Строк оперативного втручання визначається характером та впливом нориці на загальний стан і життєдіяльність організму. Природжені нориці з слизовим вмістом (наприклад, шийні бічні) можна оперувати у дошкільному віці, якщо вони не ускладнюються інфекцією. Нориці ж тонкокишкові, особливо високі, панкреатичні чи жовчні треба оперувати у міру можливості рано, після ліквідації внутрішньочеревної та тканинної інфекції навколо нориці, оскільки такі нориці призводять до тяжких порушень обміну речовин, які не можуть бути повністю компенсовані за рахунок парентерального або навіть через зондового кишкового годування. Лише деякі післяопераційні травматично-інфекційного походження нориці кишок, зокрема сліпокишкові після апендектомії, дуоденальні після резекції шлунка, що часто бувають трубчастими за типом, нерідко схильні до самостійного закриття протягом 2— 4 тиж, і тому їх спочатку можна спробувати інтенсивно лікувати консервативно (аспірацією виділень, призначенням сандостатину тощо). Самостійне ж закриття губоподібних кишкових нориць (коли слизова оболонка кишки загортається на зовнішню поверхність її чи шкіри) неможливе.
Природжені стравохідно-трахеальні та стравохідно-бронхіальні нориці лікують хірургічним шляхом зразу після народження, оскільки без такого втручання дитина гине вже в перші дні внаслідок пневмонії та розладів дихання.
Природжені нориці та отвори в серці й між головними судинними стовбурами лікують переважно хірургічним шляхом у різні вікові періоди, залежно від ступеня порушення гемодинаміки та дихання, але головним чином у ранньому дитячому та дошкільному віці.
Профілактика нориць (звичайно набутих) полягає в запобіганні інфекційним захворюванням, суворому дотриманні правил асептики під час хірургічних втручань, в атравматичному та технічно і біологічно правильному виконанні операцій тощо.
Що стосується природжених нориць, то заходи з профілактики їх поки що практично не здійснюються, оскільки вони формуються переважно в першому триместрі вагітності.