Смекни!
smekni.com

Томас Гоббс 4 (стр. 2 из 2)

Вирішення питання щодо того, якій формі держави віддавав перевагу Гоббс, пов’язане з деякими труднощами, оскільки сам Гоббс не давав на це питання однозначної відповіді і не дотримувався послідовно якоїсь однієї точки зору. Хоча Гоббс і віддає перевагу монархії перед іншими формами правління, він бачить в ній лише такий державний устрій, який з найбільшою повнотою відповідає його головному принципу - принципу абслютної влади. Питання про форми, або види, держави він вважає детермінованим цим принципом і допускає можливість як аристократії, так і демократії, з тією необхідною умовою, щоб верховна влада в цих державах була настільки ж потужною, як і в монархії.

Верховна влада залишається тією ж, незалежно від того, кому вона належить, за Гоббсом. Далі казав, що “влада, якщо лише вона достатньо досконала, щоб бути в змозі виказувати захіст підданним, однакова в усіх її формах”. Гоббс бів прибічником не стільки абсолютної монархії, скільки абсолютизму взагалі як такого. Монархія в його очах зручніша за інші типи держави, по-перше, тому, що повніше інших виражає ідею абсолютної влади, і, по-друге, тому, що була більш пригодною для здійснення тієї мети, в ім’я якої і створено державу, а саме встановленню миру і збереганню безпеки народу.

Щоб утворилася загальна система, яка б могла захистити мир і договірне право, потрібно, щоб багато окремих воль об’єдналися в одну загальну волю. Це модливо лише тоді, коли у всіх справах, які схиляються до загальної безпеки, кожний буде підкоряти свою волю волі однієї людини або одного зібрання, і коли ця остання воля буде визнана як воля всіх. Таким чином створюється штучна особа, яку ми називаємо державою.

Її найвища влада є необхідно абсолютною. Властитель зберігає неподільно печаткове право на все те, від чого інші відмовилися. Він може завжди використовувати воєнну владу, що тепер відібрано від інших. Натовп не має тепер ніякого права зброї. Володар же тепер має владу і над думками і вченнями, і може заборонити їх розповсюдження, якщо вони видаються небезпечними для загального миру. Він не повинен терпіти, щоб будь-хто (церква) під страхом вічних покарань забороняв робити те, що він наказував робити під страхом тимчасових покарань, бо подібне роздвоєння зруйнувало б єдність держави. Сам же він не підлягає ніякому покаранню і ніякими законами не зв’язаний. Його воля - воля держави, і держава не може зобов’язати себе перед самою собою.

Найвищий обов’язок властителя полягає у тому, щоб піклуватися про благоустрій народу. Але лише йому одному дозволено розрізняти, чого потребує народний благоустрій . Окремим же особам залишається лише підкорятися. Класична література греків і римлян тому діє шкідливо, що породжує опір і проповідує свободу, яка не сумісна з абсолютною владою.

Формалоно логічне поняття держави або, точніше, суверенітету перед абсолютною волею якого нічого не існує, не залишає ніякого місця самостійності церкви. Церква повністю зливається з державою. Сама держава є церквою, якщо її громадяни - християни. Лише в державі християни об’єднуються в одну особу, лише володар може встановлювати і здійснювати загальні права в справах віри, лише він один може засуджувати і звільняти. На землі не може бути двох окремих влад для одних і тих самих людей. Єдність держави веде за собою єдність церкви і єдність віри.

Прерогативи верховної влади розповсюджувались Гоббсом і на майнові відносини громадян. Держава і лише держава повинна встановлювати ті правила, які вказують кожній людині, якими благами вона може користуватися і які дії вчиняти з метою помноження цих благ. Держава стоїть на варті приватної власності громадян, да і саме існування власності цілком залежить від встановлення верховної влади, бо до цього в природньому стані, коли всі люди мали право на все, ні про яке володіння власністю не моголо бути і мови.

Всякий державний організм може існувати лише в умовах громадянського миру. Смута є хворобою держави, а громадянська війна - її смертю. Як основні причини, що ведуть до розпаду, виділяються Гоббсом:

1) недостатність абсолютної влади;

2) брехливі вчення, що протирічать природі держави і сприяють її послабленню.

В усьому “Левіафані” Гоббс ніде не розглядає можливості впливу періодичних виборів для обуздання стремлінь зібрання пожертвувати суспільними інтересами заради приватних інтересів своїх членів.

Участь народу, згідно системі Гоббса, повністю вичерпується першим обранням монарха. Престолонаслідування повинне визначатися монархом, як це практикувалося в Римській імперії, коли йому не заважали бунти. Допускається, що монарх за звичай обере одного зі своїх дітей або найближчого родича, якщо він не має дітей, але вважається, що не повинно існувати таких законів, які заважали б йому зробити інший вибір.

Але піддані не залишалися без усякої свободи. Гоббс вважав, що свобода підданців цілком сумісна з необмеженою владою суверена, якщо під свободою розуміти не свободу від закону, а свободу робити те, що не вказане в домовленостях із владою. Йдеться про свободу купівлі і продажу майна, заключення торгових договорів, вибору місця проживання, способу життя, виховання дітей і т. д.[1] Таким чином, малися на увазі не політичні, громадянські свободи, а відносна свобода володіння приватною власністю, підприємництва.

Треба звернути увагу ще на один важливий аспект концепції свободи, розвинений Гоббсом, згідно якого піддані мають свободу захищати своє життя. Ця свобода виводиться з того, що існує невідчужене право кожної людини “рятувати себе від смерті, каліцтва і ув’язнення”[2] . Тому в цілях самозахисту всі люди можуть чинити опір тим, хто посягає на їх життя або намагається позбавити їх найнеобхіднішого: їжі, питва, повітря.

Гоббс вважав за можливе і виправдане захист людиною свого життя навіть від тих, хто зазіхає на неї “на законних підставах”, тобто за наказом верховної влади. Але з іншого боку, він доводив, що ніхто не має права чинити опір мечу держави в цілях захисту іншої людини (навіть якщо вона невинна).

Але Гоббс залишає можливість тим багатьом групам і прошаркам населення, які зі зброєю в руках виступили проти законної влади і брали участь в громадянській війні на боці парламента. Якщо велика маса людей вчинила “неправильнийопірдержавній владі”, за що на кожного з них чекає смертна кара, то вони мають право об’єднатися “для взаємної допомоги і захисту”[3]. Їх попереднє порушення свого обов’язку було справді незаконним, але наступне застосування зброї з метою самозахисту не є новим незаконним актом.

З цієї ж точки зору вирішується Гоббсом питання про те, в яких випадках підлеглі звільняються від підкорення верховній владі. Оскільки головним призначенням верховної влади є захист громадян, то вони повинні підкорятися їй лише доти, доки держава в змозі захищати своїх підлеглих. Коли ж верховна влада з тих чи інших причин перестає виконувати функцію миру і безпеки, то піддані звільняються від всяких обов’язків по відношеню до суверена. Це може статися в разі відречення суверена від влади, коли суверен сам стає чиїмось підданим, а також тоді, коли той чи інший підданий зазнає полону, вигнання і т. д.[4]

Щодо царини міжнародних відносин, то вони, за Гоббсом, можуть бути лише відносинами суперництва і ворожнечі. Держави представляють собою величезні табори, що захищаються один від одного за допомогою зброї; вони перебувають в стані гладіаторів, що направляють зброю один на одного.

Виходить, держави перебувають у тому стані війни всіх проти всіх, в якому люди були до встановлення державної влади. І такий стан справ слід вважати природнім, оскільки вони не підкорені ніякій загальній владі і нестійкий мир між ними скоро порушується.

Левіафан - нездоланна і непримирна химера, перед якою все тріпоче, і під якою у Гоббса розуміється держава, знищує все, що наважується чинити йому опір.

Відриваючи державне вчення від історичного грунту і представляючи його як ряд логічних висновків з попереднього ряду засновків, Гоббс думав дати тверде наукове обгрунтування тій абсолютній монархії, від якої він очікував відновлення порядку в Англії, і який він поклонявся з запалом фанатика і разом з тим підтримував з холодним спокоєм геометра.

Бібліографія:

1. Гоббс// Новый энциклопедический словарь. - Спб. Брокгауз и Ефрон. - Т.13;

2. Гоббс Т. Левиафан//Соч. в 2-х т. - М., 1965. - Т.2;

3. Блунчли И.К. История общего государственного права и политики от 16 века по настоящее время. - Спб., 1874;

4. Мееровский Б.В. Гоббс. - М., 1975;

5. Рассел Б. История западной философии. - Нью-Йорк, 1981;

6. Чичерин Б.Н. Политические мыслители древнего мира. - М., 1897.


[1] Гоббс Т. Левіафан// Соч. в 2-х т. - М., 1965. -Т.2. - с. 234.

[2] Там же. - с.166.

[3] Там же. - с.240.

[4] Там же. - с.242-244.