Смекни!
smekni.com

Оцінка радіаційної і хімічної обстановки Прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контрол (стр. 2 из 3)

Радіоактивне випромінювання та методи його вимірювання

Під час ядерного вибуху утворюється велика кількість радіоактивних речовин, ядра атомів яких здатні розпадатись і перетворюватись у ядра інших елементів, випускаючи при цьому невидимі випромінювання. Вони уражають місцевість і людей, а також будівлі і різні предмети. Випромінювання радіоактивних речовин може бути трьох видів: a, b і g.
g-промені: електро-магнітні хвилі, аналогічні рентгенівським. Здатні проникати через різноманітні матеріали. Становлять основну небезпеку для людей, бо іонізують клітини організму.

b-промені: потік електронів. Швидкість їх руху інколи досігає швидкості світла. Проникаюча здатність менша, ніж у g-променів, але іонізуюча дія у сотні разів більша.

a-промені: потік ядер атомів гелію, характеризується дуже високою іонізуючою дією, і тому дуже небезпечні у разі проникнення всередину організму. Область розповсюдження у повітрі – 10 см, тому одяг та засоби індивідуального захисту їх повністю затримують.

Основні методи виявлення і вимірювання іонізуючих випромінювань:

Фотографічний метод засновано на впливі іонізуючих випромінювань на світлочутливий шар фотоплівки, щільність потемніння якої пропорційна дозі опромінення.

Хімічний метод грунтується на здатності іонізуючих випромінювань спричиняти хімічні зміни деяких речовин, що супроводжується появою нового забарвлення розчину цих речовин.

Сцинтиляційний метод використовує явище світіння деяких речовин під впливом іонізаційних випромінювань. Кількість спалахів пропорційна інтенсивності випромінювання.

Іонізаційний метод використовує явище іонізації атомів речовин під впливом іонізаційного випромінювання, внаслідок якого електрично нейтральні атоми розпадаються і утворюються іони. Цей метод є основним, і його нині використовують в усіх дозиметричних приладах.

Їх основними елементами є приймальний пристрій, підсилювач іонізаційного струму, вимірювальний прилад, перетворювач струму, джерело живлення.

Приймальний пристрій складається з іонізаційної камери і газорозрядного лічильника.

Іонізаційна камера – це заповнений повітрям замкнутий простір з двома ізольованими один від одного електродами, корпус камери вкритий зсередини шаром струмопровідної речовини. Під дією іонізаційного випромінювання деякі молекули повітря втрачають електрони і стають позитвно зарядженими іонами. Іони і електрони під впливом електричного поля переміщуються, і в ланцюгу камери виникає іонізуючий струм. Величина цього струму пропорційна величині радіоактивного випромінювання.

Вимірювач потужності дози (рентгенметр) призначений для вимірювання рівнів g-радіації і радіоактивної зараженості різноманітних предметів g-вимромінюванням. Потужність експозиційної дози g-випромінювання визначається у мілірентгенах (або рентгенах) на 1 годину для тієї точки простору, де знаходиться блок детектування приладу. Крім того, приладом можна виміряти і рівень b-випромінювання.

Сильнодіючі отруйні речовини

Нині в світі нараховується до 6 млн хімічних речовин; 90% з них – це органічні сполуки, більшість яких токсичні. У промисловій технології щодо токсичних хімікатів вживається поняття “шкідлива речовина”; при контакті з організмом людини вона може викликати травми, отруєння, захворювання, інші відхилення у стані здоров’я.

За фізичними властивостями до сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) відносять:

-тверді леткі речовини: солі синильної кислоти, гранозан, етилмеркурфосфат, етилмеркурхлорид, меркуран.

-рідкі леткі речовини, що зберігаються під тиском: у підгрупі А – аміак, окис вуглецю; у підгрупі В – хлор, сірчистий газ, сірководень, фосген, брометил.

-рідкі леткі речовини, що зберігаються без тиску: у підгрупі А – нітро- і аміносполуки ароматичного ряду, синильна кислота; у підгрупі В – нітроакрилова кислота, нікотин, октаметил, хлоретан, тетраетилсвинець.

-димучі кислоти: сірчана, азотна, соляна, плавикова, хлорангідриди сірчаної, сірчистої та піросірчаної кислоти.

Основні характеристики найпоширеніших СДОР, що знаходяться у великих кількостях на підприємствах, які їх виробляють або використовують:

Хлор – газ жовто-зеленого кольору з різким характерним запахом. Малорозчинний у воді. Важчий за повітря, тому накопичується у низинах. У великих кількостях використовується для відбілювання тканин і паперової маси, знезараження питної води та ін.

Аміак – безбарвний газ із характерним різким запахом. Легший за повітря.

Сірководень – безбарвний газ із неприємним запахом. Важчий за повітря.

Двоокис сірки (сірчистий газ) – безбарвний газ із характерним різким запахом.

Синильна кислота – безбарвна, прозора, дуже летка рідина. Її пара в звичайному стані безбарвна, має своєрідний п’янкий запах гіркого мигдалю.

Фосген – безбарвний газ. Запах нагадує запах прілих фруктів чи сіна.

Серед приладів хімічної розвідки широкого застосування здобув військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР). Він служить для визначення у просторі, на місцевості, на техніці наявності отруйних речовин зарину, зоману, іприту, фосгену, дифосгену, синильної кислоти, хлорціану.

Принцип визначення наявності і типу ОР полягає у примусовому, за допомогою всмоктувального насоса, прокачування крізь індикаторні трубки повітря. Зміна кольору наповнювача індикаторних трубок свідчить про наявність, приблизну концентрацію і групу отруйної речовини.

Вплив отруйних речовин на організм людини

Нервово-паралітичні отруйні речовини – викликають головний біль, загальну слабкість, різке звуження зіниць, при важчому ураженні – судоми, запаморочення.

Шкірно-наривні отруйні речовини – уражають шкірне покриття, органи дихання, очі, а потрапивши в організм з водою і їжею, – органи травлення, що призводить до загального отруєння організму.

При вдиханні загальноотруйних речовин відчувається запах гіркого мигдалю, металевий присмак, оніміння кінчика язика, запаморочення, тривожність, жар у роті, поколювання навколо очей.

Задушливі отруйні речовини – спричиняють кашель, стиснення у грудях, запаморочення, болі к серці, нудоту, блювоту. Згодом ці явища минають і настає стан уявного благополуччя (прихований період). Після нього з’являються задуха, головний біль, кисневе голодання, серцева слабкість, підвищення температури тіла до 38-39° С.

Психохімічні отруйні речовини – викликають сухість у роті, приливання крові до шкіри, прискорене серцебиття, погіршення зору, головний біль, запаморочення, психічний розлад (порушення свідомості, мислення, слухові галюцінації, марення).

Отруйні речовини подразнюючої дії – викликають жар і біль у роті, горлі, на очах, сильне сльозовиделення, кашель, утруднення дихання.[4]

Т а б л и ц я 1

Вимір іонізуючих випромінювань

Одиниця вимірювання

Позначення

Визначення

Рентген

Р

Р

Це доза рентгенівського або гамма-випромінювання, під дією якого в 1 куб. см сухого повітря за нормальних умов утворюються іони, що несуть одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного знака. Доза в 1 Р відповідає утворенню 2 млрд. пар іонів в 1 куб. см повітря.

Рад

рад

Одиниця поглиненої дози. Доза в 1 рад означа, що у кожному грамі речовини опромінення поглинено до 100 ерг енергії.

Грей

Гр

Одиниця поглиненої дози випромінювання. 1 Гр – це така поглинена доза, при якій 1 кг опроміненої речовини поглинає енергію в 1 Дж. Отже, 1 Гр = 1 Дж

Кюрі

Кі

Одиниця радіоактивності, що визначається як кількість будь-яких радіоіктивних ядер, де проходить 37 млрд. розпадів за секунду

Бер

бер

Біологічний еквівалент рентгена. Це така поглинена доза будь-якого випромінювання, яка викликає той самий біологічний ефект, що й 1 рентген гамма-випромінювання

Т а б л и ц я 2

Гранично допустимі рівні вмісту радіонуклідів

у продіктах харчування

Назва

Активність

Цезію

Стронцію

Питна вода

5·10 -10

10 -10

Молоко, молочні продукти

10 –8

10 –8

М’ясо, риба, птиця, яйця

2·10 -8

---

Картопля, овочі

1.6·10 –8

10 -9

Хліб, хлібопродукти, борошно, цукор

10 –8

10 –9

Свіжі ягоди, гриби

4·10 –8

---

Продукти дитячого харчування

5·10 –9

10 -10

Лікарські рослини

2·10 -7

---

Використана література

1. В. М. Лапін. Безпека життєдіяльності людини. – Київ – Львів, 1999 р.