Міністерство освіти і науки України
КОЛЕДЖ ЕЛЕКТРОННИХ ПРИЛАДІВ ІФНТУНГу
Реферат
на тему:
«США та Ірак напередодні війни»
Виконав
студент групи РТ-21
Гайдук Андрій
Викладач
Боднарчук О.В.
Івано-Франківськ 2004
1. З чого усе починалось
А почалося усе ще з кінця літа 2002р., коли віце-президент США Дік Чейні дав зрозуміти, що американська адміністрація не відмовилась від наміру змістити іракського лідера Саддама Хусейна — попри заперечення проти цієї війни впливових арабських держав і навіть союзників США. Залишається визначити лише дві речі — як і коли.
Виступаючи перед ветеранами американської армії у Нешвіллі (штат Тенессі), Чейні сказав, що Ірак нагромадив уже чимало хімічної та бактеріологічної зброї і світ не може чекати, коли ця країна заволодіє ще й ядерною зброєю. На його переконання, “Діяти супроти іракського лідера менш ризиковано, ніж нічого не робити”.
Мало того, Чейі, друга особа у США, натякнув: якщо президенту не вдасться змінити панівний лад у Багдаді, то він, Чейні, розцінюватиме це як провал його президентства. “Ми не залишимо цю справу на розсуд наших наступників”, — твердо заявив віце-президент. Відтак уперше за останній час окреслив перспективи Іраку: після зміщення Саддама територія країни має залишатися недоторканною, і керуватиме у ній демократичний уряд.
Після зустрічі глави Білого дому з найближчим оточенням на техаському ранчо президента оглядачі схилялися до того, що американський уряд змушений був під впливом внутрішніх і зовнішніх обставин відкласти напад на Ірак до сприятливішого часу. Буш пообіцяв, що його уряд продовжить “консультації з людьми, які поділяють нашу зацікавленість у тому, щоб зробити світ безпечнішим”, а саме Хусейн йому, мовляв, загрожує.
Серед простих американців сьогодні є певна опозиція намірам розгорнути воєнні дії проти Іраку. Вони розуміють, що така війна призведе до жертв серед американських вояків і може викликати нову хвилю терактів на території Сполучених Штатів. Навіть традиційні союзники США у Перській затоці — Саудівська Аравія, Бахрейн, а за ними й Катар — відмовилися надати свої військово-повітряні бази для авіанальотів на Ірак.
До того ж проти війни, заручником якої став би народ Іраку, нині виступають не лише мусульманські держави, Росія чи Китай, але й союзники США по НАТО. Показова у цьому плані позиція Німеччини, де невдовзі правляча соціал-демократія складатиме іспит на виборах до бундестагу.
Берлін у цьому питанні не одинокий у НАТО і Євросоюзі. Завагався навіть найвірніший союзник США — Британія. Міністр закордонних справ цієї країни Джек Стро після техаської наради сказав, що Лондон вітав би зміну керівництва в Іраці, але, загалом беручи, британська політика не ставить перед собою такої мети. “Найкращий шлях — спробувати локалізувати і зменшити загрозу, надіславши в Ірак інспекторів для контролю над озброєнням”, — вважає він. Виступ Чейні західна преса схильна оцінювати як одну з найбільш войовничих заяв, що їх американські політики зробили останнім часом. Скидається на те, що американці( в знач. американська адміністрація — авт.) таки не дадуть Хусейнові спокою, але й не зважаться воювати з ним сам на сам. Вони вичікуватимуть, коли проти Іраку можна буде сформувати коаліцію — на зразок такої, яка воювала в Афганістані.
2. Напередодні великої війни.
“Світове співтовариство знає, що таке добровільне роззброєння. Ми бачили це у ПАР, в Україні, в інших країнах, — заявив після доповіді глави інспекторів ООН Ганса Блікса Раді Безпеки представник США при ООН Джон Негропонте. — Але ми не бачимо цього у випадку з Іраком”(…) У цілому, зазначив Блікс, Ірак співпрацює з інспекторами, допустивши їх усюди, куди вони хотіли потрапити. Але Іракське керівництво, заявив Блікс, прийняло “букву, а не дух” вимог про роззброєння. По-перше, невідомо, де розміщено 6500 бомб і що сталося з нервово-паралітичним газом VX і виготовленими Іраком спорами сибірки. По-друге, в будинку іракського вченого інспектори виявили документи, що стосуються ядерної програми. По-третє, знайдено ракети, здатні нести хімічні заряди. “Це, можливо, верхівка великого айсберга”, — заявив Блікс. Нарешті, в Іраку відбувалися демонстрації проти інспекцій ООН. Протести,, мовляв, не могло бути організовано без санкцій Саддама Хусейна.
“Ми не знайшли свідчень того, що Ірак відновив ядерну програму,— заявив глава Міжнародної агенції з атомної енергетики Мохаммед Ель-Барадеї. — Протягом найближчих місяців інспектори, мабуть, зможуть надати свідчення того, що такої програми в Іраку не існує”. Автори доповідей, таким чином, дали зрозуміти: вони очікують від ООН не санкцій на військову операцію, а мандата на продовження інспекцій.
Реакція Вашингтона виявилась, загалом, передбаченою: Ірак, мовляв, не потребує додаткового часу для роззброєння, і війни не уникнути. Бажаючи переконати у цьому союзників по НАТО, США активізували свої дипломатичні зусилля. Після доповіді Блікса президент США Джордж Буш розмовляв із главами Іспанії, Італії і Великої Британії. Лондон, утім, переконувати осоюливо не потрібно. Міністр оборони Туманного Альбіону Джек Стро заявив, що “Ірак “порушив” резолюцію Ради Безпеки №1441 про роззброєння, ситуація стає дедалі серйознішою”. Не всі союзники Вашингтона, проте, налаштовані настільки войовничо. Лідери Франції і Німеччини наполягають на необхідності мирного розв'язання іракської кризи. Позиція Берліна і Парижа не на жарт розлютила Вашингтон. Міністр оборони США Дональд Рамсфельд навіть сказав, що обидві ці країни представляють “старку Європу”.
Найближчі сусіди Хусейна, схоже, вже змирилися з війною. Міністри закордонних справ Туреччини, Сирії, Ірану, Єгипту та Саудівської Аравії закликали Ірак “Прямо й відверто визнати свою відповідальність за відновлення миру й стабільності в регіоні”. За цим розпливчастим формулюванням стоїть,, мабуть, не так спроба уникнути війни, як бажання продемонструвати своїм народам, що можливості мирного врегулювання вичерпано.
Щодо Росії, то Москва однозначно проти початку військової операції і за продовження інспекцій ООН. Складається враження, що ця історія не дуже-то Москву і хвилює. Глава комітету Державної думи з міжнародних справ Дмитро Рогозін висловився приблизно так: не треба нам зараз ні в які світові конфлікти — нам спочатку економічні “м’язи” наростити необхідно, а там буде видно… Найімовірніше, певну відстороненість Кремля чимось зумовлено. Про політичні та економічні компенсації такої позиції Москви можна лише здогадуватися.
Помічник президента Дмитро Ястржембський висловив надію, що адміністрація Джорджа Буша “позитивно вирішить питання про поповнення списку терористичних організацій трьома організаціями, що діють на території Чечні”. Ястржембський заявив це в Російському культурному центрі у Вашингтоні — помічник Володимира Путіна брав участь у відкритті фотовиставки “Боротьба з міжнародним тероризмом у Чечні: важкий шлях до миру”. За словами Сергія Ястржембського, його зустрічі Раді національної безпеки при президенті США у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень показали, що в Америці “проблему Чечні…сприймають у контексті міжнародної терористичної загрози, яка є одночасною для всіх”.
Швидка переможна війна з Іраком для Америки зараз просто необхідна. Про це сказано в доповіді авторитетної британської організації — Інституту директорів. Автори доповіді проробили сценарії розвитку іракської кризи і проаналізували, як вони позначаться на економіці США. Тривала війна призведе до скорочення американського ВВП на 2%. але цей сценарій вважають в інституті малоймовірним. А от наслідком короткої і успішної військової операції в Іраку стане, зокрема, економічне зростання, що становитиме у США за підсумками цього року близько 2,9%.
Схожий прогноз дає Інститут проблем міжнародної безпеки Російської академії наук. Перший сценарій — швидка (4-6 тижнів) перемога США над Іраком. Ймовірність — 40-60%. Наслідки: іракська нафта відсутня на ринку тільки перші три місяці, уже влітку 2003 року ціна нафти не перевищує 20 доларів за барель. Другий сценарій — Багдад обмежено застосовує проти США та Ізраїлю зброю масового ураження. Бойові дії тривають 6-12 тижнів. Ймовірність 40-60%. Наслідки: іракська нафта зникає з ринку на півроку, ціна нафти — близько 30 доларів за барель. Нарешті третій сценарій — ефективний контрудар Іраку по США і Британії з використанням зброї масового ураження. Бойові дії тривають 12-24 тижні. Ймовірність — 6-8%. Наслідки: ціна нафти на початку 2004 року сягає 80 доларів за барель.
“Чи є війна в Іраку, яку готує команда Буша, війною за нафту? — пише оглядач “Нью Йорк Таймс” Томас Фрідман. — Якщо коротко — так. Чому команда Буша націлилась на Ірак, а не на Північну Корею? Якщо Саддам отримає зброю масового ураження, то це дозволить йому досягти мети, про яку він мріє. Ні, це не атака Америки, — це посилений вплив у регіоні з найбільшими у світі родовищами нафти. Немає нічого нелегального або аморального в тому, що Америка переживає, аби диктатору не дісталася влада над корисними копалинами, що є кров’ю світової економіки. Але команді Буша буде легше вести війну, якщо вона доведе, що діє в інтересах усієї планети, а не тільки для того, щоб заповнити американські баки. Якщо першим кроком, зробленим ними після окупації Іраку, буде видача американським концесій на видобуток нафти, то це підсилить негативне враження. Якщо ми посадимо в Іраку проамериканського автократа, який обслуговуватиме іракські свердловини (так, як ми це зробили в інших нафтоносних арабських країнах), то цю війну буде визнано аморальною. Але якщо Америка виявить бажання (…) допомогти іракцям побудувати демократичну державу, яка використає нафту для поліпшення добробуту народу, — тоді війна за нафту буде справедливою”.