Із цього загального призначення тексту як реальної важливої життєвої основи, на якій відбувається прийняття важливих рішень читачем, постає проблема ефективності тексту і тих засобів, атрибутів, параметрів, критеріїв, факторів, що забезпечують цю ефективність.
На думку М.Д.Феллера, ефективність тексту визначається ефективністю його структури. Ефективність же структури "проявляється в тому, що читач розуміє і сприймає повідомлення згідно з замислом автора. В інших випадках це можливість максимально швидко й повно відшукати необхідну читачеві інформацію"[5].
Ефективність тексту залежить від тих обставин, в яких відбувається процес спілкування: психофізичних станів автора і читача, їхніх мотиваційно-цільових сфер, умов спілкування. Самостійна ефективність тексту, зрозуміло, не існує. Ефективність його структури - один зі складників однієї соціальної ефективності, пов’язаної з іншими і підпорядкованої інформаційній цінності й значущості.
Знаком ефективності структури тексту є його архітектонічна досконалість. Вона інакше не існує, ніж у графічно-знаковій тканині, яка є формою всього того, що відбувається на сцені Психіки Автора й Свідомості Суспільства. Тому питання оформлення твору є архіважливим.
Досконала архітектоніка тексту впливає не тільки на ефективність його сприймання; вона має і виховне значення, розвиваючи (або порушуючи) логічну, емоційну, мовну культуру читача. Результати обробки, удосконалення форми тексту та його змісту (літературний бік) мають і суто економічне значення для суспільства в цілому, впливаючи на швидкість сприймання і запам’ятовування повідомлення, застерігаючи читача від непродуктивної втрати часу на прочитання збиткової інформації або розгадування недостатньої. Поліпшення тексту, що супроводжується найчастіше його скороченням, дозволяє економити папір, матеріали, працю друкарів, коректорів та ін.
Зі сказаного вище випливає, що дизайнерський і літературний аспект має за мету підвищення ефективності тексту шляхом удосконалення змісту, структури і зовнішньої форми. Для обгрунтованої оцінки й поліпшення будь-якого тексту з позиції читацького сприйняття автор повинен не тільки знати існуючу в суспільстві (галузі) інформаційну ситуацію і вміти оцінювати зміст тексту, але й уявляти собі, як впливає він на читача.
Визначення тексту
Визначення тексту у вигляді дефініції - річ майже неможлива, та й чи потрібна. Перед нами явище настільки багатогранне, багатоаспектне, що керуватися лаконічною фразою-дефініцією навіть неприпустимо. Текст - це, безперечно, дане, що має свої, притаманні тільки йому, параметри і категорії, це комунікативно-психологічне явище, яке існує тільки в момент його творення або сприймання. Текст поза написанням і читанням не існує. Інакше це буде лише чорнильний чи якийсь інший відбиток на папері, що справді існує у просторі й часі поза людиною, але тільки як матеріал. Отже, перший постулат - текст можна аналізувати й правити тільки відносно людини як автора чи реципієнта.
Текст, як продукт мовлення й предмет перцепції, фігурує в комунікативному середовищі у вигляді неоднозначної графічно-мовної системи й структури. Образно кажучи, на шляху від автора до читача текст втрачає або набуває побічних смислів, підтекстів, значень тощо. Цьому сприяють умови текстового комунікативного обігу, а саме: недосконалість графічно-знакової системи, покликаної виражати зміст твору (відсутність необхідного набору знаків для фіксації, зокрема, паралінгвістичної інформації, носіями якої є жести, міміка тощо; архітектонічна уніфікація текстів одного жанру, але різних за змістом, що "уніфікує" й процес сприймання та розуміння змісту твору); відірваність тексту як графічно-знакового продукту від його автора, що веде до порушення нормального, двобічного характеру комунікації; відірваність тексту також від природної ситуації, в якій, згідно зі змістом твору, він мав фігурувати і т.п. Через ці умови авторський зміст тексту й читацький незавжди є одним і тим же. Так, у тексті "...І не одна, а одразу дванадцять" початок третього абзацу може бути витлумачений по-різному, оскільки читачеві невідомо, з якою інтонацією, з яким логічним наголосом виголошувалася автором остання частина фрази "Торік кожен з дванадцяти нагороджених отримав по 100 тисяч карбованців - хороші на ту пору гроші". Чи автор робить логічний наголос на слові "хороші" і тим самим підкреслює думку, що на той час це справді була велика сума? Чи автор наголошує слова "на ту пору" і висловлює застереження, що цього року нізащо не можна обмежуватися цією сумою? Цей змістовий нюанс у межах заданого автором контексту ніяк не можна уточнити, оскільки наступна фраза "Скільки це буде в нинішньому році - поки що невідомо..." не знімає багатозначності попередньої фрази.
Другий постулат випливає з першого: текст має багатоаспектні авторську (з погляду автора) і перцептивну (з погляду реципієнта) структури. Кожна з цих структур у певному аспекті є варіантом. До таких варіантних структур належать архітектонічна й семантична. Остання охоплює тематичну структуру, котра теж має варіанти: фактологічну, композиційну, логіко-поняттєву, емоційно-експресивну, комунікативну, інформаційну, психологічну структури. Семантична структура виражається також через образну й мовно-абстрактну структури, які існують у вигляді графічно-знакової структури.
Фактологічна структура. Основою цієї структури є логіко-поняттєві й асоціативні зв’язки між фактами. Елементом структури виступає факт.
Фактологічна система тексту - річ відносна, оскільки те, що автор вважає фактом, для читача може й не бути таким. Членування змісту тексту на факти залежить як від об’єктивних факторів (видільна роль рубрики, заголовка; архітектонічні елементи тексту, що допомагають виділити факт; мовні засоби, які виділяють факт, і т.д.), так і суб’єктивних: читач вважає фактом щось, що його цікавить, хоч воно у тексті і не виділене чітко як факт. Так, рубрика, під якою надрукований текст "Купіть шматочок Батьківщини", а також зміст тексту допомагають виділити факт "аукціон земельних ділянок у Харкові".
Другий факт, виділений заголовком, - "ситуація бездумного й антидержавного розпродажу земель" - локально не поданий у тексті. Читач повинен подумки працювати над текстом, щоб відшукати у ньому цей факт, оскільки у тексті йдеться навпаки про серйозні вимоги до учасників аукціону. Факт, винесений у заголовок, більшою мірою має підтекстове прочитання.
У тексті можна виділити кілька фактів. Зокрема, фрази типу "варто побіжно наголосити" як спеціальний мовний засіб допомагають виділяти факти у тексті; у цьому тексті фактом після цих слів буде "стримана поведінка бізнесменів щодо участі в аукціоні".
Абзацний поділ теж репрезентує різні факти: повідомлення про умови щодо участі в аукціоні; обмеження для учасників; повідомлення мера Харкова Є. Кушнірьова; причини стриманої поведінки бізнесменів щодо участі в аукціоні.
Які ж критерії виділення фактологічної системи і структури? Насамперед це тематична однорідність фактологічного членування змісту (необхідно виділяти ті факти, які стосуються теми), а також логіко-категоріальна однорідність членування у межах заданої теми (щоб факти були одного рівня або підрівня узагальнення).
Так, крім гіпотетичного факту, вираженого першою фразою аналізованого тексту, у межах теми заголовка ніяких фактів виділити не можна. Всі текстові факти прямо розкриттю теми заголовка не служать. Лише зіставивши факти тексту, можна логічно прийти до факту заголовка як до можливого.
Факти у тексті мають різне підпорядкування, тобто є ієрархічно й системно різнорідними, оскільки є кілька тематичних підсистем у тексті, а також у межах кожної підсистеми є свої ієрархічні фактологічні рівні (так, у першому абзаці мова йде про умови аукціону - перший підрівень, коливання стартових цін - другий підрівень, і про те, що вважає мерія та спеціалісти Американського агентства міжнародного розвитку - головний рівень, який охоплює факти: мерія, фахівці, бізнесмени, організація аукціону). До речі, подібна, неоднорідна організація фактажу є недоліком, бо читач важко при цьому орієнтується у змісті й погано запам’ятовує його.
Тематична авторська структура. Тематичній структурі протиставляється атематична структура, в якій відсутні будь-які тематичні зв’язки. Для нормального мовлення в цілому атематизм невластивий. Він може бути результатом побічних, не мовленнєвих впливів на мовця або результатом невдалого редагування текстів, наприклад пов’язаного зі скороченнями авторського твору.