Із загребського куреня у 1932 році "відлетіло" 2 члени у Бельгію і там утворили новий курінь "Першого листопада", а раніше тут вже існувало таке об'єднання старших пластунів. У цей же час виникає курінь старших пластунів ім. "22 січня" у Відні. Вони займалися пластовим вишколом в Альпах, влаштовували сходини, читали реферати, відкривали школи для українських дітей, проводили курси німецької мови, відмічали національні свята.
В Англії ще у 1919 році заснувалася пластова організація в українській колонії в Манчестері.
СУПЕ підтримував контакти з пластовими гніздами на Американському континенті. У США на той час діяли розрізнені пластові дружини. В одній з них ще у 20-х роках активно працювала пластунка-емігрантка К.Шутак-Кедровська. Діяли пластові відділи у Філадельфії, Нью-Йорку (2 курені). Свідченням того, що вони були дуже активними, слугує їх участь у першому американському скаутському джемборі у 1937 році.
У Франції працював курінь старшопластунства і відділ юнаків ім. С.Петлюри. Як правило, український пласт у цій країні об'єднував молодь не старшу 15-річного віку. Вони провадили курси україно-знавства, влаштовували екскурсії, підтримували зв'язок із французькими скаутами, чим засвідчували перед усім світом, що Україна живе, бореться за свою державність і що за нею перемога. Пластове керівництво у Франції спільно з українською громадою організовували у 1937 році місячний пластовий табір, в якому взяло участь 56 українських дітей. Це був перший український пластовий табір у країні, а комендантом його був видатний український педагог С.Сірополко.
Але окремою сторінкою у пластовому русі виділяється діяльність його в українській гімназії, що працювала в Празі при Українському Високому Педагогічному Інституті ім.Драгоманова (1925-1933 рр.). Виникла вона на базі школи українських пластунів табору інтернованих в пос.Щепіорно за 4 км від польського міста Калиш. Умови у цій школі були тяжкі – справжній холод і голод, а тому вирішено дітей перевезти до Праги, та й табір інтернованих ліквідовувався. Так, 18 грудня 1923 року 29 дітей-пластунів з двома вчителями за сприяння Чеського Червоного Хреста опинились у Празі. Української середньої школи на той час у Празі не було. Матеріальне забезпечення гімназії взяло на себе Міністерство закордонних справ Чехословаччини. Невдовзі до гімназії прилучилися діти емігрантів і на кінець 1927 року тут навчалося 111 учнів (66 хлопчиків і 45 дівчаток) [2].
Особливістю гімназії було те, що позашкільне життя проходило у пластуванні. Пластова організація утворила окремий кіш, який входив і до складу українських пластунів-емігрантів, і до державного союзу. За один лише рік вони провели 200 гурткових сходин, 13 прогулянок, свята і різноманітні виступи, брали участь у пластових таборах у Словаччині і Закарпатті.
Пластуни проводили самоосвітню роботу у своїй домівці. Під впливом Пласту піднялася успішність учнів, значна частина їх навчалася шевства, плетіння, фотографування. Пластуни зібрали власну бібліотеку, мали свій фотоапарат. Гімназисти видавали журнал "Пластове життя".
З 1927 року гімназія переміщається у м.Ржевці, де були створені значно кращі умови для проживання і навчання, влітку учні виїздили на "літню колонію", а навесні працювали на власному городі, де вирощували картоплю та інші овочі і квіти. Пластова організація дбала також і про одяг для своїх членів [З].
Отже, у міжвоєнний період український молодіжний рух у діаспорі розширився і характеризувався великою кількістю організацій. Молодь об'єднувалася, по-перше, для того, щоб вижити на чужині і знайти матеріальну підтримку своїм членам, щоб зуміти отримати добру освіту. По-друге, оскільки у світі ніхто не знав, що існує 50-ти мільйонний народ України з багатовіковою історією і багатими традиціями, який століттями поневолений чужинцями і якого намагались позбавити усього того, що входить у поняття "національна свідомість", "українець", то молоді люди гуртувалися щоб залишитися українцями, щоб не забувати звичаїв свого народу. По-третє, це була молодь, яка сама брала участь у визвольних змаганнях або ж вони були дітьми членів "Соколу", "Січі", Пласту, УССУсів у себе на батьківщині, тож опинившись в еміграції, вони дотримувалися традицій, ширили відомості про Україну, її становище і одвічне домагання незалежності.
Якої б орієнтації не були ці організації для усіх них характерно: співпраця в колективі, взаємодопомога у навчанні і побуті, опіка над нужденними співвітчизниками поза організацією, турбота про отримання членами доброї фахової підготовки, заняття спортом, вивчення історії, традицій і звичаїв свого народу, ширення відомостей про Україну, а все разом підкорялось одній меті служінню Богові і Україні.
Список використаної літератури:
1. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. – Прага, 1942. – Ч. 1. – С. 269.
2. Там само. – С. 188.
3. Там само. – С. 189.