Смекни!
smekni.com

Кримінологічні аспекти банківської діяльності (стр. 4 из 4)

На жаль, законодавством України поняття “незвичайні (підозрілі) операції” не визначено, як не визначено і зобов’язаність банків їх відстежувати та надавати інформацію до правоохоронних органів. На нашу думку, ці питання необхідно визначити у проекті Закону України “Про протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом”.

Загострення криміногенної обстановки у банківській сфері значною мірою обумовлено неврегульованістю системи державного контролю за банками. В Україні у законодавчому порядку наглядові та регулятивні функції закріплено лише в Законі України “Про Національний банк України”, тобто, сьогодні обов’язки банківського нагляду в державі покладено лише на одне відомство — Національний банк України. Інші органи, зокрема Державна податкова адміністрація, виконують контрольні функції тільки з питань оподаткування.

Стаття 51 Закону України “Про Національний банк України” передбачає підзвітність Національного банку тільки Президенту та Верховній Раді України. Проте, підзвітність інших банків ця норма не регулює. Разом з тим, ст. 61 цього ж Закону визначає наглядові та регулятивні функції НБУ відносно всіх банків та інших фінансово-кредитних установ, що полягають у здійсненні на місцях всіх видів перевірок банків, інших фінансово-кредитних установ. НБУ має право вимагати від них проведення загальних зборів акціонерів та брати участь в їх роботі з правом дорадчого голосу, вказувати вимоги щодо здійснення обов’язкових аудиторських перевірок. У разі невиконання у встановлений Національним банком термін вимог щодо усунення порушень відповідно до ст. 62 він має право накладати штрафи на фізичних та юридичних осіб, відстороняти керівництво від управління та зупиняти ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

У той же час є очевидним, що й для НБУ це не головна функція. Ні за своїм призначенням, ні за своїми штатними можливостями центральний банк країни за умов становлення нової банківської системи одноособово забезпечити дієвий нагляд за діяльністю 201 комерційного банку і більше ніж двома тисячами їх філій, а також надати їм методичну допомогу в організації роботи реально не в змозі.

Вивчення зарубіжного досвіду щодо організації банківського нагляду свідчить, що у більшості розвинених демократичних країн контрольні функції не монополізовані. Поряд з центральними банками їх виконують інші спеціально створені органи. Державний контроль за банківською діяльністю повсюдно максимально жорсткий. Це пов’язано з турботою держави не тільки про те, щоб зберегти свій контроль і владу над випуском і обігом валюти, а й забезпечити безпеку вкладників та інших кредиторів банків, репутацію фінансової системи країни в цілому.

За останні роки в Європі удосконалено методи банківського контролю. Поряд зі зростанням ролі центральних банків, особливо у сфері валютного контролю, посилюється також вплив і спеціально створених автономних органів. Намітилася тенденція інтернаціоналізації банківської діяльності, дотримання однакових стандартів і міжнародних норм банківського контролю і регулювання.

В Україні відповідно до Закону України “Про Національний банк”, прийнятий 20.05.1999 р., передбачено також створення вищого органу управління і контролю — Ради Національного банку. Проте її функції поширюються лише на Національний банк України, залишаючи за межами безпосереднього впливу головне — діяльність комерційних банків. У Франції головною функцією всіх трьох контролюючих органів — Банківської комісії, Національної кредитної ради і Комітету по банківській регламентації, а також органу управління Банку Франції є регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни. Контрольні функції покладено також на орган управління Банку Франції — Генеральну раду.

Таким чином, у більшості розвинених демократичних країн банківський нагляд не є монополізованим, він не здійснюється тільки одним відомством — центральним банком. Держава суворо контролює діяльність банків, використовуючи для цього різноманітні механізми і важелі. Такий досвід заслуговує на увагу і на впровадження у вітчизняну практику, оскільки стан банківського нагляду в Україні з боку держави не відповідає реальній обстановці в економіці країни і значною мірою обумовив зростання злочинності у цій сфері.

Тому за умов розвитку банківської системи України на порядок денний винесено питання стосовно створення в Україні, крім НБУ, автономного державного органу, що зобов’язаний контролювати банківську діяльність, а також щодо надання певних прав органам Контрольно-ревізійної служби Міністерства фінансів.

Виходячи з викладеного, на нашу думку, буде доцільним:

1. Кабінету Міністрів України прискорити розробку та подання у встановленому порядку до Верховної Ради України проекту Закону України “Про протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом”.

2. Національному банку України посилити контроль за діяльністю комерційних банків з метою запобігання проведення ними підозрілих операцій та виконанням ними п. “б” ст.18 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” стосовно надання спеціальним органам відомостей, що можуть свідчити про організовану злочинну діяльність.

3. З метою запобігання створенню фіктивних фірм відповідним міністерствам і відомствам вивчити питання щодо створення єдиного банку даних про загублені громадянами паспорти та інші документи, котрі в подальшому використовуються для реєстрації фіктивних суб’єктів господарювання.

4. Національному банку України, Міністерству фінансів України, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України разом з іншими відомствами розробити спеціальну навчальну програму для службовців банківських та фінансових установ по виявленню та розпізнанню підозрілих операцій з фінансами.

5. Національному банку України, Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству юстиції, Міністерству внутрішніх справ та Службі безпеки України за участю Генеральної прокуратури України, з урахуванням досвіду розвинених демократичних країн, вивчити питання щодо необхідності створення автономної служби банківського контролю в кожній області з розрахунку по 1 контролеру на область та 5–7 контролерів при Уряді України; внесення змін і доповнень до Закону України “Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, якими передбачити надання цій службі права здійснення фінансового контролю за всіма комерційними структурами, у тому числі банків.

6. Національному банку України разом з Аудиторською палатою України внести зміни і доповнення до Закону України “Про аудиторську діяльність” стосовно внесення до статуту комерційних банків окремого положення про організацію внутрішнього аудиту; надання Національному банку України права суттєво впливати на процедуру і порядок проведення аудиту комерційних банків, наділивши його поряд з Аудиторською палатою України правом надавати ліцензію аудиторським організаціям для проведення аудиту банків, як це практикується у багатьох країнах; надання права Національному банку України проводити ліцензування аудиторів, які здійснюватимуть аудит банків, оскільки Національний банк України єдиний державний орган повно обізнаний з тим, якими професійними знаннями має володіти аудитор банку.

7. Національному банку України разом із зацікавленими міністерствами та відомствами прискорити розробку та подання до Верховної Ради України проекту Закону України “Про кредит”.

1. Виступ Президента України Л. Д. Кучми на Розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України 14 грудня 1999 р. // Крок. — 2000. — січ. — № 2.

2. Про протидію “відмиванню” коштів та майна, отриманих злочинним шляхом // Інформаційні матеріали семінару. — К: Міністерство юстиції України, Посольство США. — 1999.

3. Бізнес. — 1999. — квіт. — № 12.