Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:
повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;
заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;
удосконалення технічних систем та об'єктів;
розробка та використання спеціальних засобів захисту;
заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.
Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їхзапровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.
Захист людей від техніки передбачає здійснення спеціальних організаційних та санітарно-гігієнічних заходів: а) розробки і запровадження технологічних карт та інструкцій з техніки безпеки; б) навчання та інструктажу персоналу, контролю за дотриманням та виконанням встановлених правил безпеки при проведенні робіт; в) забезпечення працівників санітарно-гігієнічним обладнанням та відповідними процедурами, а також іншими - заходами та засобами, які вимагаються чинними нормативними документами з охорони праці.