Розміри щитоподібної залози можуть змінюватись залежно від її функціонального стану та від ступеня кровона-повнення.
Залоза має дві сполучнотканинні капсули: внутрішню (capsulainterua), яка щільно зрощується з паренхімою залози і посилає в її товщу відроги, що поділяють залозу на окремі часточки, і зовнішню (capsulaexternd), яка фіксує залозу до сусідніх органів. Окремі пучки зовнішньої капсули називаються зв'язками (ligg. glandulaethyreoideae). Вони йдуть від задньої поверхні залози до перснеподібного хряща гортані (середня) і від бокових часток залози до верхніх хрящів трахеї (бічні). Крім того, до щитоподібної залози підходять окремі м'язові пучки-м'язи. В щілиноподібному просторі між капсулами залягають прищитоподібні залози, непарне венозне сплетення, кілька лімфатичних вузлів тощо.
До щитоподібної залози надходить артеріальна кров двома верхніми та двома нижніми щитоподібними артеріями. Верхня щитоподібна артерія є першою гілкою зовнішньої сонної артерії; в 37,5% вона відходить від загальної сонної артерії. Верхня щитоподібна артерія підходить до залози зверху і зовні. Нижня бере початок з щитоподібно-шийного стовбура, проходить позаду судинно-нервового пучка шиї у вигляді дуги і вступає в залозу в ділянці задньо-бічної поверхні.
В деяких випадках (від 6,3% до 13%) до щитоподібної залози підходить п'ята непарна артерія (a. thyroideaimd) — гілка плечоголовної артерії або аорти. Всі ці артерії анасто-мозують між собою як всередині, так і на поверхні залози.
Венозна кров з щитоподібної залози збирається в непарне венозне сплетення І відтікає по верхніх і нижніх щитоподібних венах в систему внутрішньої яремної і плечоголовної вени, а також по нижніх щитоподібних венах (v.v. thyreoideae ітае) у ліву плечоголовну вену.
Іннервація щитоподібної залози здійснюється гілками шийних вузлів симпатичного стовбура, а також гілками верхнього гортанного і зворотного нервів.
Щитоподібна залоза разом з гіпофізом і загруднинною залозою регулює ріст організму, здійснює регулюючий вплив на функції нервової системи, особливо автономної, на обмін речовин, склад крові, стимулює фагоцитарну функцію блукаючих клітин, а також перебуває в тісному зв'язку з статевою сферою, особливо жінок. В період вагітності відзначається збільшення залози. Зміни в діяльності щитоподібної залози відбиваються на функції інших ендокринних залоз, і навпаки, зміни діяльності других ендокринних залоз спричинюють функціональні і морфологічні зміни щитоподібної залози.
Тканина залози представлена залозистими фолікулами з густою кровоносною і лімфатичною судинними сітками, через які за годину протікає близько 5—6 л крові. У залозистих фолікулах містяться колоїд і білок, до складу якого входить йод — тиреоглобулін.
Функціональна активність щитоподібної залози залежить від вмісту в ній йоду (у щитоподібній залозі є 15 із 25 мг йоду, що міститься в організмі дорослої людини), а також від діяльності гіпофіза, центральної нервової системи (гіпоталамуса, ретикулярної формації) і особливо від функціонального стану автономної нервової системи. Збудження симпатичної частини цієї системи підвищує функціональну активність залози, а парасимпатичної призводить до протилежної дії — зниження гормоноутворюючої функції залози.
У щитоподібній залозі при гідролізі тиреоглобуліну виробляється два гормони: тироксин (тетрайодтиронін) і трийодтиронін. Вони значно впливають на всі види обміну речовин, і перш за все енергетичний і основний, підсилюють витрати вуглеводів, жирів і білків, стимулюють функції центральної нервової системи, процеси росту і розвитку організму.
Гіпофункція щитоподібної залози, що проявляється в дитячому віці, призводить до кретинізму (затримки росту, психічного та статевого розвитку). При недостатній функціональній активності щитоподібної залози у дорослих, а також у дітей і жінок у клімактеричному періоді виникає захворювання, яке називається мікседемою (слизовим набряком). При мікседемі змінюється інтенсивність обмінних процесів. Основний обмін знижується на ЗО—40%. У міжклітинних просторах збільшується вміст муцину й альбумінів. Органи та тканини набрякають.
Клінічно мікседема проявляється одутлістю обличчя, шиї та тіла, випаданням волосся, сиплим грубим голосом (набряк гортані), зниженням температури тіла, функцій статевих залоз, особливо у жінок (припиненням менструації), психічною загальмованістю, в'ялістю, сонливістю, зниженням інтелекту.
У дітей виявляється відставання в рості та розумовому розвитку, недоумство тощо. Для зовнішнього вигляду кретина характерні постійно відкритий рот і висунутий язик.
Гіперфункція щитоподібної залози призводить. до тиреотоксикозу — базедової хвороби, яка в 80% випадків розвивається після психічної травми, що підтверджує тісний зв'язок між ендокринними залозами та нервовою системою. Базедова хвороба супроводжується збільшенням щитоподібної залози, витрішкуватістю, тахікардією (прискоренням частоти серцевих скорочень), підвищенням основного обміну і пов'язаним з цим виснаженням, подразливістю та іншими ознаками. При цьому спостерігається надлишкова кількість гормонів щитоподібної залози в крові.
При недостатньому надходженні йоду в організм розвивається зоб — гіпертрофія щитоподібної залози без порушення її функції, але із зниженою продукцією гормонів. Для профілактики цього захворювання в місцях ендемічних по зобу додають у їжу невелику кількість йоду (0,08 мг). Найчастіше йодують сіль. Найбільш інформативними методами дослідження функціонального стану щитоподібної залози є метод сканування з одержанням гаммограм, ауто-радіографія та за допомогою ультразвуку. Не втратило свого значення й дослідження основного обміну.
Висновки про результати досліджень поглинання радіоактивного йоду повинні бути особливо виваженими, оскільки в районах з йодною недостатністю щитоподібна залоза здорових людей та при деяких формах зоба без деструктивних змін посилено поглинає радіоактивний йод і затримує його в за'язку з «йодним голодуванням». Навпаки, при великих деструктивних змінах і у кретинів поглинання радіоактивного йоду різко знижено.
Прищитоподібні залози (glandulaeparathyroideae). На задній поверхні бокових частин щитоподібної залози розташовані дві пари прищитоподібних залоз. Іноді вони містяться в товщі тканини щитоподібної залози.
Гормон прищитоподібних залоз — паратгормон — регулює обмін і кількість кальцію та фосфору в організмі. Дія па-ратгормону подібна до дії кальциферолів (вітамінів групи D).
Нормальна кількість кальцію в крові дорослої людини становить 2,25—2,75 ммоль/л (9—11 мг%). При недостатній функції прищитоподібних залоз (гіпопаратиреозі) внаслідок зниження рівня кальцію в крові розвиваються напади корчів (тетанія).
Гіперфункція прищитоподібних залоз спостерігається рідко, наприклад при пухлинах залоз, і супроводжується збільшенням кількості кальцію в крові і зменшенням неорганічного фосфату в кістках. Розвалюється кісткова тканина, розвивається м'язова слабість, біль у спині, руках, ногах.
Загруднинна залоза (thymus) розташована за ручкою груднини в передньому середостінні. Вона складається з двох часток, верхні ділянки яких дещо розходяться і нагадують ніби вила (вилочкова залоза). Фізіологічна роль залози вивчена недостатньо. Вважають, що загруднинна залоза є своєрідним стартером, який вмикає багато систем, що забезпечують життя організму. Період найбільшої активності її — перші дні та місяці життя людини. Після статевого дозрівання організму починається зворотний розвиток залози — вона атрофується і її функціональна речовина заміщується жировою клітковиною. У дорослої людини серед маси жирової клітковини зберігаються клітини залозистої тканини. При цьому форма її видовжується.
Людина з загруднинною залозою, що нормально функціонує, має надійний імунітет (несприйнятливість) до багатьох захворювань. Дослідженнями останніх років виявлено, що загруднинна залоза контролює розвиток і розподіл Т-лімфо-цитів, які відповідають за клітинний імунітет. Крім того, припускають, що в дитячому віці вона гальмує розвиток статевих органів. Виділити гормон залози поки що не вдалося.
Надниркові залози (glandulaesuprarenales) — парні залози, розташовані в позаочеревинній клітковині над верхнім кінцем відповідної нирки. Зовні надниркові залози вкриті щільною сполучнотканинною капсулою, пучки якої проникають у товщу залози і ділять її на кіркову (зовнішній шар) та мозкову (внутрішній шар) речовину, яка складається з хромафінових клітин.
У кірковій речовині утворюються гормони, які поділяють на три групи: глікокортикоїди (гідрокортизон, кортизон і кортикостерон); мінералокортикоїди (альдостерон і дезок-сикортистерон); статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон).
У мозковій речовині надниркових залоз виробляються норадреналін та адреналін, які підтримують тонус симпатичної частини автономної нервової системи та мають судинозвужувальну дію.
Дія адреналіну на організм подібна до дії симпатичних нервів. Адреналін розширює вінцеві артерії серця, розслабляє м'язи бронхів і судин головного мозку. Під його впливом поліпшується робота серця та інших органів і систем організму (підсилюється глікогеноліз у печінці та м'язах, робота скелетних м'язів тощо).
Норадреналіну належить роль медіатора— переносника збудження з нервових закінчень на робочий орган (ефек-тор). Адреналін виготовляється штучно; застосовується при бронхіальній астмі, недостатності судин, для підвищення артеріального тиску та в інших випадках.
Глікокортикоїди впливають на вуглеводний, білковий та жировий обміни, а також виявляють значну протизапальну й антиалергічну дію, гальмують ріст, розвиток і регенерацію кісток скелета, призводять до дистрофії та в'ялості шкіри, виникнення м'язової слабості та ін.