Нехай x доход портфеля облігацій, який може набувати значень х1,..,хN з ймовірностями р1,..,рN. Якщо через U(x) позначити корисність доходу, що може приймати різні значення з певними ймовірностями, тоді за теорією сподіваної корисності маємо:
Це означає, що корисність складеної лотереї збігається з математичним сподіванням корисності наслідків лотереї. Розв’язуючи задачу порівняння лотерей (або в нашому випадку ефективних складів портфеля державних облігацій) ми прагнемо не до максимізації сподіваного прибутку, а до знаходження максимуму сподіваної корисності від прибутку.
Спочатку розглянемо простіший випадок, коли власник активу розподіляє його за двома напрямками: зберігає у вигляді грошей та вкладає у облігації. Вважається, що через певний проміжок часу (наприклад через рік) активи, вкладені в облігації змінюються (за рахунок відсоткового доходу, який виплачується власнику облігації, або за рахунок наближення терміну погашення, у випадку дисконтної облігації). Позначимо через x , h величини активів, що реалізуються через рік на одиницях активів відповідно зменшених у вигляді грошей та вкладених у облігації. Згідно з міркуваннями Л.Харріса[7], xº1 (тобто інфляція не береться до уваги, а h є випадковою величиною). Якщо u(*) – функція корисності, визначена на величину активів через рік, то модель найпривабливішого розподілу активу на гроші та облігації полягає в максимізації сподіваної корисності:
і питання між розподілом активу між грошима та облігаціями вирішиться повністю на користь одного з них в залежності від знака величини Мh-1. Якщо Мh>1, то вкладення повністю здійснюється у облігації, в протилежному випадку актив зберігається повністю у формі грошей. Аналіз ускладнюється, а результати збагачуються, якщо особа, яка приймає рішення, не байдужа до ризику.
Для розв’язання цієї задачі застосовуються чисельні методи нелінійного програмування, що базуються на обчисленні градієнтів або їх аналогів.
Портфель інвестора у процесі формування та управління змінюється як за складом, так і за вартістю. Облігації купуються, продаються та погашаються у різні строки і тому оцінюючи ефективність інвестування потрібно враховувати дати та терміни платежів. В такому випадку для оцінки ефективності портфеля використовується метод потоку платежів, який дозволяє розрахувати ефективну ставку операції, іншими словами внутрішню норму дохідності.
Ефективна ставка операції зображує той відносний дохід, який отримує інвестор за рік при нарахуванні доходу за ставкою складних відсотків, тобто припускається, що реінвестування коштів здійснюється при незмінних умовах.
Для портфеля державних облігацій, який сформовано чи планується сформувати шляхом одночасного придбання облігацій різних випусків, рівняння ефективної ставки має наступний вигляд:
Ni – номінал облігації;
ni – кількість облігацій і-го випуска у портфелі;
re – внутрішня норма дохідності;
Dі – додаткові видатки інвестора;
aі – Ti / To;
Ti – період інвестування коштів у і-й випуск (до погашення) у днях;
To – розрахункове число днів у році.
Наведене рівняння розв’язується шляхом багатократних розрахунків з підстановкою пробних значень re та внесенням поправок у наступні розрахунки, поки не будуть задоволені вимоги інвестора щодо точності розрахунків. Не треба забувати і те, що при формуванні портфеля на ринку облігацій державної позики інвестор сплачує, окрім вартості придбаних облігацій, нагороду дилеру на біржі, що збільшує інвестиційну суму.
Окупність видатків формування портфеля облігацій – термін, протягом якого затрати інвестора на формування портфеля будуть дорівнювати доходу від збільшення його вартості. Термін окупності визначається із припущення, що існуючий темп зростання вартості портфеля збережеться і в майбутньому. Не зважаючи на те, що таке припущення на практиці порушується, навіть приблизна оцінка строку окупності вкладень дозволяє інвестору не допустити втрат грошових коштів у випадку короткострокових інвестицій, а також оцінити доцільність отримання кредиту для здійснення операцій на ринку державних облігацій.
де Ск – сума кредиту;
rк – ставка кредиту у % річних;
Ttransf – період перерахування грошових коштів(3 дні);
Умова ж доцільності отримання кредиту така:
Tok < Tk,
де Тк – термін надання кредиту.
Наведена формула використовується для розрахунку операцій окупності лише при додатньому чисельнику. Варто також пам’ятати, що визначення ціни облігації на аукціоні здійснюється з урахуванням можливості альтернативного вкладання коштів, наприклад на банківський депозит під певний відсоток. Крім того, інвестор враховує й те, що в кінці інвестиційного періоду купівельна спроможність грошей зменшується внаслідок інфляції.
Підсумовуючи вищенаведене, можна говорити про те, що найважливішими принципами оцінки ефективності управління інвестиційним портфелем є порівняльний аналіз, облік ризикованості стратегії, що використовується, а також оцінка стабільності показників дохідності протягом певного періоду часу. Таким чином, щоб розрахувати ефективний склад портфеля ОВДП треба знати найрізноманітніші його характеристики, досліджені у цій главі. Водночас, розрахунок показників портфеля не повинен стати самоціллю, адже іноді для прийняття зваженого рішення достатньо мати інформацію лише про деякі з них. До того ж слід зважати на інфляцію та оподаткування операцій з облігаціями, політичні чинники та ситуацію на фінансових ринках інших країн (особливо Росії). Тоді і лише тоді інвестовані у облігаційний портфель кошти приноситимуть прибутки.
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ ОБЛІГАЦІЙ ДЕРЖАВНОЇ ПОЗИКИ.
Починаючи з 1996 року здійснюється занадто форсований розвиток українського ринку ОВДП. Збільшуються обсяги позик і відповідно державний борг, провокується картина штучного стримування інфляції й стабілізації курсу гривні. Дуже швидко ринок ОВДП переростає можливості слабосилої вітчизняної економіки, з’являються нерезиденти, як основні позичальники капіталу, котрі незабаром починають контролювати ситуацію. При відносному знеруховленні ринку корпоративних паперів, ринок ОВДП стає по багатьох позиціях домінуючим. Одночасно бюджет перевантажується старими і новими борговими зобов’язаннями, підвищується вартість позичкових коштів – а це вже загрозливий сигнал щодо ліквідності облігацій (див. Табл.1. та Табл.10.).
Поряд із розкручуванням фінансового маховика процентних виплат, Національний банк змушений брати безпосередню участь у фінансуванні дефіциту бюджету через викуп ОВДП, тобто має місце прихована емісія грошей. Якщо взяти до уваги вдвічі вищу дохідність ОВДП на вторинному ринку (50-60% порівняно із близько 30% при первинному розміщенні), стає зрозумілим, чому за таких умов головним покупцем на первинному ринку сьогодні виступає Нацбанк.
Борг з ОВДП визначився як дуже дорогий, дуже короткий та нерівномірно розподілений за строками погашення. Уряд, як емітент, став заручником ситуації, коли переважна частина нових запозичень спрямовується на погашення попередніх випусків облігацій – тобто споруджується фінансова піраміда. Державний борг у частині ОВДП за інформацією Мінфіну, на 01.10.1998 р. становив 11,1 млрд. грн. (НБУ наводить цифри 13,3 млрд. грн. ), а зовнішній борг досяг $10,9 млрд. із його загальної суми у $14,9 млрд. І хоча Україна вважається державою з невеликою заборгованістю, ця заборгованість сформувалася протягом лише останніх семи років.
Побудована облігаційна піраміда має для України суттєві негативні наслідки. По-перше, ринок ОВДП формувався як самодостатній, і кредитна система відокремилася від виробництва. Дохідність ОВДП значно перевищила дохідність виробничих вкладень, що взагалі не типово і не відповідає практиці фінансового менеджменту. Державні облігаціонери мали у 1996 році 443 млн. грн. доходу, в 1997 – 929 млн. грн., за три квартали 1998 р. – 1495 млн. грн. Банки отримали від таких операцій 1,3 млрд. грн. прибутку.[8]