Певне місце у боротьбі проти релігії належить В. Бєлінському. Він став одним з непримиренних борців за революційне майбутнє Росії, ворогом самодержавства. Особливе місце у творчості В. Бєлінського належить критиці православ'я, яке, за його висловом, було "опорою батога і неуцтва".
В своєму листі до М. Гоголя В. Бєлінський виклав погляди революційної демократії та значення атеїзму для визвольної боротьби народу. Критикуючи М. Гоголя, який вважав релігію корисною для народу, В. Бєлінський писав, що Росія бачить свій порятунок не в містицизмі, не в аскетизмі, не в проповідях, не в молитвах, а в успіхах цивілізації, освіти, гуманності, пробудженні в народі почуття людської гідності.
М. Чернишевський у своїх працях "Марновірство і правила логіки", "Боротьба пап з імператорами" та інших розглядав релігію як ідеологічну опору панівного класу. Він дійшов висновку, що тільки народна революція може відкрити масам шлях до освіти, до поширення природничо-наукових знань і звільнення людини від релігійних вірувань.
Багато уваги приділяв М. Чернишевський питанням походження релігії. На його думку, релігія бере свій початок від неуцтва людей; він підкреслював значення "економічного буття" в появі й еволюції релігійних вірувань.
У творах М. Добролюбова поряд з критикою реакційної ролі релігії значне місце посідають пропагування свободи совісті та вимога відокремлення церкви від держави.
Ідеї вільнодумства в цей період в Україні представлені в творчості Т. Шевченка (1814—1861 рр.), І. Франка (1856-1916 рр.), Л. Українки (1871-1913 рр.), М. Драгоманова (1841—1895 рр.). Характерними для їх окремих творів були м'які форми вільнодумства, що проявилися в антирелігійному скептицизмі і індиферентизмі, критиці окремих релігійних догм, повчань релігійної моралі, викриття "самодержавної" сутності православної церкви та ін.
Як бачимо, новітній етап розвитку вільнодумства XVIII—XIX ст. в особі французьких атеїстів і російських революційних демократів почав набувати найрадикальнішої атеїстичної форми. Через концептуальну абсолютизацію соціально-класових аспектів розвитку суспільства це призвело до войовничого атеїзму з його тезою про заборону релігії. Найбільш послідовно такий підхід набув розвитку в марксизмі-ле-нінізмі, у більшовицькій практиці побудови атеїстичного суспільства.
Розробляючи вчення визвольної боротьби пролетаріату, К. Маркс (1818—1883 рр.) і Ф. Енгельс охопили багато різноманітних теоретичних проблем, в тому числі й релігійних. Релігія, згідно з марксизмом, є нічим іншим, як відображенням суспільного життя, яке породжують умови матеріального буття суспільства. Поряд з розкриттям матеріальної основи, на грунті якої виникає та існує релігія, була підкреслена й соціальна роль релігії. Марксизм постулював, що релігія, будучи втечею людини з світу дійсного у світ вигадок (ілюзій), заважає практичному перетворенню природи і суспільства, є своєрідною перепоною на шляху суспільного прогресу. Тим самим вона слугує панівним класам, а саме: сприяє існуючому порядку речей. К. Маркс і Ф. Енгельс були переконані, що такий підхід надає можливість науково вирішувати проблему релігії за рахунок практичної революційної дії, що долає релігію шляхом зміни відносин класового суспільства і натомість веде до згасання її ролі у духовному житті.
Практичну реалізацію положень пролетарського атеїзму намагався здійснити В. Ленін (1870—1924 рр.). На його думку, завданням атеїстичної пропаганди насамперед є підпорядкування класовій боротьбі експлуатованих проти експлуататорів. Лише в процесі революційної боротьби, практичної діяльності поневолених соціальних прошарків у їхньому суспільному житті, за В. Леніним, здатні руйнуватися релігійні переконання, усуватися соціальні корені релігії. Необхідною умовою практичної діяльності створеної ним партії щодо релігії і церкви була пропаганда наукових знань серед народу. В. Ленін вимагав дати найшир-шим масам трудящих наукове, матеріалістичне пояснення причин виникнення, існування і збереження релігії. На практиці це вилилося у численні арешти й розстріли духовенства, активних віруючих, а також у створення системи ідейно-виховної роботи, яка силоміць нав'язувала всім атеїстичний світогляд. Діяльність численних груп "Союзу войовничих безбожників", ігнорування свободи совісті, яка лише декларувалася, втручання партії і держави у внутрішні справи церкви дискредитували пролетарський атеїзм і ще раз засвідчили, що демократичне вирішення проблеми співіснування релігійних і вільнодумних ідей можливе лише за умов їх правового регулювання в справді громадянському суспільстві.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Авиценна. Книга знання // Избр. филос. произведения. — М., 1990.
Анаксимандр // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.
Анаксимен // Там само,
Бейль П. І/ Исторический й критический словарь. — М., 1968. - Т. 1-2.
Бекон Ф. Новий Орган // Сочинения. — М., 1972. — Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. — М., 1980. Бруно Дж. О бесконечности Вселенной й мира. — М., 1936. Ван Чун /І Антология мировой философии. — М., 1969. — Т. 1. Вольтер. Философские произведения. — М., 1988. Гельвеций К. Об уме // Сочинения. — М., 1974. — Т. 1. Гераклит // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.
Герцен А. Письма об изучении природні // Сочинения. — М., 1985. -1.1.
258
Гоббс Т. Основи философии // Сочинения. — М., 1989. — Т. 1.
Гольбах П. Система природи // Избр. филос. произведения. — М., 1964.
Дарвин Ч. Происхождение человека й половой отбор // Сочинения. — М., 1953. — Т. 5.
Демократ // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. І.
Дидро Д. Племянник Рамо // Сочинения. — М., 1991. — Т. 2.
Дрогобич Юрій // Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. — К., 1997. — С. 83—84.
Знгельс Ф. Анти-Дюринг // Сочинения. — Т. 20.
Знгельс Ф. К истории первоначального христианства // Сочинения. — Т. 22.
Зпикур І/ Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.
Історія і теорія релігій та вільнодумства. — К., 1996.
Коллинз А. Философское исследование человеческой свободи // Английские материалисти XVIII в. — М., 1967. — Т. 2.
Коперник Н. Очерк нового механизма мира // Антология мировой литератури. — М., 1970. — Т. 2.
Ксенофан Ц Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.
Ламетри Ж. Опит о свободе вьісказьшания мнений. — М., 1983.
Ленин В. Об отношениях рабочей партии к религии // ПСС. - М., 1967. - Т. 15.
Лукиан. Избранное. — М., 1952.
Лукреций Кар. О природе вещей. — М.; Л., 1945.
Маркс К. К критике гегелевской философии права // Сочинения. — М., 1970. — Т. 1.
Мелье Ж. Завещание. — М., 1954. " Монтень М. Опити. — М., Л.; 1960.
Ницше Ф. Антихристиашга // Сумерки богов. — М., 1990.
Рассел Б. Почему я не христианин. — М., 1987.
Свободомьісяие й атеизм в древности, средние века й в зпоху Возрождения. — М., 1986.
Спиноза Б. Богословско-политический трактат. — М., 1968.
Стоун Й. Происховдение. — М., 1985.
Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1980.
Фалес // Фрагменти ранних греческих философов. — М.,
1989. - Ч. 1.
Фейербах Л. Сущность христианства // Избр. филос. произведения. — М., 1955. — Т. 2.
Флоренский П. Столп й утверждение истини. — М., 1990.
Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. — М.,
1990.
Черньаиевский Н. Суеверия й правила логики // Сочинения. - М., 1986. -Т. 1.
Штраус Д. Жизнь Иисуса. — М., 1992.