· розміщення житлових будинків на шляхах гірських потоків, у місцях зсувів та селенебезпечних ділянок у селах Тячівського району (Руська Мокра, Усть-Чорна, Лопухів, Комсомольське), а також самовільне будівництво житлових будинків на небезпечних земельних ділянках, які були зруйновані паводком у селі Колочава-Мерешор Міжгірського району;
· неповне виконання заходів по інженерному захисту територій на річкових водозборах, передбачених схемою районного планування Закарпатської області, проектами Виноградівського, Хустського, Іршавського та Ужгородського районів; відсутність пропозицій щодо інженерного захисту територій у проектах районного планування Тячівського, Міжгірського та Велико-Березнянського району та в більшості проектів планування сільських поселень;
· недосконалість окремих застарілих генпланів населених пунктів та проектів районного планування, де, як правило, не визначені лінії катастрофічного затоплення територій, а також прибережні захисні смуги річок та струмків;
Примітка: Історично планування і забудова населених пунктів на Закарпатті відбувалися в умовах нестачі придатних для землеробства територій.
Населені пункти останніми роками розвивалися в основному відповідно до генпланів за рахунок реконструкції існуючої забудови, а нове будівництво здійснювалось на вільних територіях у периферійних районах, які постраждали значно менше (в основному зруйновано споруди 40-60х років будівництва).
2) недостатня готовність до надзвичайних ситуацій:
· затори у руслах річок, створені гравійно-галечними відкладами, котрі накопичувались під час щорічних паводків і своєчасно не усувалися;
· забудова території в зоні затоплення паводками частої повторюваності, без урахування рівня готовності захисних споруд;
· відсутність законодавчої та нормативно-правової бази стосовно впровадження страхування в разі проживання в умовах техногенного та природного ризику;
· недостатнє здійснення місцевими органами влади водоохоронних заходів на гірських річках, а саме: прибирання підмитих дерев, кореневищ, хмизу. Навіть при невисоких паводках ця маса утворює тимчасові затори, які забивають водопропускні створи мостів і споруд й спричинюють різкі локальні підвищення рівнів води, а потім руйнування споруд і додаткову паводкову хвилю;
· невизначення в натурі меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, як цього вимагає Водний кодекс України;
· недостатня увага узгодженню технічних умов під забудову з місцевими органами водного господарства;
· недостатня робота засобів масової інформації щодо підвищення екологічної і загальної культури населення;
· недостатньо розвинена система оповіщення людей;
3) невиконання у повному обсязі комплексної програми проведення протипаводкових заходів на 1994-2000 роки.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.94 р. №37 "Про комплексну програму проведення протипаводкових заходів на 1994-2000 роки", розроблена комплексна програма проведення протипаводкових заходів на 1994-2000 роки на території Закарпатської області. Програмою передбачалось побудувати у 1994-2000 рр. 200 км захисних дамб, 51 км берегоукріплень, відрегулювати 162 км русел річок.
Однак, через вкрай нестабільне і недостатнє фінансування з самого початку реалізації заходів, передбачених програмою, побудовано лише 33 км дамб (17%), закріплено 20 км берегів річок (39%), відрегульовано 41 км їх русел (25 %).
Бюджетні асигнування на протипаводкові заходи з року в рік скорочувались і досягли критичної межі. У 1998 році жоден об'єкт не було введено в експлуатацію. Коштів не вистачає навіть на ліквідацію пошкоджень протипаводкових споруд, що будуються.
Необхідно підкреслити, що збіг негативних природних чинників, які призвели до надзвичайної ситуації у листопаді 1998 року, не є максимальним, і це довела березнева повінь 2001 року, яка за своїми масштабами в декілька разів перевершила попередню стихію.
Зважаючи на це, слід якомога швидше вживати невідкладних заходів щодо попередження і уникнення повеней, головними серед яких є:
· створення в руслах великих рік запасних водоприймачів;
· зміцнення стійкості прируслових лісів як важливого водорегулюючого чинника;
· поліпшення травостою та підвищення його захисної ролі шляхом впровадження нових видів рослин;
· проведення моніторингу екологічного стану гірських рік;
· зміцнення землі в прируслових ділянках гірських рік шляхом посадки дерев, кущів і трав'янистих рослин з потужною кореневою системою;
· підвищення відповідальності керівників усіх ланок природоохоронних відомств, прирожоохоронних структур та органів місцевої влади за порушення екологічної стабільності на місцях;
· збільшення бюджетного фінансування.
Втілення в життя вищенаведених заходів дасть змогу володіти екологічною ситуацією в регіоні, яка пов'язана з повенями, попередити і зменшити їх катастрофічну дію.