Потім за допомогою транспортиру на середині нижньої рядкової лінії відмічають першу похилу під кутом 65° зліва направо, провівши її догори через усю ширину аркуша. Від цієї похилої лінії слід відкласти відповідні відрізки на нижній підрядковій лінії в правий та лівий-боки аркуша, відмічаючи їх крапками. Це ж саме роблять і на верхній надрядковій лінії. Закінчивши таку підготовку, проводять решту контрольних похилих ліній.
Лінії сітки мають бути чіткими, завтовшки не менше 1 мм, щоб їх було добре видно учням на задніх партах.
Коли сітка повністю підготовлена, приступають до виконання простим олівцем контурних ліній елементів та букв.
Останнім етапом роботи є зафарбовування намічених елементів та букв. Краще зафарбовувати демонстраційну картку чорною тушшю або чорною акварельною чи гуашевою фарбою. Для цього треба мати м'який, великий за розміром пензель з тонким кінцем, яким легко малювати не тільки вертикальні, а й горизонтальні елементи літер.
Для того щоб таблиця мала гарний вигляд і легко читалася учнями з усіх кінців класу, в ній має бути достатня ширина
елементів букв. Для цього слід брати 1/5 ширини малої чи ве-1 дикої букви. Це й буде ширина елементів букв.
При повторному виготовленні таблиці рекомендуємо попередню таблицю мати як зразок, з допомогою якого можна дуже легко і швидко виготовити сітку для кількох екземплярів. Роблять це так: беруть 2—3 аркуші чистого паперу такого ж розміру, як таблиця, виготовлена раніше, кладуть на стіл цей папір, а зверху готову таблицю, рівняють краї всіх аркушів і по кінцях кожної лінії проколюють голкою всі аркуші. Потім верхню таблицю знімають, а на чистому папері через сліди від проколів проводять певним кольором лінії графічної сітки. Такий метод в три рази прискорить виготовлення таблиць самостійно.
Можна запропонувати ще один, не менш раціональний, метод виготовлення таблиць. На готову таблицю кладуть аркуш паперу такого самого формату, скріплюють їх на всіх чотирьох кутах скрепками і, приклавши аркуші просто до віконного скла, роблять розмітку простим олівцем. Потім знімають чистий аркуш і наносять сітку кольоровим фломастером, після чого малюють відповідні букви.
Особливу увагу при виготовленні таких таблиць слід приділяти правильному відображенню форми букви. Форма букви має повністю відповідати встановленим зразкам каліграфічного шрифту, що подані в «Букварі» та «Зошитах для письма та розвитку мовлення». Неправильно виготовлена таблиця втрачає навчальне значення на уроці, а іноді і шкодить у навчанні. Дуже важливо в педагогічному процесі правильно розуміти принцип наочності. Не слід гадати, що наочність достатня сама по собі, що спостереження вже дає все необхідне учням. Наочність дає конкретні образи для сприймання, допомагає збуджувати і підтримувати увагу, полегшує розуміння і сприяє кращому запам'ятовуванню та закріпленню знань.
Наочність відповідає природі дитячого мислення. К- Д.Ушинський писав: «Дитяча природа виразно вимагає наочності»; «... дитина... мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі...».
Отже, щоб домогтися глибокого і свідомого засвоєння учнями понять, правил, законів, які становлять основну частину кожного навчального предмета, слід узагальнення будувати на досить багатій і чіткій основі конкретних даних. Водночас необхідно, щоб. конкретні предмети і явища добиралися і розглядались з правильних теоретичних позицій. Те, що учні сприймають органами чуття, повинно бути всебічно зрозумілим.
Наочність у навчанні застосовується не тільки тому, що за
її допомогою легше пояснити і закріпити знання в пам'яті дітей. Вона потрібна ще й тому, що знання, засновані на спостереженні, є найглибшими, отже; наочність сприяє розвитку мислення.
Як же використовувати наочність на заняттях з каліграфії в початкових класах?
Найчастіше доводиться застосовувати наочність (таблиці) в добукварний, букварний та післябукварний періоди і менше в другому класі. Це зумовлено як віковими особливостями дітей, так і характером викладу матеріалу.
Розгляньмо, наприклад, використання наочності на уроці за темою .«Письмо великої літери П та слів з нею» (букварний період):
1) після оголошення учням теми уроку вчитель вивішує на класній дошці таблицю з друкованою буквою П (можна взяти з набірного полотна), запитує учнів, як ця буква читається (діти вже знають, бо вивчили на попередньому уроці читання;
2). одержавши відповідь, закріпивши в учнів знання, набуті раніше, вчитель вивішує демонстраційну таблицю, на якій написано малу та велику букви П;
3) учитель дає учням змогу прочитати цю букву. Потім го1?; говорить:
- Сьогодні ми навчимося правильно і красиво писати вели» 1 ку (чи малу) букву П.
- Які звуки вона може позначати і коли?
З допомогою вчителя діти розглядають рукописну й друковану букви п, порівнюють їх, вказують на різницю та подібність елементів цих букв (див. табл. 6);
4) учитель звертає увагу дітей на елементи букви П і запитує, з скількох частин (елементів) вона складається. Один з учнів виходить до дошки і показує елементи букви на таблиці. Потім учитель пояснює, як пишеться буква;
5) після усного засвоєння учнями форми елементів та їх назв учитель знову пояснює написання букви повністю і переходить до письма крейдою на класній дошці. Демонстраційна картка залишається на дошці до закінчення уроку.
Так використовуються наочні посібники під час проведення уроків письма у першому класі (букварний період), але у другому півріччі наочність використовується дещо в іншій формі. Тут повністю відпадає потреба в ілюструванні друкованої букви паралельно з рукописною, бо учні повинні вже добре їх пам'ятати. Після оголошення теми уроку увага дітей звертається на рукописну букву, на її загальну форму, а далі пояснюється методика написання цілої букви за таблицею. Після цього діти виконують завдання у зошиті.
У другому класі необхідно також використовувати такі таблиці на занятті з каліграфії, але меншою мірою, оскільки учні досить чітко уявляють форму букви.
Крім вищезгаданих наочних посібників слід використовувати як саморобні, так і друковані таблиці з алфавітом рукописних малих та великих букв (див. табл. 7).
Такі таблиці можна застосовувати не лише на занятті з каліграфії (на хвилинах, відведених програмою на уроках рідної мови), а й протягом всіх уроків фонетики, граматики, правопису і розвитку мовлення.
Постійними наочними посібниками для учнів початкових класів мають бути навчальні таблиці «Пиши красиво і правильно», а також «Правильно сиди на письмі», які необхідні для кожного уроку (див. мал. 13, 14).
Наочність потрібна не тільки з психологічних міркувань, а й з логічних, теоретико-пізнавальних, адже І. П. Павлов вважав, що слова, мова як вторинні сигнали дійсності втрачають будь-яке значення, як тільки вони втрачають зв'язок через першу сигнальну систему з об'єктивною дійсністю.
Отже, ми повинні будувати абстракції школяра на конкретній базі, а потім організовувати закріплення засвоєних дитиною понять — правил, законів, теорем — шляхом застосування їх в подальшій практиці: на завданнях, вправах, самостійних роботах, в практичному житті.
Дидактичний принцип наочності найширше використовується під час навчання учнів каліграфічного письма, оскільки необхідність наочного навчання диктується не лише віковими особливостями, а й самим предметом.
Навчання першокласників каліграфії розпочинається з письма вчителя на класній дошці, мета якого — навчити дітей писати, читати з рукописного тексту, розвивати усне й писемне мовлення школярів, їх мислення. Засвоєння графіки письма, набуття граматичних знань і орфографічних навичок сприятиме виробленню в учнів уміння граматично правильно, точно і змістовно виражати свої думки в усній та писемній формі.
Виходячи з вищезазначеного, вважаємо, що навчання дітей каліграфії має проводитися за зразками вчителя на класній дошці і в зошитах. Вчитель повинен дати зразок написання тієї чи іншої літери, докладно пояснити дітям послідовність її написання. На підставі зразка учні мають усвідомити будову букви.
Під час навчання першокласників письма вчитель стикається з багатьма труднощами, що пов'язані головним чином з різним розумовим розвитком, з неоднаковою підготовкою дітей. Слід враховувати неоднаковий рівень розвитку сприймання, уваги, пам'яті, уміння слухати, бачити та спостерігати тощо.
Вважати, що лише зошити з друкованою основою та таблиці є основним джерелом навчання письму, недоцільно. Хоча навчально-дидактичні матеріали відіграють велику роль у навчанні дітей письма, та все ж зразок письма вчителя на класній дошці є основним і мусить бути правильним.
Практика свідчить, що учні пишуть гарно в того вчителя, який сам дає правильні зразки письма на дошці та вірно прописує букви і буквосполучення в учнівських зошитах.
Правильне каліграфічне письмо виробляється тільки в результаті проведення спеціальних графічних вправ. Техніка каліграфічного письма на дошці потребує від учителя значних зусиль, наполегливої і тривалої підготовки, виконання великої кількості тренувальних вправ, а також знання їх варіативності.
Писання на дошці набагато складніше від писання у зошиті.
Від чого залежить якість письма на класній дошці? Значною мірою від того, як учитель тримає крейду, як вміє її повертати в процесі написання будь-якого елементу літери, наскільки вірне його положення біля дошки, чи вправляється він у написанні літер та їх елементів.