Смекни!
smekni.com

Популізм (стр. 2 из 3)

По-шосте, популізм орієнтується в основному на повсякденну свідомість, тому що в його методах «переважають ірраціоналізм, поверховість при поясненні причин соціальних терть, економічних лих народу» 4... Дуже часто популісти «грають улюблену карту» обивателя — спрагу справедливості, привілеїв, волі, пошук універсальних і простих засобів для рішення практично всіх задач і т.д. Популізм добре поширюється в умовах невизначеності, незнання, при відсутності налагодженої і доступної системи інформування громадян.

По-сьоме, популізм — різновид демагогії. Типові для демагогії засобу — помилкові клятви у вірності народу, висування безвідповідальних програм і обіцянок і одночасно наклеп на ті, хто на ділі діє в ім'я справжніх інтересів суспільства — уживаються повною мірою й у популістській практиці. «Віддавна демагогами називають тих, хто, домагаючись власних цілей, спекулює на почуттях і прагненнях мас, уводить їх в оману. Ця значеннєва роздвоєність слова — результат реальних історичних процесів, що вплинули і на мову. Вона відбиває саму суть демагогії — її корисливе лукавство. Неправда у вигляді правди — такої з'являється демагогія перед усіма народами за всіх часів» 5.

Популізм — родинне явище демагогії. Обоє Вони виявляють собою не те, що проголошують, видають себе за щось інше.

Разом з тим популізм не зводиться лише до демагогії, так само як остання не тотожна популізму. Демагогія має більш широку сферу застосування, вона зустрічається й у політику, і в науці, і в мистецтві, і в побуті; популізм же в основному зв'язаний з політикою. Популізм — це створення популярності за допомогою соціальної демагогії, це залучення мас на свою сторону демагогічними засобами і методами.

По-восьме, популізм на відміну від популярності оцінюється з позиції моральності як негативне явище. «Популізм,— справедливо пише В. Согрин,— навіть в інтелектуальному виконанні — це не добро, а зло» 6, що не наближає, а відстрочує щире народовладдя. Разом з тим не можна забувати того, що популістські гасла висувалися і політичними діячами, щиро зацікавленими в поліпшенні життя народу (наприклад, деякі більшовицькі лідери, Ф. Рузвельт і ін.). Популістські гасла і прийоми використовувалися в політичних кампаніях Б. Єльцина. У таких випадках популізм можна розглядати за аналогією з «святою» неправдою, що, як відомо, у визначених умовах (що не безперечно) може зіграти і позитивну роль.

2. Міри боротьби з популізмом

Природно, усяке нове явище вносить у соціальні реалії як позитивні, так і негативні моменти. Це закон життя, якому необхідно враховувати й у політику. Становлення демократії в Росії також супроводжується не тільки позитивними явищами, але і витратами, що гальмують' розвиток процесу народовладдя. Одна з таких витрат — популізм, що' суспільство повинне навчитися ефективно переборювати, виробляти у відношенні його протиотрута, своєрідну систему « противаг».

Отже, з одного боку, популізм є ознака (хоча і негативний), демократичного будівництва суспільства, а з іншого боку, саме суспільство повинне за допомогою демократичних норм і інститутів створювати умови для1 мінімізації популістських зазіхань. Якщо цього вчасно не зробити, то останні, безперешкодно поширюючи, нанесуть у кінцевому рахунку велика втрата державі в цілому. У сучасний період у Росії складається саме така ситуація. Звичайно, будь-яка влада може зробити у своїй діяльності помилки. Від цього, як говориться, ніхто не застрахований. Але не в цьому зараз головна небезпека для країни. Небезпека в популізмі влади, у безвідповідальних обіцянках ринкових реформ без жертв і труднощів з боку більшості громадян.

З популізмом необхідно бороти, причому дуже наполегливо і рішуче. Він разнолик. Відповідними повинні бути і міри, спрямовані на його мінімізацію і стримування. Головним чином рішення проблеми бачиться в становленні повноцінних механізмів народовладдя, стабільних демократичних норм і традицій, у твердженні в соціальній практиці високої політичної і правової культури як посадових осіб, так і громадян.

Визнавши той факт, що популізм як політичне явище виникає в країнах, де маються визначені демократичні інститути, необхідно визнати і те, що йому відкриває дорогу в політичному житті не що інше, як плюралізм. Популізм у цьому змісті є паразитування на плюралізмі, «помилкова галузь» розвитку різноманіття. Це інструмент поверхневого узагальнення

інтересів різних шарів і спрощена їхня інтеграція в «найзагальні», «загальногрупові».

Одним з «лік» від «популістської хвороби» виступає той же плюралізм. Адже він являє собою прагнення перебороти одномірність, уловити якнайбільше альтернатив інтересів, відтінків думок, відкрити доступ до впливу на політику для більшої кількості людей, соціальних і політичних груп. У результаті формується здатність обліку різноманіття об'єктивних зв'язків і тенденцій, що діють у суспільстві. Політика може стати надійної й ефективний тільки у випадку наближення її до високого ступеня реалізму, що спирається на інформованість про різні варіанти розвитку, про їхні достоїнства і недоліки.

З огляду на, що популізм — це перекручена інформація ( мовою кібернетики «шум», «перешкоди»), бороти з ним можна тільки за допомогою щирої інформації. Лише істина викриває обман, у які би красиві і привабливі упакування він ні виряджався, лише повноцінна і достовірна інформація підриває основи для розвитку популізму.

Сьогодні виборці, широкі шари населення здобувають інформацію про політичний курс, про політичну ситуацію, орієнтуючись лише на запевняння і клятви чергового політичного лідера. Основні потоки інформації залишаються малодоступними для більшості громадян.

4. Правовий популізм

Популізм виявляється й у юридичній сфері, насамперед у правотворчій діяльності. У даному випадку він виступає як своєрідна правова категорія, хоча в кінцевому рахунку це досить умовно, тому що ці методи дуже жорстко зв'язані з політикою, обслуговують її. Тобто правова форма теж може бути використана як інструмент для здійснення політичної демагогії.

Право впливає на суб'єктів завдяки двом своїм взаємозалежним атрибутам: стимулам і обмеженням. Правовий популізм, відповідно, може перетворюватися в життя через встановлення в юридичних нормах декларативних стимулів (прав, воль, заохочень, переваг, пільг і т.п.) або обмежень (обов'язків, заборон, призупинень, покарань і т.д.), що згодом сприймаються й оцінюються більшістю громадян як нереальні обіцянки. Красномовніше всього в цьому переконує практика їхньої реалізації. Юридичне слово і юридична справа тут розходяться, зайвий раз доводячи, що популістський нормативний акт спрямований не на упорядкування суспільних відносин і не на дозвіл актуальних соціальних проблем, а на підвищення політичного рейтингу конкретної вищої посадової особи або на те, щоб усіма способами удержатися у влади.

З огляду на, що популізм — закономірна і природна риса політичної діяльності на визначеному етапі розвитку демократичних інститутів, першим у Росії популістським правовим актом можна вважати, імовірно, Маніфест від 17 жовтня 1905 року. Історія російського конституціоналізму починається саме з цього акта, якому цар явно не співчував, «сподіваючись, як завжди він надходив у таких випадках, змінити в майбутньому своє царське слово стільки разів, скільки йому цього захочеться» 8. Цар, приймаючи «Маніфест воль», зовсім не думав дотримувати його. Змушене тимчасово піти на поступки, царський уряд надалі вміло зіграло на розколі опозиційних сил і не стримало більшості обіцянок, даних 17 жовтня 1905 року.

Документи Жовтневої революції 1917 року — наступний етап у розвитку правового популізму. Досить назвати декрети про землю, про світ, Декларацію прав працюючого й експлуатованого народу, Декларацію прав народів Росії і т.п. Гасла типу «влада — працюючим», «землю

— селянам», «фабрики і заводи — робітником» і ін. зіграли свою популістську роль, забезпечивши підтримку радянської влади з боку широких мас народу.

Згодом, у міру встановлення авторитарного режиму, у міру складання однопартійної політичної системи «завойовувати голоси і симпатії» народу за допомогою правових засобів ставало практично зайвою політичною дією.

З кінця 80-х років амплітуда правового популізму починає поступово рости: спочатку на союзному рівні, а потім його епіцентр усе більше і більше переміщається на рівень республіканський. Так, у Росії приймається цілий ряд законів, указів президента, інших нормативних актів, що містять значний відсоток популізму.

Ставши президентом, Б. Єльцин приймає давно очікуваний громадськістю Указ № 1 «Про першочергові заходи для розвитку утворення в РСФСР», у якому сфера утворення з'являється пріоритетної. Однак він так і залишився декларацією, у фінансово-матеріальному відношенні не забезпеченим, а виходить, і не реалізованим документом. Президентські нормативні акти випливають «косяком» один за іншим, але популістська насиченість їхній не спадає.

— селянам», «фабрики і заводи — робітником» і ін. зіграли свою популістську роль, забезпечивши підтримку радянської влади з боку широких мас народу.

Згодом, у міру встановлення авторитарного режиму, у міру складання однопартійної політичної системи «завойовувати голоси і симпатії» народу за допомогою правових засобів ставало практично зайвою політичною дією.