Під засобами ведення війни треба розуміти, зокрема, зброю, боєприпаси, засоби пересування (транспортні засоби), у т.ч. бойову техніку, предмети технічного постачання, поняття яких розглядалися в коментарі до ст. 410, а під укріпленнями — ділянку місцевості, обладнану системою фортифікаційних споруд у поєднанні з різними інженерними загородженнями та підготовлену для довготривалої оборони.
Здача військових сил може полягати у капітуляції (передачі особового складу разом з засобами ведення війни ворогу після переговорів з ним) або у фактичному повному чи частковому припиненні військових дій, що дає ворогу змогу без особливих перешкод захопити військові сили. Здача військових сил, навіть зумовлена бойовою обстановкою, за конструкцією норми однак має каратися за ст. 427. Проте, в окремих випадках (наприклад особовий склад, потрапивши в оточення, не має необхідних засобів для ведення бою) дії військового начальника мають оцінюватися з урахуванням відповідних положень про крайню необхідність (ст. 39).
Залишення ворогові укріплень та засобів ведення війни — це залишення їх під час відступу або маневру у такому вигляді, в якому вони являють собою цінність для ворога.
Зазначені дії є такими, що викликані бойовою обстановкою, коли начальник отримує наказ про відступ з метою збереження військ, отримання виграшу в часі, створення сприятливих умов для ведення наступних бойових дій за рахунок втрати території, для зайняття більш вигідних рубежів, скорочення літі фронту та вивільнення сил для інших напрямів тощо. Але у будь-яких випадках начальник зобов’язаний вжити всіх можливих заходів для виведення з-під ударів ворога ввірених йому військових сил. Здача їх ворогові не може бути викликана жодними змінами в бойовій обстановці.
3. Суб’єктом злочину є військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423).
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. При цьому вказані діяння повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як подання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.
Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю
Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю —
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
1. Об’єкт злочину — порядок виконання військового обов’язку в бою.
2. З об’єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними діями і може проявитися в таких формах: 1) самовільне залишення поля бою під час бою; 2) відмова під час бою діяти зброєю,
Про поняття самовільне залишення, відмова, зброя див. коментар, відповідно, до ст. ст. 407, 402, 404 і 410.
Місце і час є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони розглядуваного злочину, за якими його перша форма відрізняється, зокрема, від злочинів, передбачених ч. 4 ст. 407, ч. З ст. 408, а друга форма — від злочинів, передбачених ч. З ст. 402 і ч. З ст. 409 (у формі обману чи відмови від несення обов’язків військової служби).
Поле бою — це земельна, у т.ч. у межах населеного пункту, ділянка, морський чи повітряний простір, в якому ведеться бій, а час бою — це проміжок, упродовж якого цей бій триває. Початок і закінчення часу бою звичайно визначаються наказами відповідного командира (начальника). Існування бою у його часовій і просторовій характеристиках свідчить про наявність бойової обстановки, поняття якої визначено у коментарі до ст. 402. Оскільки бойова обстановка може виникнути і в мирний час (у разі прикордонного конфлікту, при порушенні недоторканності повітряного чи морського простору тощо), то злочин, передбачений ст. 429, може мати місце і поза межами воєнного стану.
Самовільне залишення поля бою означає залишення місця не тільки в окопі, а й у будь-якому бойовому порядку під час наступу чи оборони, у т.ч. ухилення від ведення повітряного, протиповітряного чи морського бою. Відхід із займаних позицій, ухилення від бою можуть здійснюватися лише з дозволу відповідного командира (начальника), і в іншому випадку вони є самовільними.
Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, військової техніки з метою унеможливити їх застосування під час бою кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 411 і 429.
3. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військова службова особа, скажімо, сама, без дозволу вищого командира, залишає поле бою і наказує зробити таке саме своїм підлеглим, вона має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 424 і 429, а у разі не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові засобів ведення війни — і ст. 427.
4. 3. суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини. Хоча у нормі ст. 429 це прямо не зазначено, дух закону підказує, що вказані дії повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту.