регистрация / вход

Особливості цивільного права

Інститут зобов'язального права. Господарські договори та порядок їх укладання. Забезпечення виконання господарських зобов’язань: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання. Публічні гарантії виконання зобов’язань. Господарські правопорушення.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА”

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

К УРСОВА РОБОТА

з дисципліни Господарське право

на тему: " Виконання господарських договорів та способи його забезпечення "

Викона ла :

Студентка V курсу

групи ЗПЗ №14

Бондар Олеся Василівна

Залікова книжка № 1407

Перевірив:

кандидат юридичних наук,

доцент Лебеденко В.І.

Київ - 200 6

ЗМІСТ

1.ВСТУП

2. Господарські договори

3. Порядок укладання господарських договорів

4. Забезпечення виконання господарських зобов’язань

- Неустойка

- Порука

- Гарантія

- Застава

- Притримання

- Публічні гарантії виконання зобов’язань

5. Господарські правопорушення

6. ВИСНОВОК

7.Література


1.ВСТУП

Термін «зобов'язання» досить часто вживається в різ­них значеннях. В одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших — обов'язок, борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття «зобов'язальне право», котре можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов'я­зального права — найзначніша частина цивільного законодавст­ва. У Цивільному кодексі України (далі — ЦК) 1308 статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобов'язанням. Водночас загальні положення про господарські зобов'язання містяться в розд. IVГосподарського кодексу України (далі — ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулювання господарських зобов'язань.

Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зо­бов'язального права — інститут цивільно-правових зобов'язань і інститут господарських зобов'язань.

Основними видами господарських зобов'язань вважа­ються майново-господарські зобов'язання та організаційно-гос­подарські зобов'язання (ч. 2 ст. 173 ГК). Крім того, у ГК сформу­льовано поняття соціально-комунальних зобов'язань (ст. 177 ГК), публічних зобов'язань (ст. 178 ГК), а також господарсько-дого­вірних зобов'язань (ст. 179 ГК).

Різновидом майново-господарських зобов'язань є господарсь­ко-договірні зобов'язання. Неодмінною ознакою господарсько-договірних зобов'язань є чітко визначена підстава виникнення таких зобов'язань — господарський договір. Відповідно до ст. 179 ГК майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на під­ставі господарських договорів, є господарсько-договірними зо­бов'язаннями.

Виконання зобов’язання являє собою завершальну стадію розвитку зобов’язальних правовідносин, на якій виконуються обов’язки і реалізуються суб'єктивні права. Головну роль у виконанні зо­бов'язання відіграє боржник (зо­бов'язана сторона), проте й на кредитора (управнену сторону) покладаються певні обов’язки – прийняти виконання зо­бов'язання, здійснити дії, без яких боржник не може виконати своїх обов’язків. Для боржника виконання зо­бов'язання полягає в здійсненні дій, які він повинен виконати згідно зі змістом зо­бов'язання. Виконання зо­бов'язання може виявлятись і в утриманні боржником від певних дій. Виконанням зо­бов'язання досягається його мета, і зо­бов'язання припиняється. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зо­бов'язання належним чином відповідно до закону, договору, а за браку конкретних вимог щодо виконання зо­бов'язання – відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

Дана робота буде присвячена саме господарським договорам, а головне способам їх забезпечення. Звернемо також увагу на правопорушення і санкції які застосовуються у сфері господарювання за порушення зо­бов'язання.

2.Господарські договори

Основною підставою виникнення цосподарсько-договірних зобов'язань є господарський договір. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів визначене в гл. 20 ГК.

Між тим самого поняття господарського договору у ГК бра­кує. В.С. Щербина визначає господарський договір як майнову угоду суб'єкта господарювання з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської (комерційної) діяльності під час виробництва і реалізації продук­ції, виконання робіт, надання послуг[1] .

Крім того, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі змісту ст. 180 ГК, а саме: господарський договір є угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань як погоджених сторона­ми, так і тих, що беруться ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.При цьому треба мати на увазі, що хоч господарські договори за загальним правилом і укладаються відповідно до вимог, уста­новлених ЦК, безпосереднє укладання господарських договорів повинно здійснюватись насамперед з урахуванням особливостей, передбачених ГК, а також іншими нормативно-правовими, актами щодо окремих видів договорів.

Такий специфічний порядок укладання господарських догово­рів дозволяє вести мову про деякі характерні особливості, що уможливлюють відмежування господарських договорів від циві­льно-правових.

По-перше, визначальна відмінність між цивільно-правовими і господарськими договорами полягає в неоднаковому застосуван­ні принципу свободи договору. Так, якщо відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору і виборі контраген­та, то згідно з ч. 3. ст. 179 ГК укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господа­рювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вка­зівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної впади або органів місцевого самоврядування.

По-друге, сторони цивільно-правового договору (за браку за­борони в ЦК) вправі відступити від положень ЦК і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони господарського дого­вору також можуть відступити від положень ЦК, аії? вони не ма­ють права відступити від положень ГК (наприклад, суб'єкти гос­подарювання, що належать до державного сектору економіки і виконують зобов'язання, фінансування яких здійснюється за ра­хунок державного бюджету чи за кошти державного кредиту).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що беруться ними як обов'язкові умови дого­вору відповідно до законодавства.

Укладаючи господарські договори, сторони можуть визначати зміст договору на підставі:

1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право пого­джувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не супере­чать законодавству;

2) зразкового договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання за укладення ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою зміню­вати окремі умови, передбачені зразковим договором, або допов­нювати його зміст;

3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим орга­ном державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

4) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти в разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягну­то згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови , ви­знані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін по­винна бути досягнута згода. Укладаючи господарський дого­вір, сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.Строком чинності господарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору. Закінчення строку чинності господарсь­кого договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що трапилось під час дії договору.

3.Порядок укладання господарських договорів

Загальний порядок укладання господарських договорів визначається ст. 181 ГК і є досить заформалізованим (порівняно з порядком укладання цивільно-правових договорів), а також уста­новлює завеликий строк для врегулювання можливих розбіжнос­тей між сторонами.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто через обмін листами, факсограмами, те­леграмами, телефонограмами тощо, а також способом підтвер­дження взяття до виконання замовлень, якщо законом не встано­влено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний доку­мент, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторо­на, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжнос­тей, про що робиться застереження в договорі, та у двадцятиден­ний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей самий строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей самий строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або тако­го, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона—виконавець за договором, що в установленому по­рядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у за­значений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залиши­лися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважають­ся прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов го­сподарського договору, такий договір вважається неукладеним. (таким, що не відбувся).

Певні різновиди господарських договорів мають свої особли­вості укладання (спрощений спосіб укладання договору, обов'яз­ковість укладання договору, відповідальність за неукладення до­говору, незастосування загального порядку укладання договору взагалі тощо). ГК установлює особливості укладання таких дого­ворів: попередніх договорів (ст. 182 ГК), договорів, що уклада­ються на підставі державного замовлення (ст. 183 ГК), договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, зраз­кових і типових договорів (ст. 184 ГК), господарських договорів, що укладаються на біржах, ярмарках та публічних торгах (ст. 185 ГК), організаційно-господарських договорів (ст. 186 ГК), догово­рів, що укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК).

· Попередній договір

За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язуєть­ся у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладання попереднього договору, укласти основний господарський договір на умо­вах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визна­чити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укла­дання попередніх договорів не застосовується загальний порядок укла­дання господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладання основного договору, друга сторона має право вимагати укладання такого договору в судовому порядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбаче­не попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відносини щодо укладання попередніх договорів регулюються Цивіль­ним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Гос­подарським кодексом України. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юри­дичних наслідків.

· Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням

Договори за державним замовленням укладаються між визначе­ними законом суб'єктами господарювання — виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені дер­жави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються гос­подарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. Укладання сторонами дого­вору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в загальному порядку укладання господарських договорів (передбаченому статтею 181 Господарського кодексу України) з урахуванням особливос­тей, передбачених законодавством державних контрактів. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.

Ухиляння від укладання договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відпові­дальність, передбачену Господарським кодексом України та іншими за­конами. Спори, пов'язані з укладанням договору за державним замов­ленням, в тому числі при ухилянні від укладання договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укла­дання державного контракту на умовах, визначених державним замовлен­ням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

· Особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів

При укладанні господарського договору на основі вільного волеви­явлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої зі сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладання Договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа з додержанням за­гального порядку укладання договорів (встановленого статтею 181 Гос­подарського кодексу України).

Укладання господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням загальних умов укладання договорів, що породжують господарські зобов’язання (передбачених ст.197 ГК України), не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами загального порядку укладання господарських договорів (передбаченими у ст.181 ГК України) та відповідно до правил, становлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

· Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах

До укладання господарських договорів на біржах, оптових яр­марках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладан­ня договорів на основі вільного волевиявлення з урахуванням норматив­но-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, яр­марків та публічних торгів.

Укладання організаційно-господарських договорів Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-право­вими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

Укладання господарських договорів за рішенням суду Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за дер­жавним замовленням, або договорів, укладання яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядають­ся судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобо­в'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладання відповід­ного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Порядок зміни та розірвання господарських договорів Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або до­говором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розір­вати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за дого­вором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розір­вання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції по­відомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) дого­вору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуван­ням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

· Укладання господарських договорів за рішенням суду

Спори, що виникають під час укладання господарських дого­ворів за державним замовленням або договорів, укладання яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, установле­них, законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду в разі, якщо це передбаче­но угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними поперед­нього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено пи­тання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань

Під забезпеченням виконання зобов'язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлю­ються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов'язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов'язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.

Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов'я­зань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися перед­бачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпе­чення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються в гос­подарському (діловому) обігу.

У згаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпе­чення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.

У ЦК забезпечення виконання зобов'язань регламентується гл. 49, в якій зазначено, що виконання зобов'язання може забез­печуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

· Неустойка

Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення борж­ником зобов'язання.

Штраф — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зауважимо, що предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й рухоме і нерухоме майно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки способом (видом) забезпечення виконання зобов'язань, то в ГК неустойка визнається також і заходом гос­подарської відповідальності.

· Порука

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зо­бов'язання. Договір поруки укладається між кредитором за основ­ним зобов'язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов'язання. У договорі поруки повинна бути виявле­на воля поручителя покладення на себе відповідальності за неви­конання зобов'язання боржником.

За договором поруки поручитель поручається перед кредито­ром боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання борж­ником частково або в повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого по­рукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено до­даткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обся­зі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено до­говором поруки.

· Гарантія

Відповідно до ст. 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредито­ром (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Водночас гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'я­зань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфіч­ним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань способом письмового підтвердження (гарантійного листа) бан­ком, іншою кредитною установою, страховою організацією (бан­ківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвер­дженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, пе­редбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Крім того, га­рантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встанов­лено інше.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого га­рантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

· Застава

Відносини застави як способу забезпечення виконання зо­бов'язань регулюються § 6 гл. 49 ЦК, Законом України «Про за­ставу» від 02.10.1992, іншими актами законодавства.

На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, за­безпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок застав­леного майна переважно перед іншими кредиторами цього борж­ника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Виокремлюють такі види застав: іпотека і заклад.

Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у во­лодінні заставодавця або третьої особи.

Заклад — застава рухомого майна, що передається у володін­ня заставодержателя або за його наказом— у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодав­цем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець одержить після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Разом з тим предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного ре­єстру національної культурної спадщини, а також вимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги, застава яких заборо­нена законом.

· Притримання

Новим видом забезпечення виконання зобов'язань є притри­мання. Притримання надає право кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказа­ній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, притримати її в себе до виконання боржником зобов'язання.

Отже, особа яка притримує річ, має право задовольнити свої вимоги до іншої особи за рахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна здійснюватись відповідно до правил, установлених стосовно застави.

· Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань

Відповідно до ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

5.Господарські правопорушення

Як зазначається в ч.1 ст.126 ГК учасники господарських відносин несуть господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушника господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами. Дуже влучно визначила господарську відповідальність А. Шпомер. Господарська відповідальність – це настання несприятливих майнових наслідків (стягнення збитків, штрафу тощо) в разі порушення правил функціонування господарського механізму, які встановлюються державними органами в інтересах держави або сторонами в договорі.[2]

Господарська відповідальність відрізняється сукупністю певних ознак – на думку Д.Липницького та А.Болотова.[3] :

1) суб’єктами відповідальності є як суб’єкти господарювання та їх структурні підрозділи, так і учасники господарських відносин, у тому числі відповідні органи державної влади;

2) у разі притягнення до неї йдеться (в кінцевому підсумку) про перетерпіння несприятливих наслідків економічеоно характеру (полягає у зменшенні благ суб’єкта господарювання, однак спрямована не на саму особу суб’єкта господарювання, а на його майнову базу та організацію діяльності);

3) застосовується у формі певної системи економічних санкцій, передбаченої і господарським законодавством, і укладеними договорами, і локальними нормативними актами суб’єктів господарювання;

4) застосовується тільки в разі правопорушення;

5) на відміну від цивільно-правової, адміністративної відповідальності, передбаченої нормами трудового права, вона настає незалежно від вини правопорушника;

6) з погляду форми ця відповідальність є юридичною, тому що являє собою вплив потерпілого (суб’єкта господарювання) або іншого учасника господарських відносин (державного органу управління або контролю) на правопорушника (суб’єкта господарювання) безпосередньо або за допомогою господарського суду, суду загальної юрисдикції або третейського суду.

Гсподарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

· потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

· передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

· сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання взятих зобов’язань у натурі;

· у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Нині виділяють кілька основних функцій господарської відповідальності: компенсаційно-відовлювальну, стимулюючу, попереджувальну, превентивну (запобіжну), контрольно-інформаційну, сигналізаційну, регулюючу (адміністративну).[4]

Підставою господарської відповідальності є скоєне учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Господарське правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність суб’єктів господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм

господарського права, не узгоджується з юридичними обов’язками

зазначеного суб’єкта, порушує суб’єктивні права іншого учасника

відносин або третіх осіб. Так, згідно з ч.2 ст.193 ГК порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Саме тому правопорушення залежно від юридичної підстави можуть бути договірні (належне виконання господарського зобов’язання) та позадоговірні (порушення правил здійснення господарської діяльності, всановлених компетентними державними органами).

Договірні , своєю чергою, поділяються на правопорушення [5] :

· на стадії виникнення договорів;

· пов’язані з порушенням строків виконання;

· пов’язані з порушенням зобов’язань щодо якості;

· пов’язані з порушенням державної дисципліни цін;

· пов’язані з порушеннями у сфері кредитних і розрахункових відносин;

· пов’язані з порушенням господарських зобов’язань щодо перевезення вантажів.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, через які

надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від

господарської відповідальності в разі порушення зобов’язання через

дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

У сфері господарювання застсовуються такі види господарських санкцій:

· відшкодування збитків;

· штрафні санкції;

· оперативно-господарські санкції;

Крім зазначених до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.


6. ВИСНОВОК

За загальним правилом договір створює права та обов’язки для контрагентів, які його уклали. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочення виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників - підприємств, громадян - має свободу господарської діяльності та підприємства. Результати цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договір­них зобов'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпе­чення потреб організацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продо­вольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна - бартер, поста­чання енергії тощо).

Світовий досвід показує, що можна значно мінімізувати підприєм­ницький економічний ризик шляхом аналізу та планування майбутньої господарської діяльності та попереднього визначення з постачальниками необхідних в майбутньому ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних тощо) та з покупцями продукції та послуг що планується їм виробляти та реалізовувати в майбутньому — асортименту, обсягів, цін та строків по­ставок. Якщо після аналізу запланованої діяльності на основі попередніх домовленостей (щодо асортименту, цін, обсягів, строків та умов) є бажа­ний економічний ефект (в майбутньому), то одночасно заключаються кон­тракти (договори) як з постачальниками ресурсів, так і з покупцями май­бутнього товару. В такі контракти обов'язково включають штрафні санкції за невиконання домовленостей — як гарантію компенсації можливих збитків від недотримання умов контракту.

Таким чином, підприємці отримують взаємовигідні гарантовані ціни, обсяги та строки постачання ресурсів, а також реалізації власних товарів заздалегідь до початку господарської діяльності та вкладання капіталу у виробництво товарів (продукції чи послуг) і не залежить від змін цін та поведінки конкурентів і покупців на ринку. В економічно розвинених країнах такі контракти складають до 90% від усіх гсподарських взаємовідносин.


Література

Основна література:

1. Господарський кодекс України: 16 січня 2003 року.

2. Цивільний кодекс України:

3. Богатих Е.А. Гражданское и торговое право. – М., 1996.

4. Вінник О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове становище: Монографія. – К.: Знання, 1998.

5. Вінник О.М . Інвестиційне право: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000.

6. Господарське законодавство України: Зб.нормативних актів/Уклад. В.С.Щербина, О.В. Щербина. – К.: Атіка, 2001.

7. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О.В. Дзери. – К., 1998.

8. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч.посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

Додаткова література:

1. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991р. / ІЗВР, 1991 р. №14.

2. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991р. // ВВР.-1991. - №14.

3. Агафонова Л.Г., Рога О.В. Підготовка бізнес-плану. Практикум.— ЦУЛ, 2001. - 158 с.

4. Барроу К., Бізнес-план. Практ. посібн. для ВНЗ, 2001.—285с.

5. Богуцький О.А., Кулаева Г.І., Дієперов В.С. та ін. Мотивація праці та формування ринку робочої сили. / За ред. П.Т.Саблука, О.А. Бугупського. — К.: Урожай, 1993.

6. Даниленко О. Власна справа. Навч. посібн.— ЦУЛ, 2002.— 144 с.

7. Гайдуцький П.І. Організація акціонерних і пайових товариств. — К.: вид-во УСГА, 1992.


[1] Щербина В.С. Господарське право. – К., 2003. – С. 133 – 134.

[2] Шпомер А. Особливості господарської відповідальності у сфері економіки // Підприємництво, господарство та право. – 2002. - №6. – С.6.

[3] Хозяйственное право: Учебник / В.К.Мамутов, Г.Л.Знаменский, К.С.Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.;Юринком-Интер, 2002. – С.862 – 863.

[4] Шпомер А. Господарська діяльність як метод державного регулювання економіки // Підприємництво, господарство та право. – 2002. – №7. – С.8.

[5] Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – К.: Юрінком-Інтер, 2003. – С.143 – 144.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему