Смекни!
smekni.com

Тілесні ушкодження з медичної точки зору (стр. 2 из 4)

с) ушкодження від дії низької температури, променевіушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми - всі занаявності загрозливих для життя явищ;

т) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою якмісцевої, так і загальної дії (у тому числі і харчовітоксикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місцезагрозливі для життя явища;

у) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалисякомплектом розладів функції центральної нервової системи,серцевосудинної системи та органів дихання, котрі загрожувалижиттю; за умови, що це встановлено об'єктивними клінічними даними.

Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя при наявності хоча б однієї з зазначених ознак[3].

Втрата будь-якого органу чи його функцій – це кінцевий результат ушкодження, за яким його неодмінно відносять до тяжкого. Необхідна умова – причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і наслідками. Втрата будь-якогооргана чи втрата органом його функції – це втрата зору, слуху, язика,руки, ноги і репродуктивної здатності.

Втрата зору - це повна стійка сліпота наобидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахункупальців на відстані двох метрів і менше. Ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я або за критеріями непоправного знівечення обличчя.

Втрата слуху –це повна стійка глухота наобидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чуєрозмовної мови на відстані три - п'ять сантиметрів від ушноїраковини;

Втрата язика (мовлення)-це втрата можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками,зрозумілими для оточуючих. Заїкання не є втратою мовлення.

Втрата руки чи ноги – це відокремлення їх відтулуба (всієї ноги чи руки абоампутація не нижче колінного чи ліктьового суглоба) чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, щоунеможливлює їх діяльність). Ампутація органу нижче зазначених суглобів оцінюється за відсотком втрати працездатності.

Втрата репродуктивної здатності - це втрата здатності до злягання чи запліднення, зачаттята дітородіння (розродження);

При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладуздоров'я.

Під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання(психічну хворобу). Необхідна ознака – причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і наслідками у вигляді психічної хвороби. До психічних захворювань не відносяться реактивні стани (психози, неврози). Тривалість і ступень вилікованості хвороби не впливає на кваліфікацію ушкодження. Ступінь тяжкості ушкодження,що викликало реактивний стан нервової системи, визначається заознакою тривалості розладу здоров'я. Відповідно закону України “Про судову експертизу”, діагноз психічного захворювання встановлюється психіатричною експертизою[4]. Ступінь тяжкості такоготілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом.

Переривання вагітності не залежить від її строків. Необхідна умова – причинний зв’язок між ушкодженням і наслідками у вигляді переривання вагітності.

Розлад здоров'я - це безпосередньопов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.

Стійка втратою загальної працездатності – це необоротна втрата функції, котра повністюне відновлюється. Розміри втрати працездатності встановлюються після того, як визначаться наслідки ушкодження. Під наслідком ушкодження, що визначився, належить розуміти повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо). Втрата працездатності визначається у відповідності до “Порядку організації і прведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності”.

Знівеченим вважається обличчя, яке стало мати відштовхуючий вигляд. Знівечиним може бути тільки обличчя – тобто передня частина голови та верхня частина шиї.

Знівечення обличчя – це питання естетики, тому факт знівечення встановлюється судом в кожному окремому випадку, спираючись на дані медичної експертизи та загальноприйняті норми. Судово-медичний експерт лише визначає вид

ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чиє це ушкодження виправним або невиправним[5].

Невиправним вважвється знівечення обличчя, яке не може бути виправлено звичайними засобами лікування, або якщо воно зовсім не може бути виправлено, або якщо для виправлення потрібно хірургічне втручання.

Якщо ж ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається згідно загальних критеріїв Правил.

Тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості. Згідно ст. 102 КК України таким ушкодженням визнається ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але спричинило тривалий розлад здоров’я без наслідків, вказаних в ст. 101 КК.

Таким чином, ознаками такого ушкодження є:

1. Не є небезпечними для життя в момент заподіяння.

2. Не мають наслідків, на які вказується в ст. 101 КК (перераховані раніше).

3. Спричиняють тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров’я.

4. Спричиняють стійку втрату працездатності меньше, ніж на третину, але більше, ніж на 10%.

Тривалим вважається розлад здоров’я більше, ніж 21 день.

Порушення функцій органу – це порушення мови, зору, слуху, діяльності кінцівок тощо. Порушення може визначатися повною втратою функцій органом, але ця втрата повиння бути тимчасовою.

Легке тілесне ушкодження. Відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження передбачена ст. 106 КК України. Згідно закону, легкими визнаються ушкодження, що:

1. Не містять ознак тяжкого ушкодження.

2. Не містять ознак ушкодження середньої тяжкості.

3. Викликали короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності не більше, ніж на 10%.

Існує два види легких тілесних ушкоджень:

а) ті, що спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначнустійку втрату працездатності;

б) ті, що не спричинили зазначених наслідків.

Короткочасним розладом здоров'я вважається розлад тривалістю понад 6 днів, але не більше як 21 день.

Незначна стійка втрата працездатності - це втрата загальної працездатності до 10%.

Короткочасний розлад здоров’я та втрата працездатності встановлюються судово-медичною екпертизою.

Легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності - це ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як 6 днів (царапини, садна тощо).

Поняття побоїв та мордування. Побої та мордування – це умисні дії винного, спрямовані на завдання потерпілому фізичного болю. Такі дії не спричиняють порушень тканин тіла чи функцій будь-якого органу – цим вони відрізняються від тілесних ушкоджень. Шкода здоров’ю спричиняється саме через біль, яка спричиняється шляхом удару, побоїв чи іншими навмисними діями.

Удар – це одноразовий несподіванний і потужний вплив на тіло людини.

Побої – це неодоразові удари, що чиняться потерпілому в малий період часу. Цим вони відрізняються від мордування, яке спричиняється протягом тривалого часу. Побої не становлять особливого виду ушкоджень. Якщо післяпобоїв на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють заступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. Якщо побої незалишили після себе ніяких об'єктивних слідів, судово-медичнийексперт відмічає скарги отерпілого, вказує, що об'єктивних ознакушкоджень не виявлено і не встановлює ступеня тяжкості тілеснихушкоджень.

Мордування - це дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії.

Інші насильницькі дії – це викручування рук, здавлення горла, статевих органів тощо[6].


Відповідальність за НАВмисне заподіяння

ТІЛЕСНИХ ушкоджень, побоїв і мордувань.

Умисне заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, побоїв та мордувань. Відповідальність за тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості передбачено в главі 3 КК України. Родовим об’єктом цих злочинів є життя, здоров’я, честь і гідність особи. Безпосередній об’єкт визначається конкретно у відповідній статті, певні злочини мають як основний, так і безпосередній об’єкт (тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть – ч. 3 ст. 101 КК).

Ушкодження різного ступеня тяжкості можуть бути завдані як навмисно, так і з необережності. Навмисне заподіяння ушкоджень передбачено статтями 101, 102, 106 КК України. Підставою для кваліфікації тілесних ушкоджень саме за цими статтями є суб’єктивна сторона діяння, а саме наявність вини у формі прямого чи евентуального умислу, а також відсутність ознак, що пом’якшують відповідальність (таких, як заподіяння ушкоджень в стані сильного душевного хвилювання, з необережності тощо).

Суб’єктом злочинів, передбачених ст. 101, 102 та ч.1 ст 106 є особа, що досягла 14-річного віку. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 106 є особа 16-річного віку.

Як зазначено раніше, суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується виною у формі умислу, мета і мотиви можуть бути різними. Наявність чи відсутність певної мети має значення для кваліфікації, наприклад для відмежування тяжких тілесних ушкоджень від замаху на вбивство або необережного вбивства від тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть.