Цей препарат проявляє діуретичну дію у зв'язку з тим, що є конкурентним антагоністом гормону кори надниркових залоз альдостерону відносно впливу на дистальні сегменти нефрону. Цей гормон, як вже вказувалось, сприяє реабсорбції іонів Ма+ в ниркових канальцях, тим самим гальмує виділення цих іонів із сечею, але підвищує виділення іонів калію. Спіронолактон, як антагоніст альдостерону, навпаки, спричиняє виділення іонів Na+ з організму, але зменшує виділення К+ і сечової кислоти. Застосовують спіронолактон переважно при хронічних набряках, які пов'язані з гіперальдостеронізмом різного походження (хронічна серцева недостатність, цироз печінки та ін.), при гіпертонічній хворобі.
Він необхідний при наявності гіпокаліємії. спричиненої іншими діуретиками. а також при лікуванні серцевими глікозидами. Його діуретична дія помірна і починає проявлятися на 2-5-й день лікування. При гіпертонічній хворобі застосовується, для посилення дії аптигіпертензивних препараті в (по 1 таблетці 3-4 рази на день).
При тривалому прийомі спіронолактону у хворих можуть виникнути нудота, запаморочення, сонливість, атаксія, шкірна висипка. Оскільки цей засіб може викликати гіперкаліємію, то призначати препарати калію підчас лікування спіронолактоном не можна. Він протипоказаний і при гострій нирковій недостатності, нефротичній стадії хронічного нефриту, у випадку азотемії, а також у перші 3 місяці вагітності.
Rp.: Triamtereni 0.05
D.t.d.N.20 in caps.
S. По 1-2 капсули зранку і в обід.
Rp.: Spironolactoni 0,025
D.t.d.N.20 in tabul.
S. По 1-2 таблетки 2-4 рази на день.
Осмотичні діуретичні засоби
До осмотичних діурегиків належать маніт і сечовина. Ці препарати в гіпертонічних розчинах при введенні і у вену в дозах 0,5-1,5 г на 1 кг маси тіла проявляють різку діуретичну і дегідратуючу дію, тому нерідко використовуються в медичній практиці.
Маніт (Mannitum) — це шестиатомний спирт. Для медичного застосування випускається маніт для ін'єкцій (Mannitum pro injectionibus) в герметичо закритих флаконах ємністю 500 мл (по 30 г препарату у флаконі), а також у флаконах по 200, 400 та 500 мл 15 % розчину. Якщо у флаконі препарат міститься у вигляді порошку, розчини готують extempore на стерильній воді для ін'єкцій або ізотонічному розчині глюкози. Вони підлягають підігріванню на водяній бані до 37°С, повинні бути безбарвними, прозорими, без запаху.
Механізм дії маніту полягає втому, що при введенні його гіпертонічних розчинів (10-15-20 %) у вену різко зростає осмотичний тиск плазми і фільтрату в ниркових канальцях. Збільшення осмотичного тиску плазми призводить до переходу тканинної рідини в кров'яне русло (дегідратація), а збільшення осмотичного тиску фільтрату - до різкого зменшення реабсорбції води, іонів Na+ і Сl+ і виділення їх із сечею. Діурез не супроводжується суттєвим впливом на виділення К+.
Застосовують маніт для зниження внутрішньоочного тиску і зменшення набряку мозку, при набряку легень, при гострих нирковій і нирково-печінковій недостатностях, гострій застійній глаукомі, судомному статусі, гострому отруєнні речовинами, що виділяються з органічну нирками, а також при оперативних втручаннях h штучним кровообігом для профілактики ішемії нирок і гострої ниркової недостатності.
Суттєвим є те, що дегідратуюча дія маніту при набряку мозку проявляється за умови збереження нормальної проникності гема-тоенцефалічного бар"єру (шокові стани, пухлина, абсцес мочку). При пошкодженні цього бар'єру (травми череп а. запалення оболонок або тканини мозку) діуретик для дегідратації застосовувати не можна. Аналогічно маніт ефективний при токсичному набряку легень, який виникає внаслідок безпосереднього пошкодження стінки альвеол при отруєнні бензином, гасом, формаліном та ін. Якщо набряк легень пов'язаний із серцевою недостатністю, з гіпертензивною кризою, використовувати діуретик не можна (збільшення об'єму циркулюючої крові під впливом препарату збільшу є навантаження на серце і погіршує стан хворих).
Препарат неефективний при азотемії у хворих на цироз печінки і наявності асциту.
Маніт протипоказаний й також при порушенні видільної функції нирок й у хворих з тяжкою недостатністю кровообігу. При передозуванні можлива поява ознак зневоднення організму-диспепсичних явищ, галюцинацій тощо.
У медичній практиці використовують також діуретики рослинного походження, зокрема настої з бруньок берези (Gemmae Betulae), листа брусниці (Folium Vitis idaea), лист а му чин ці (Folium Uvae ursi), трави хвоща польового (Herba Equiseti) та ін. Рекомендовані також складні сечогінні збори, наприклад, збір сечогінний № 1, до складу якого входять листя мучниці (3 частини), квіти волошки синьої і коріння солодки (по 1 частині). Одну столову ложку цього збору заварюють склянкою окропу, настоюють 20хв, охолоджують, проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.