Стиглі плоди вживають при простудах. Це гарний потогінний засіб, свіжі ягоди насичують організм вітамінами, а недостиглі збуджують діяльність органів травлення, діють як в’яжучий засіб при діареї.
Народний досвід зберігає багато відомостей про застосування ожини при різних хворобах. Настій з листя лікує людей, хворих на розлад нервової системи і серце, примочки цього настою допомагають загоїти рани.
Кому доведеться покоштувати ожиновий мед, який бджоли збирають на кущі з білих квіток, той довго пам’ятатиме чарівний смак цієї прозорої і світлої рідини. Ожиновий мед має високі лікувальні властивості, він сприяє швидкому одужанню при простуді, тамує кашель.
Через незначний вміст вуглеводів ожину рекомендують вживати хворому на діабет. Ось така вона дика недоторкана лісова красуня!
ЗЕЛЕНИЙ ДИВОСВІТ УКРАЇНИ
Чи знаєте ви, що в нашій флорі є цікаві рослини? Український народ опоетизував їх, оспівав в піснях, в легендах, назвах. Тож відкриймо скарбничку народної мудрості.
Боже дерево– так в народі називаються полин польовий, божі пальчики – первоцвіт весняний. Є Петрів хрест з родини ранникових, святоіванське зілля – звіробій звичайний.
Стародавні слов’яни, - наші предки, молилися деревам, а особливо дуплявим, травам на Україні – Русі стали верба, барвінок.
Оспівані в українських народних піснях, легендах, повір’ях як найулюбленіші рослини нашого народу калина, мальва, рута, любисток, тополя, береза, а також вже вищезгадувані дуб, барвінок, верба та ін.
А які гарні ліричні назви дав наш народ рослинам. Ось деякі з цих чудових, красивих українських назв рослин; деякі з них ввійшли в науку, а деякі залишились, як народні назви: ключ-трава, Євшан-зілля, сон-трава, розрив-трава, троян-зілля (аконіт), чар-зілля (рута, цвіт папороті), рай-цвіт (пижмо звичайне), бояр-зілля (вовчуг польовий), роман-зілля (ромашка, королиця), Іван-чай, а також роса божа (росичка круголиста), материнка, баранець, безсмертники, білозір, волошки, горицвіт, грицики, рум’янок (ромашка лікарська), калачики, котячі лапки, курячі очка, ведмеже вухо, нечуйвітер тощо.
Чи є у навколишньому світі щось звичайніше і повсюдніше, ніж рослини? Вони скрізь оточують і супроводжують нас. Озиваються згори тривожним шумом листя в лісі, парку, тішать зір квітами на луках, полонинах, клумбах. Грають хвилями колосків у полі. Тягнуться до світла з підвіконь, прикрашають святкові столи. Чи любимо ми їх? Навчитися поважати, любити, оберігати рослини необхідно не тільки агрономові, садівникові, лісівникові, але й всім без винятку людям Землі.
Рослини дають нам їжу, одяг, тепло, будівельний матеріал, папір, життєдайний кисень, ліки, естетичну насолоду. А ще рослини є фільтром, який очищає повітря від пилу, екраном, який зупиняє шум, зберігає вологу, закріплює береги річок, ярів. Отож, захищаючи рослини, ми захищаємо життя.
Перед людиною, озброєною сучасною технікою, рослина зовсім беззахисна. Звірі, птахи, навіть риби ще можуть втекти в інші безпечніші місця. А от деревам, кущам і травам нічого не лишається, як чекати на людську ласку. Та далеку не завжди вони її від нас отримують. Навіть у центрі великого міста, де рослини потребують особливо ретельної охорони.
КАЛИНА – СИМВОЛ
Калина – це улюблена рослина наших предків з-перед віків, залишалася вона такою улюбленою і в наші дні. Можливо, що в доісторичні часи калина була священною, чарівною. У наші часи калина прибрала численну символіку, зокрема в Україні.
В Україні колись не було обійстя, щоб не росла або не висіли під хатою пучки калини. Калина – символ щастя; символ кохання, любові; символ чистоти; символ молодості й краси; символ віри в перемогу; символ урожаю; символ дівочої невинності; символ вірності; символ – образ дівочої краси; символ розлуки; символ зв’язку з потойбічним світом; символ надії; символ миру й злагоди. Не можна й перерахувати всієї символіки, яку приписували в давнину і нині приписують калині в Україні. Та, мабуть, найголовніший символ калини – це символ України.
Про це співається у народній пісні:
Ой, у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червоную калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну ге й-гей розвеселимо...
Як бачимо, уже в часи створення пісні образ України поетично асоціювався з калиною у лузі. Образ – символ калини перейшов згодом у поезію Т.Шевченка, І.Франко, Лесі Українки, В.Сосюри, Д.Павличка, С.Пушика...
Отож, поведемо мову про одну з найулюбленіших на Україні рослин, про рослину – символ – червону калину.
Калину здавна вирощують у садах, парках, лісопарках. Це харчова, лікарська, медоносна та декоративна рослина. Плоди калини споживають після перших приморозків, коли вони втрачають гіркуватий присмак. З них на Україні здавна готують варення, повидло, компоти, киселі, мармелад, а також пастилу, начинку для цукерок, муси, екстакти, приправи до м’ясних страв, чайно-кавовий сурогат. Добрі і смачні з калини і традиційні українські вареники та пиріжки. Калина – пізньовесняний медонос та фарбувальна рослина.
З її деревини виготовляють музичні інструменти.
В народній медицині використовують кору калини і плоди. Їх застосовують при шлункових хворобах, при простудах, при хворобах внутрішніх органів. Ягоди містять вітамін С і застосовуються у вітамінних наборах (чаях), а також посилюють скорочення серця, підвищують діурез тощо.
Рослина досить декоративна, особливо під час цвітіння та достигання плодів. Особливо ціниться декоративна форма калини – бульденеж з великими, махровими, повними сніжно-білими, кулястими суцвіттями.
ДУБ В ЖИТТІ НАШОГО НАРОДУ
Стародавні слов’яни, наші предки, молилися деревам, а особливо дуплявим, поклонялись березам, липам, дубам. Під захистом предковічних лісів слов’яни виконували свої таємничі обряди. Крім того, вони мали священні дерева на полях, дорогах і поміж селами. Найсвятішим вважався старий дуб; ніяка жертва не була принесена без того, щоб не оздобити її гіллям священного дуба. Найважливіші обряди виконувалися під дубами... Вінки, як оздоба – це теж залишок звичаїв давнини. Вінки плели з тих дерев, які присвячувалися божествам. Звідси пішов звичай увінчувати дубовими вінками відомих, заслужених людей... Так пише в своїй книзі “Звичаї нашого народу” Олекса Воропай.
Під могутніми дубами збирались на відпочинок і на свої козацькі ради – запорозькі козаки.
Калина і верба на Україні найбільш опоетизовані, оспівані рослини. Але і про дуба є дуже багато пісень, легенд, переказів, приказок, загадок, прислів’їв, коломийок.
В народній медицині кора дуба успішно застосовується для лікування багатьох хвороб. Наші предки давно підмітили в’яжучі і кровоспинні властивості дубової кори. Відвар її вживається для полоскання ротової порожнини при хворобах зубів, ангінах, запаленнях слизової оболонки.
Також відваром кори роблять примочки, промивання при деяких шкірних захворюваннях та хірургічних втручаннях. В народній медицині відвар з кори застосовується при лікуванні фурункулів, чиряків на шиї. Для цього рушник змочують відваром і обв’язують шию.
Крім того відваром з кори лікують обморожені та попечені місця; пють при кровохарканні.
Сушені жолуді, очищені від лушпиння і потовчені на порошок, вживають при захворюванні сечового міхура і при поносах. З вилущених і піджарених жолудів готують шлункову каву, якою лікують рахіт, анемію тощо. Вона корисна також нервовохворим.
Проте, вживати жолуді потрібно обережно, оскільки вони у великій кількості отруйні.
Збирають кору тільки з молодих пагонів і з тонких стовбурів. Найкраще це робити ранньою весною під час сокоруху. Сушити кору потрібно під накриттям.
Жолуді збирають у жовтні.
РОСЛИНИ В НАРОДІЙ МЕДИЦИНІ
Лікарські рослини. В народній медицині вони здавна успішно використовуються для лікування багатьох хвороб. Людей, які знаються на цілющих травах, дуже поважали в Україні, адже вони повертали людям найдорожчий скарб – здоров’я.
Ще в часи Київської Русі особливої популярності зажив серед простого народу рукописний трактат лікування травами, що його уклала онука Володимира Мономаха Євпраксія. Використавши багатий народний досвід, вона узагальнила найдоцільніші рецепти, що ними послуговувалися люди.
За легендою, коли Бог вигнав за гріх Адама і Єву з раю, то сказав: “Якщо ви такі неслухняні й розумніші за мене, самі й лікуйтеся від недуг”. І розсипав на землю насіння різних цілющих трав. І відшукують люди цілющі трави для зцілення від недуг. В народній медицині використовуються тільки в Україні понад 200 лікарських рослин, а в науковій – значно менше. Тому в останні роки багато уваги звертають науковці, фітотерапевти, лікарі вивченню багатого тисячолітнього досвіду нашого народу, збираючи в народних знавців, цілителів відомості про лікування травами. Перевага трав над хімічними препаратами в тому, що при високій ефективності лікування вони не дають побічного негативного впливу на організм. Отож, поговоримо про лікарські рослини.
Здавна на Україні 23 травня – день Святого Апостола Симона Зілота в народній традиції є днем, коли наші чарівниці йдуть у ліс збирати зілля, що його називають: “Симонове зело”... Підійшовши до рослини, ставали до схід сонця, хрестилися з молитвою, а потім оберталися на захід, виривали рослину й наказували:
Мати Божа ходила,
Зілля родила,
Нам на помі давала!..
Зілля збирали таке: золототисячник, череду (від золотухи), ведмеже вухо (від наривів), ромашку (для дітей пити), полин (від живота), підбіл (листки круглі – від чиряків, ран), подорожник, зіновать (від сухот), блекота (від зубів), маточник і ракові шийки (корінь – від жіночої хвороби), стосильник (від апетиту), трилисник-зілля (щоб у грудях не боліло), материнка (від кольки й від кашлю), чистець (прикладають до ран), серпорів (від порізів), сокирки (п’ють від живота), коровки-колючки (втирають від ревматизму).