Гасло прискорення науково-технічного прогресу не було оригінальним: ще в 1983 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про заходи щодо прискорення науково-технічного прогресу в народному господарстві». Навіть слово «перебудова» стосовно економіки вперше вжив М. І. Рижков, коли говорив про своєчасну перебудову виробництва на виготовлення нової продукції та корінну перебудову роботи підприємств, продукція яких залишається на складах (середина 1984 р.). Але, ще за Андропова прискорення сполучалося з боротьбою за трудову дисципліну, позаекономічним методом примусу до праці, то в період Горбачова взялися за подолання пияцтва та алкоголізму. Що ж стосується перебудови економіки в умовах, коли вона на 80% належала військово-промисловому комплексу, то прямо заявити про конверсію наважився також М. С. Горбачов (1988 р.). Подолати нерентабельність підприємств стало можливим тільки за допомогою держприймання (1987 р.).
Відновлення продовження політики Ю. В. Андропова щодо чистки партійних і державних керівників цікавило М. С. Горбачова з точки зору можливості позбавитися брежнєвських кадрів. (Всередині 1988 року почали заважати вже андроповські висуванці, котрі опиралися реформі політичної системи СРСР). О. К. Лигачов ще на початку квітня 1985 р. заявив, що лінія листопадового (1982 р.) Пленуму ЦК КПРС буде продовжена і розвинута. Сам же новообраний Генеральний секретар ЦК КПРС заявив наприкінці квітня того ж року (той самий квітневий Пленум) про деяке покращення обстановки в 1983 р. та про необхідність нових зусиль для швидкого руху вперед. Новий Генеральний секретар ЦК КПРС не одразу прагнув заявити про нову Генеральну лінію партії. Але досить симптоматичним стало призначення андроповського пропагандиста Б. І. Стукаліна (1982—1985 рр.) надзвичайним і повноважним послом до Угорщини. На його місце прийшов О. М. Яковлєв, який в 1970—1973 рр. фактично очолював Відділ пропаганди ЦК КПРС. 10 років (1973—1983) він провів у Канаді на посаді надзвичайного і повноважного посла. В період між застоєм і перебудовою (1983—1985 рр.) Олександр Миколайович очолював Інститут світової економіки та міжнародних відносин АН СРСР.
Таким чином, можна говорити про те, що кожен побачив у М. С. Горбачові ту особу, котру хотів побачити. Ставленики Ю. В. Андропова — відновлювача і продовжувача андроповської політики, а висуванці самого Михайла Сергійовича — лідера, котрий прийшов здійснити реформування політико-економічної системи СРСР. Але без сумніву можна сказати одне: М. С. Горбачов до кінця тримався за соціалізм (тільки в жовтні 1990 р. було заявлено про недоцільність подальшого проведення п’ятирічок) і за Радянський Союз (лише 25 грудня 1991 р. єдиний Президент СРСР змирився з розпадом СРСР, заявивши про припинення виконання президентських обов’язків).
Все ж таки, образно кажучи, якщо всі попередні Генеральні секретарі ЦК КПРС, які заявляли про себе хоча б спочатку як реформатори (М. С. Хрущов, Л. І. Брежнєв, Ю. В. Андропов), здійснювали поточний ремонт будівлі під назвою «Радянський Союз», то М. С. Горбачов зважився на капітальний. І не його вина, що з капітальним ремонтом забарилися, на думку Г. А. Арбатова, ще після смерті Й. В. Сталіна (1953 р.).