Ч. ч, 3 і 4 ст. 65 містять два винятки із наведеного правила, згідно з якими інше покарання, ніж передбачене санкцією статті Особливої частини КК, може бути призначене: 1) більш м’яке — за підстав, визначених ст. 69; 2) більш суворе — за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків відповідно до ст. ст. 70 і 71. 3. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Саме в ній визначені завдання КК (ст. 1), підстава кримінальної відповідальності (ст. 2), положення, що визначають чинність кримінального закону (ст. ст. 3-8), поняття злочину та класифікація злочинів, стадії злочинної діяльності (ст. ст. 11 — 16), суб’єкт злочину
(ст. ст. 18-22), поняття вини та її форм (ст. ст. 23-25), основні положення щодо співучасті у злочині (ст. ст. 26 — 31), множинності злочинів (ст. ст. 32 — 35), обставин, що виключають злочинність діяння (ст. ст. 36 — 43), звільнення від кримінальної відповідальності (ст. ст. 44-49), покарання (ст. ст. 50-87), судимості (ст. ст. 88-91), примусових заходів медичного характеру та примусового лікування (ст. ст. 92 — 96), особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх (ст. ст. 97—108). Призначення покарання всупереч вимогам Загальної частини КК неприпустиме. За наявності передбачених законом підстав суддя, що порушив приписи норм Загальної частини КК при призначенні покарання, підлягає кримінальній відповідальності, зокрема за ст. 375.
4. При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
За ступенем тяжкості злочини поділяють на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (див. ст. 12 та коментар до неї). Ступінь тяжкості злочину, як випливає зі ст. ст. 12 і 68, не залежить від стадії злочину, виду співучасника злочину, віку особи.
Під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають кримінально-правове значення. Соціальну характеристику особи становлять професія, фах, обіймана посада, ставлення до праці чи навчання, наявність державних та інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім’ї, ставлення до інших членів суспільства, поведінка на роботі, в побуті, додержання вимог суспільного співжиття тощо. До фізичних ознак належать зокрема: стать, вік, стан здоров’я, здатність до праці. Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість. Темперамент особи— це сукупність психічних особливостей, пов’язаних з емоційним станом, тобто зі швидкістю виникнення почуттів та ЇХ силою, а характер особи — стійкий, цілісний склад душевного стану, що виявляється у психічних актах, манерах, звичках, емоційних переживаннях. Соціальна спрямованість особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розвиток, сукупність принципів і мотивів поведінки. У правовому аспекті особу винного характеризує наявність ознак загального, і спеціального суб’єкта, судимості, множинності вчинених ним злочинів, вчинення злочину у співучасті тощо.
Врахування обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання, здійснюється судом відповідно до ст. ст. 66 та 67.
5. Суд має призначити особі покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Таке покарання є результатом інтелектуальної діяльності суду, в процесі якої він оцінює ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, всі пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, ступінь здійснення злочинного наміру, а в разі вчинення злочину у співучасті — характер та ступінь участі особи у вчиненні цього злочину.
Призначенню судом особі необхідного і достатнього для її виправлення і попередження нових злочинів покарання сприяють
санкції норм КК, які за своєю конструкцією є, як правило, альтернативними і відносно визначеними.
Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання” (п. 2).