народжених незабаром після смерті Д.-л., "перевтілився" попередній Д.-л.

ДАЦАН — ламаїстський храм, монастир.

ДЕКАН — помічник абата в католицькому монастирі, старший священик в католицькій та англійській церквах, який завідує справами кількох парафій, а також старший кардинал-єпископ.

ДЕСЯТИНА — відрахування десятої частини всіх при­бутків віруючого на користь церкви. В наш час зберігається у адвентистів та в інших сектах як примусовий збір. В ісламі різновидом Д. є закят.

ДИЯКОН — третій, нижчий сан священнослужителя, помічник єпископа і священика під час богослужіння у православній, католицькій, англіканській і протестантських церквах, в ряді сект (в останніх він не є священнослужите­лем). Протодиякон — перший або старший Д., ієро­диякон — Д. з ченців.

ДОГМАТ — основне положення віровчення, яке виз­нається незаперечною істиною, має силу непохитного авто­ритету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного виз­нання Д., сліпого прийняття їх на віру — серед головних вимог християнської церкви. Догматика — систематичний виклад основних догматів.

ДОМІНІКАНЦІ — католицький жебруючий чернечий орден. Заснований на початку XIII ст. ченцем Домініком для боротьби з єретиками. З 1231 р. завідували інквізицією, одержали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. З рядів Д. вийшли відомі схоласти (А, Боль-штедт, Ф. Аквінський) і містики (М. Екхарт, Таулер). Усіма засобами допомагали папству придушувати антикатолицькі та антифеодальні виступи. У наш час — один з найвпли-вовіших орденів.

ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ — у християнському віровченні очікуваний другий прихід Христа на землю для посором­лення "нечестивців" і дарування "блаженства" віруючим. Віра у Д.п. поширилася серед християн з формуванням євангелійного міфу про земне життя Христа. Вчення про Д. п. широко використовується церквою і сектантськими про­повідниками для зміцнення релігійної віри.

ДУХ — у релігії та міфології безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людське мислення, свідомість, пси­хічні здібності. В релігійному й ідеалістичному світогляді Д. розглядається як первинне щодо природи. У релігіях під Д. нерідко розуміється особливий нематеріальний початок, розумний і самодостатній, тобто божество. Звідси походить і пункт християнського віровчення про третю іпостась св. Трійці — Д. Святий.

ДУХОВЕНСТВО (духівництво) — служителі культу, які вважаються посередниками між богом та людьми, що здійснюють культові дії — таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії. У православ'ї Д. поділяється на чорне (ченці) та біле (священики, яким доз­воляється одружуватися).

ДЯЧОК — церковний служитель, який допомагає дия­кону та священику в церковних справах, по-іншому — при­четник (паламар). Д. в православній церкві звуться пса­ломщиками, оскільки найчастіше вони в храмах читають

Псалтир.

ЕДЕМ — за біблійною легендою, земний рай, місце пе­ребування людини до гріхопадіння, з якого перші люди бу­ли вигнані в кару за гріхопадіння.

ЕКЗАРХ — 1) у стародавній Греції глава жреців, які пе­ребували при храмі; 2) у Візантійській імперії правитель області (діоцезу), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі; 3) в сучасному православ'ї глава церковного округу, куди входить адміністративно-територіальна область.

ЕНЦИКЛІКА — послання римських пап духовенству та віруючим, присвячені найважливішим соціально-політич­ним, релігійним і моральним питанням, їм надається особ­ливого значення, оскільки Е. значною мірою покликані визначати особливості формування суспільної думки з ос­новних політичних і соціальних проблем сучасності.

ЕКТЕНІЯ — в православній церкві молитва, що вхо­дить до складу богослужінь, яка проголошується звичайно дияконом і містить прохання, звертання до Бога. Види Е., згдно з розміром та характером прохань, — велика, проси-тельна й мала. За допомогою Е. в свідомість віруючих все­ляється думка, що церква здатна допомогти в нещасті і всі надії необхідно покладати на Бога.

ЕШИБОТ — іудейська школа, що готує рабинів. Нав­чання в Е. здійснюється за надзвичайно схоластичною сис­темою. Основні предмети богословського вивчення — Біблія і Талмуд. Е. існують у багатьох країнах, в тому числі й нашій.

ЄЗУЇТИ — члени чернечного католицького ордену "Товариство Ісуса", створеного 1534 р. іспанцем 1. Лойолою для боротьби з інакомислячими.

ЄПАРХІЯ — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Є. поділяються на "благочинні округи", які очолюються благочинними (ст. священиками) і об'єднують кілька парафій.

ЄПИСКОП (по-іншому — архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати у диякони, священики та єпископи (останнє — разом з іншими єпископами). Є. також призначає на нижчі посади кліру, освячує храми і т. п., йому підпорядковані всі церковні ус­танови, що перебувають у межах його єпископату (або єпархії), монастирі, духовні семінарії і т. п., крім тих, що перебувають у безпосередньому віданні церковного центру. В православній церкві Є. обов'язково повинен бути чен­цем. Почесні звання для Є.: архієпископ та митрополит. В церкві є три основні ступені священства: диякон, ієрей (священик) та єпископ. Інші звання — адміністративні або почесно-нагородні, що мають один з цих трьох ступенів.

ЄПГГИМІЯ — в православній та католицькій церквах морально-виправна міра у формі посту, тривалої молитви, земних поклонів, ходіння на прощу до "святих" місць чи "святинь" тощо, яка добровільно виконувалась віруючими, що розкаялися у своїх гріхах, за завданням духовника. Є. визначається та призначається найчастіше під час сповіді.

ЄГОТРАХШЬ — частина обов'язкового для бого­служіння облачення священиків всіх трьох ступенів право­славної ієрархії, вид фартуха з хрестами, зшитого з двох широких стрічок, який одягається на шию і опускається до долу. Крім цих основних частин одягу священнослужителів, кожному ступеню ієрархії належить і ряд інших речей облачення: чим вищий ступінь, тим їх більше і тим вони складніші. Деякі елементи облачення служать духовенству нагородами (подвійний орар, набедреник, палиця, митра).