Смекни!
smekni.com

Імунітети і привілеї консульських посадових осіб (стр. 4 из 4)

У той же час надання іммунітетів адміністративно-технічному й обслуговуючому персоналу консульств означає звільнення від місцевої юрисдикції дуже численної групи іноземних громадян. Це торкається фінансових інтересів країни перебування (звільнення від податків і митних зборів), а також інтереси забезпечення правопорядку і державної (національної) безпеки (звільнення від карної юрисдикції).

Виходячи з вищевказаних обставин, у Конвенції 1963 р. було закріплене компромісне положення: "... консульські службовці не підлягають юрисдикции судових чи адміністративних органів держави перебування у відношенні дій, чинених ними при виконанні консульських функцій" (ст. 43).

Таким чином, багатобічна Конвенція 1963 р. надала адміністративно-технічному персоналу, тобто консульському, що служить, обсяг і\ммунітетів, майже рівний іммунітетам консульських посадових осіб. Тобто їх іммунітети і привілеї носять функціональний (службовий) характер і поширюються тільки на дії, чинені консульськими службовцями при виконанні своїх функціональних обов'язків.

Але, говорячи про іммунітети, цією статтею Конвенції обмежуватися неможливо. Справа в тім, що в ст. 72 сказано:

"... при застосуванні положень дійсної Конвенції країна перебування не повинна проводити дискримінації між державами, однак не вважається, що має місце дискримінація, якщо країна перебування застосовує яке-небудь з положень дійсної Конвенції обмежно, через обмежувальне застосування цього положення до його консульських установ у державі, що представляється, якщо за звичаєм чи за згодою держави надають один одному режим, більш сприятливий, ніж той, котрий потрібно положенням дійсної Конвенції...".

Це положення, по суті, привело до того, що іммунітети і привілеї як консульських посадових осіб, так і консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу різних країн у тій самій державі перебування значно відрізняються один від одного відбито в двосторонніх консульських конвенціях.

Двосторонні консульські конвенції не єдині навіть у розподілі працівників консульських установ на категорії, не говорячи вже про різницю в наданих іммунітетах і привілеях. Розглянемо ці питання більш докладно на прикладі договорів.

Так, Віденська конвенція 1963 р. поділяє працівників консульської установи на три категорії: консульські посадові особи, консульські службовці і обслуговуючий персонал. Конвенції ж Росії з Монголією, КНДР, США, Великобританією, Фінляндією, Японією, Швецією, Норвегією, Малі й ін. підрозділяють працівників консульської установи на двох категорій: консульські посадові особи і співробітники консульської установи. Тобто в них не проводиться різниця, наприклад, між іммунітетами шифрувальника і садівника.

Особливо виділяється з цієї системи розподілу Конвенція Росії з ФРН, у якій до консульських посадових осіб віднесені секретарі і референти (див. п. 26 ст. 5), а до співробітників консульства — співробітники канцелярії, перекладачі, друкарки, стенографістки, бухгалтери, завідувачі господарством, шофери й інший обслуговуючий персонал (див. п. 3 ст. 5). Таким чином, споконвічно, навіть при розподілі на категорії в конвенціях закладається тенденція до надання різних іммунітетів особам, що займають ту саму посаду в різних консульствах.

Як бачимо, передбачений Конвенцією 1963 р. розподіл персоналу консульської установи на три категорії носить дуже умовний характер, про що свідчать розглянуті двосторонні конвенції. Включання в ту чи іншу категорію конкретних співробітників консульств відноситься винятково до компетенції акредитуючої держави і не регулюється нормами міжнародного права. Позиції ж акредитуючої країн по цьому питанню далеко не однозначні і нерідко суперечать позиціям держав перебування.

Грані між різними категоріями персоналу дуже невизначені, що наочно ілюструють приведені вище приклади. Це може бути зв'язане з інтересами забезпечення режиму безпеки в консульській установі, а також з тим, що акредитуюча держава при призначенні конкретних співробітників може бути не зацікавлене в публічному визначенні їхніх функціональних обов'язків. На практиці це приводить до того, що держава,яка представлена, визначаючи співробітників у консульські установи, не вказує, на які посади вони призначаються, а іноді навіть не уточнює, до якої категорії відноситься той чи інший співробітник.

Висновок двосторонніх конвенцій, у яких визначається статус адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу приводить до множинності підходів.

Аналіз іммунітетів і привілеїв, наданих адміністративно-технічному й обслуговуючому персоналу консульських установ різних країн, показує, що вони сильно відрізняються між собою. Так, адміністративно-технічному й обслуговуючому персоналу консульств Білорусії і Польщі в Росії можна пересуватися по всій країні, а такому ж персоналу Японії, Монголії, Італії, Литви, Франції — тільки в межах свого консульського округу. Тоді як цієї ж категорії осіби із ФРН, Китаю, Великобританії, КНДР, Швеції, Норвегії, США самостійно, без голов консульствчи консульських посадових осіб, пересуватися не можуть не тільки по країні, але навіть у межах їхнього консульського округу.

Що стосується імунітетів від юрисдикції країни перебування, то можна сказати, що адміністративно-технічний і обслуговуючий персонал консульств Японії, Норвегії, США, Франції, Польщі не підлягає юрисдикції судових чи адміністративних органів у відношенні дій, чинених ними при виконанні своїх функціональних обов'язків. При цьому дана категорія осіб, а також члени їхніх родин з Японії і США користуються імунітетом від карної юрисдикції і в позаслужбовій діяльності, а на співробітників і членів їхніх родин з Норвегії, Франції, Польщі цей імунітет не поширюється.

Службовим імунітетом наділений адміністративно-технічний персонал італійського консульства, але він не поширюється на обслуговуючий персонал. І зовсім особливе місце в системі іммунітетів займають співробітники адміністративно- технічного й обслуговуючого персоналу, а також члени їхніх родин з консульств Великобританії, Фінляндії, Монголії, КНДР — їхній іммунітетиприрівняні до дипломатичного. Що стосується цієї ж категорії осіб з консульств Китаю, ФРН, Швеції, Білорусії і Литви, то їх іммунітети в конвенціях узагалі не визначені.

Відмінність ми побачимо при розгляді іммунітетів житлових приміщень і особистого майна. Тут особливе положення займає консульство КНДР. Житлові приміщення його адміністративно - технічного й обслуговуючого персоналу недоторканні, і саме консульство, засоби пересування користуються імунітетом від обшуку, арешту і реквізиції нарівні з дипломатичними.

Статус недоторканності мають житлові приміщення співробітників адміністративно - технічного й обслуговуючого персоналу консульства Монголії, у Конвенції нічого не сказано про його засоби пересування. У польському консульстві недоторканні житлові приміщення адміністративно - технічного персоналу і не мають іммунітетів приміщення обслуговуючого персоналу. Житлові приміщення адміністративно - технічного й обслуговуючого персоналу консульства ФРН звільнені тільки від усіх податків, але не наділені статусом недоторканності. Що стосується інших країн, їхніх двосторонніх конвенцій з Росією, варто констатувати, що недоторканність житлових приміщень і засобів пересування розглянутої категорії осіб ніяк у них не регламентована.

Розходження є й у митних іммунітетах. Звільнені від митних зборів нарівні з адміністративно - технічним персоналом посольств співробітники і члени їхніх родин консульств Монголії, Китаю, Швеції, Норвегії, Фінляндії, США, і дана категорія осіб із КНДР — навіть від огляду на митниці. Тоді як адміністративно - технічний персонал (без обслуговуючого) консульств Італії, Франції, Литви, Білорусії звільнений від митних зборів тільки на предмети, призначені для первинногонабування. Не обкладається ззборами на митниці особистий багаж адміністративно - технічного й обслуговуючого персоналу консульств ФРН і Польщі, а Конвенція з Японією поширює цей імунітет і на членів їхніх родин.

Список використаної літератури.