Смекни!
smekni.com

Архітектура бойківської церкви (стр. 2 из 3)

Трапляються ще й форми церков, подібні до двоповерхових будинків з одною маленькою вежею, надбудованою на гребені покрівлі тільки посередині, або позначення трьох пунктів на гребені покрівлі (західній кінець, осередок і східній кінець) за допомогою самих лише трьох хрестів.

Бувають і форми церков, скомбіновані з фрагментів звичайного будинку і цілої вежі, виведеної від землі, та форми церков з різними добудовами з півночі або півдня.

Пам'ятки національного г і світового значення Під час численних викладів на академічних форумах про українську архітектуру в дереві нам не раз задавали питання : які саме пам'ятки цього мистецтва вважаємо за такі, що мають національне значення, і які - світове.

Відповідь з нашого боку була, в основних рисах, така:
до національного „золотого фонду" пам'яток иародньої архітектури зараховуємо ті зразки будівельної майстерности, які підпадають під одну з цих чотирьох категорій:
1) давність, тобто винятково щасливі обставини, в яких певна пам'ятка з XV або XVI сторіччя збереглася, хоч була збудована з такого нестійкого матеріялу, як дерево (що легко загниває або згоряє);
2) характерність загального образу в розумінні вірности традиційним національним формам;
3)наявність своєрідних місцевих компонентів і деталів, які збагачують форми національної будівельної майстерности; і
4) цінні мистецькі якості пам'ятки архітектури в цілому або лише певних її частин.

Звичайно, в одній пам'ятці можуть поєднатися дві, три, а то і всі чотири позитивні прикмети для визначення її цінною з погляду національного. На жаль, тільки після двох світових воєн починаємо все серйозніше сі ввитися до охорони і точного обліку пам'яток минулого.

Переглядаючи зразки дерев'яних дзвіниць, для яких в цій праці подано чільні профілі, зупинимося на окремих з них.

Всі п'ять дзвіниць XVI сторіччя включаємо до національного фонду не тільки через їх давність, а й з огляду на яскраво виражену традиційність форм: з с.Потелича року 1502, з м. Ковеля - року 1505 та з Коломиї - року 1584, а також, беручи до уваги величну монументальність оборонно-замкового типу двох із них: з Дрогобича - 1600 року га з с.Радруж -XVI віку. Кожна з цих пам'яток цікава своїми окремими компонентами, серед яких особливо вражають нижня і верхня частини неповторної дзвіничної башти в Радружі.

Не можна залишити без уваги і цілий ряд цікавих (давністю, різноманітністю та ефектом образу в цілому) дзвіниць XVII століття: в Курниках - року 1616, в Дрогобичі - року 1636, в Крехові - року 1638, реставрацію* дзвіниці в Софії Київській - року 1651, в Підлісках - року 1655, в Ісаях - року 1663, реставрацію - в Києво-Печерській лаврі - року 1674, в Тупачах - року 1680, в Старій Солі -з XVII сторіччя, в Рожанці Вижній - з XVII сторіччя, в Чорткові - з XVII сторіччя та в Яворові - також з XVII сторіччя. Все це старі пам'ятки цього віку, різноманітні й привабливі як архітектурні об'єкти.

З дзвіниць XVIII сторіччя до національного фонду зараховуємо тільки з особливою увагою відібрані пам'ятки: в с.Підгірці - з року 1720, що має блискуче поєднання традиційної форми з бездоганними пропорціями; в с.Присліп - з року 1729 через своєрідний образ з виразним і витончено елегантним силюетом; в с.Топільниця - з року 1730 за оригінальний і великий образ; в с.Ясениця Замкова -з року 1760 за прославлений своїми ґалеріями архітектурний образ; в с.Бусовисько - з року 1773 за своєрідно розв'язаний і тонко вироблений у деталях, принадний для очей образ; в с.Поздяч - з року 1777, за зовсім незвичний, але гарно створений образ високої будівлі; в с.Велика Горожанка - з року 1790, за цікаву розвязку верхньої частини будівлі; в Кам'янці Струмиловій - з XVIII віку, де також, як і в Ясениці Замковій, майже ціла дзвіниця охоплена відкритими ґалеріями, які нагадують театральні ложі. Окремо ставимо дзвіницю XVIII віку в селі Ямне як блискуче розв'язання архітектурної споруди - традиційної і неповторно оригінальної з витончено мистецьким силюетом.

Заслуговує на увагу дзвіниця в с.Семаківці з XVIII сторіччя, в композиції якої проглядає шукання нового. У XVIII віці було багато повторень певних схем і компонентів, але було й нове, достойне внесення до фонду національних мистецьких скарбів.

У XIX сторіччі також з'явилися дзвіниці, досі ойні бути зачислені до першорядних пам'яток української архітектури. Серед них особливо цікаві ті, що вносять нові варіянти дзвіниць, які в основному презентують національні риси:простоту форм,добрі пропорції та виразність образу.

Вже на початку нашого століття виникла триярусна струнка й пожвавлена гарними отворами дзвіниця з напівокруглими завершеннями - більшими на другому і меншими на третьому поверсі - в селі Рожанка Вижня з 1804 року. В такому ж роді триярусна дзвіниця, але в інших пропорціях, у селі Комарники - з 1815 року, з пошуком нових форм віконних вирізів нагорі.

До оригінальної своєю стійкістю загальної, поширеної внизу, монументальної форми належать дзвіниці в с.Репель - з 1826 року та особливо в селі Чуква - з 1854 року. Ще до виникнення останньої, яка становить пережиток сторожової вежі, збудовано було в селі Труханів у 1830 році витонченого силюету двоповерхову дзвіницю.

Принадна не тільки своєю простотою і добрими пропорціями двоповерхова дзвіничка в селі Барбівці з XIX століття. В ній внесено нову і чудову з мистецького погляду видовжено ромбічну форму чотирьох стовпців з кожного боку другого поверху, на яких тримається невисока чотирисхильна пірамідальна покрівля.

Вдало передано загальний традиційний образ триповерхової дзвіниці в селі Забереже з XIX стор[іччя]. В цій порівняно недавній пам'ятці лагідні заокруглення деяких елементів (форма консоль першого поверху, окреслення восьмигранної бані з заломом, гарної форми голівки з хрестом) вказують на те, що в XIX столітті будівельні майстри України милувалися мальовничими формами пережитого вже козацького барокко.

Навіть і перечислених вище пам'яток досить, щоб признати національний фонд українських дзвіниць, у більшій або меншій мірі бойківського походження, достойним високої оцінки серед світових пам'яток архітектури в дереві [...]

Щодо вибраних нами 240 чільних профілів дерев'яних церков, серед яких переважають пам'ятки більш або менш характерні для бойківського типу. То з цього числа всі зразки архітектури XVI віку і значну кількість пам'яток XVII сторіччя треба зарахувати до національного фонду.

Уже такі найдавніші церкви, уцілілі до наших днів, тобто поверх чотирьох сторіччів, будучи збудовані з дерева, як в Потеличі -року 1502, Ковелі - року 1505 (зовсім недавно її знесено), в Улючі - року 1510 (або 1517), в Суходолах - року 1580, в Коломиї - року 1587 та в Колодному -XVI віку, - всі вони не тільки „прадіди" пізніших дерев'яних храмів на Україні, але й дуже цінні зразки мистецької композиції, в яких пролито світло на попередню зниклу вже майстерність і закладено основи розвиненої пізніше творчости. Кожна з вищеперечислених церков має зразкові пропорції, свій індивідуальний образ і нахил до характерно української мальовничости.

Не дивно, що після досвіду, набутого в XVI віці, на початку XVII сторіччя відчувається велике творче піднесення в архітектурі з дерева, з'являються такі чудові зразки національного фонду, як церква в с.Мужиловичі - постала коло 1600 року, і ще цінніша своєю монументальністю і мальовничістю церква св.Юра в Дрогобичі - також коло 1600 року. Цей храм - синтеза минулого і творчий прогноз близького майбутнього - є одночасної синтезою двох мистецтв - архітектури і монументального малярства, проявленої в розписах інтер'єру. В цій пам'ятці є ще дві риси, які вносять помітне пожвавлення в образ цілого: відкрита галерія та маленька прибудова, яка сприяє маштабному уявленню про будівлю.

Церква в Стрибарівці з 1605 року дає одне з перших поривань угору центральної вежі, яка намічає дальше формування пірамідально-ступінчастих башт.

Сміливе зіставлення трьох різнорідних форм зрубів дано в тому ж таки Дрогобичі, в церкві Здвиження з 1636 року.

В рік рішучих перемог Богдана Хмельницького за незалежність України (1654 р.) з'явилась і така оригінальна пам'ятка, як масивна двозрубна церква в с.Грабарі, з низькими, але дуже широкими банями. І таке відхилення від звичних традиційних форм має ввійти в національний фонд як пошук нового, ще мало згармонізованого образу.

Церква в селі Новоселиці з 1656 року з високим стрільчастим акцентом над західнім зрубом цікава не тільки як пережиток готики в дерев'яній архітектурі, але й блискуче знайденими пропорціями. Ці разом узяті переваги і дають підстави включити цю пам'ятку середини XVII віку до національного фонду української архітектури.

До того ж віку належить майже симетрично зрівноважена церква в Городку (з 1670 р.), приваблива тонко й досить оригінальне виробленими деталями, церква в Седневі (XVII ст.), яка в свій час захоплювала стрункою барочною вежею Тараса Шевченка. Обидві ці пам'ятки достойні включення їх до основного національного фонду української архітектури.

В дальшому зупинимося тільки на мистецьких пам'ятках бойківської архітектури з пірамідально-ступінчастими вежами, які мають усі дані для признання їх таким національним фондом, що ним можна гордитися серед мистецьких звершень цілого світу.

Не повторюючи аналізу, тільки перелічимо ці багатоярусні церкви: в с.Ботелька Вижня (XVII ст.), в с.Данильче (XVII в.), в с.Радруж, хоч і не цього типу, але з багатьох поглядів цікава пам'ятка, в с.Кульчиці - зі своєрідним рішенням трьох багатоярусних зрубів без бокових веж (XVII), в с.Капора - чудова пропорційна пам'ятка архітектури мішаного лемківсько-бойківського типу з гарною середньою вежею в бойківському дусі (є припущення, що з XVII сторіччя, але капітально відновлена в XVIII віці), а далі вже XVIII віку - в с.Сілець 1700 року, в с.Цішки - з оригінальним вирішенням перекриття над опасанням (1701), вс.Черниці (1718), в с.Розділ (1718), в с.Довге (1723)- з виразною різновисотністю бокових веж, у с.Крехів (1724), в с.Волчнів (1727), дуже мальовнича будівля храму в Топільниці Горішній (1730), з особливо сильно вираженою пірамідальністю середньої вежі в с.Черче (1733), в Чорткові-Вигнанці (1738) - з особливо високою покрівлею з заломом замість бокових веж, в Турці Середній (1739), в с.Ужок (1745), в с.Опірець (1748),вс.Росолін(1750)-височезним перекриттям східнього зрубу, в с.Шеметківці (1752) -з блискучим пляном високого західнього зрубу, в Лисовичах (1755)- з верхніми восьмигранними ярусами, а особливо в селі Кривка (1761), перенесена до музею просто неба у Львові, - найхарактерніша бойківська церковна будівля з трьома стрункими мальовничими вежами, пам'ятка, яка давно вже ввійшла в скарбницю кращих зразків українського народнього мистецтва світового значення.