Смекни!
smekni.com

Особливості гармонізації корпоративного права європейських країн (стр. 2 из 3)

Зближення корпоративного права і свобода переміщення компаній.

Загальновизнаним є, що зближення має рацію взагалі і корпоративного права зокрема є не самоціллю, а лише засобом для досягнення інших цілей. Проте питання про те, які ж цілі зближення корпоративного права, є, поза сумнівом, одне з найбільш дискусійних питань європейського корпоративного права.

Всі точки зору, що висловлювалися в літературі, можна умовно розділити на дві групи.

Перша група інтерпретувала п. "g" абз. 2 ст. 44, виходячи з його положення в Договорі, а саме на главі про свободу заснування. З цього тлумачення виходить, що метою зближення корпоративного права є реалізація свободи заснування. У багатьох роботах 60-х років, проте, свобода установи розумілася майже виключно як свобода створення за межею філіалів і дочірніх компаній; можливість переміщення за межу самої компанії у той час не була предметом широкої дискусії в літературі і на практиці.[5] З цієї причини, кажучи про здійснення свободи установи, багато авторів мали на увазі тільки секундарну (вторинну) свободу установи. Проте сказане ними відносно секундарної свободи цілком застосовно і до первинної свободи установи, тобто до свободи переміщення компаній. Відповідно до думки першої групи авторів, перешкоди для здійснення свободи установи полягають у тому, що національні норми, направлені на захист учасників компаній і третіх осіб, наприклад норми про мінімальний капітал або про повноваження осіб, виступаючих від імені компанії, недостатньо гармонізовані. Компанія, що влаштувалася на території іншої держави-учасниці, продовжує підкорятися праву держави свого створення, так що норми приймаючої держави до неї не застосовуються. Це, проте, несе в собі небезпеку для контрагентів компанії в приймаючій державі, оскільки іноземне право може гірше захищати їх інтереси, ніж право приймаючої держави. Саме цю ситуацію і повинне усунути зближення права.

Відповідно тлумачиться і поняття необхідності (п. "g" абз. 2 ст. 44 наділяє Раду і Комісію правом координувати національні положення лише "у разі потреби"). Якщо метою зближення корпоративного права є реалізація свободи установи для компаній, то таке зближення повинне проводитися тільки тоді, коли це необхідно для свободи установи.

Забігаючи вперед, слід сказати декілька слів про деяких типових для такої точки зору висновків. Як видно з сказаного вище, повноваження органів ЄС при такому тлумаченні поняття "необхідність" істотно обмежені. Цьому відповідає те, що прихильники цього тлумачення, як правило, виходять з того, що гармонізована може бути лише частина корпоративного права. Більш того, вторгнення європейського законодавця в національні правові системи в ідеалі слід звести до мінімуму, оскільки це зрештою негативно позначається на самому праві.

Друга група авторів, навпаки, бачить в зближенні корпоративного права щось більше, ніж засіб для реалізації свободи установи.[6] Метою зближення права є, на їх думку, не тільки реалізація даної свободи, але, більш того, забезпечення компаніям рівних умов діяльності на спільному ринку.

РОЗДІЛ ІІІ. ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ЄС

Органи ЄС уповноважені гармонізувати корпоративне право, якщо це потрібне для функціонування Спільного ринку, створення рівних рамкових умов для діяльності компаній і т.д. Відмінності в праві є перешкодою для здійснення економічної єдності і необхідність зближення права "іманентно витікає із стану економічної інтеграції".[7]

Згідно даної групі думок в Європі слід прагнути до якомога повнішої гармонізації корпоративного права, оскільки це приведе до усунення перешкод для конкуренції компаній. Компанії у всьому ЄС будуть поставлені в рівні правові умови, і на конкуренцію впливатимуть виключно економічні, а не правові чинники. "Конкуренція законодавців" представниками даної позиції оцінюється, як правило, негативно, як явище, яке слід уникати. Договір про ЄС націлений не на конкуренцію норм, розпоряджень і правових систем, компаній, місць їх знаходження і товарів без штучних, обумовлених правом перешкод.

У даній роботі гармонізація корпоративного права розуміється як засіб реалізації свободи переміщення компаній. Перевага тим самим віддається першій з викладених вище точок зору. Автор розділяє і витікаючий з неї важливий висновок, що гармонізація повинна залишати місце національним відмінностям, відкриваючи можливість конкуренції законодавців. Цей висновок спирається як на самі положення Договору про ЄС, так і на визнання того, що гармонізація права через визначені, властиві їй недоліки не повинна бути безмежною. Різноманітність правових систем в умовах вільного переміщення компаній повинна привести до того, що компанії, вибираючи місце знаходження, разом з економічними оцінюватимуть і правові чинники. Компанії, таким чином, зможуть вибирати право, що оптимально відповідає їх запитам. Це відкриває можливість для так званої "конкуренції законодавців", коли держави-учасниці змагатимуться в створенні найпривабливішого для компаній корпоративного права.

Аналізуючи положення Договору про ЄС, слід перш за все визначити, що розуміється під реалізацією свободи переміщення компаній, тобто встановити, які функції зближення права.

Вільне переміщення компаній, безперечно, тягне за собою певні правові проблеми. Створені в державах-учасницях компанії можуть сильно відрізнятися одна від одної через відмінності в національному корпоративному праві. З погляду держави-учасника діяльність на його території іноземної компанії, створеної відповідно до права більш ліберальним, ніж його власне, може приводити до порушення інтересів кредиторів, що знаходяться в цій державі, оскільки іноземне право не забезпечує їм такий же рівень захисту, як національне право.

Дану проблему в ЄС передбачалося вирішити шляхом зближення національного права. Зближення має рацію, як випливає з п. "g" абз. 2 ст. 44 Договору, повинно забезпечити рівноцінність національних норм, направлених на захист учасників компаній і третіх осіб. Якщо така рівноцінність буде досягнута, то жодна держава-учасник не зможе заборонити іноземної компанії влаштуватися на своїй території, посилаючись на те, що іноземне право "гірше" регулює відповідні питання і через це постраждають учасники, що знаходяться в даній державі, і кредитори цієї компанії.

Важлива функція зближення корпоративного права полягає тому в усуненні таких національних відмінностей, які можуть привести до порушення інтересів учасників компаній і третіх осіб в результаті переміщення компаній. Гармонізація повинна "запобігти негативним наслідкам, які могло б викликати здійснення свободи установи в системі сильно розрізняючихся правопорядків"[8].

Крім цього для реалізації свободи переміщення компаній потрібне не тільки усунення певних національних відмінностей, але і позитивне регулювання. Це торкається раніше всього перенесення статутного місця знаходження з однієї держави-учасника в інше із зміною застосовного до компанії права. Для того, щоб компанії реально дістали можливість переносити статутне місце знаходження, міняючи свою "національність", допомоги одного тільки національного права явно недостатньо - необхідна відповідна директива ЄС. Функція зближення корпоративного права тут полягає в забезпеченні компаніям можливості переносити своє статутне місце знаходження з однієї держави-учасника в інше із збереженням правоздатності і із зміною застосовного до компанії права. Ці дві функції є, на наш погляд, основними функціями зближення корпоративного права на підставі п. "g" абз. 2 ст. 44 Договору.

Історія появи в Договорі п. "g" абз. 2 ст. 44 підтверджує його зв'язок з свободою установи. При ухваленні Договору про ЄС закріплене в ньому право компаній на вільне переміщення і створення дочірніх компаній і філіалів стало причиною дискусій. Частина національних делегацій була стурбована тим, що держава-учасник належним чином не захищена від дочірніх компаній, створюваних на його території компаніями з інших країн ЄС (увага була направлена, перш за все, на секундарну (вторинну) свободу установи). Ці делегації "...погоджувались прийняти право на вільне заснування... тільки якщо воно супроводжуватиметься зближенням рівня захисту". По їх наполяганню в Договір був включений п. "g" абз. 2 ст. 44 (раніше п. "g" абз. 3 ст. 54). Таким чином, зближення корпоративного права повинне було створити передумови для здійснення свободи установи (перша функція зближення має рацію). Метою його повинен стати "...захист учасників компаній і третіх осіб, в якій вони абсолютно очевидно мають потребу за ситуації, коли компаніям надано право на вільне заснування".[9]

Необхідно також звернутися до співвідношення зближення корпоративного права із ст. 43 Договору про ЄС. Це співвідношення ілюструється самим текстом ст. 44. Відповідно до абз. 2 цієї статті "Рада і Комісія виконують задачі, які покладені на них на підставі приведених вище положень, зокрема, шляхом

...g) координації захисних розпоряджень, адресованих в державах-учасницях компаніям в значенні абз. 2 ст. 48..."

Під "приведеними вище положеннями" розуміється не абз. 1 ст. 44, який говорить про порядок ухвалення Радою директив, а саме ст. 43, що закріплює свободу установи. З тексту ст. 44 тому витікає, що зближення корпоративного права здійснюється для реалізації свободи переміщення компаній.

У ст. 3 Договору йдеться про сфери діяльності Співтовариства. Разом із загальною торговою політикою і, наприклад, політикою у сфері рибальства до них відноситься і "зближення внутрідержавних правових норм постільки, поскільки це необхідне для функціонування Спільного ринку" (п. "h" абз. 1).