Олесь ЯНЧУК,
аспірант
кафедри теорії літератури
Одеського державного університету
імені І.І.Мечникова
ВАРШАВСЬКИЙ ПЕРІОД ЮРІЯ ЛИПИ
(1929 - 1943)
Переїхавши 1929 року на постійне місце проживання до Варшави і відкривши там власну медичну практику, Ю.Липа стає натхненником і організатором літературної групи “ТАНК”, відгалуження “празької поетичної школи”. До цього літературного угруповання, крім Ю.Липи, увійшли Е.Маланюк, Н.Лівицька-Холодна, А.Крижанівський, П.Холодний-син, О.Теліга, Б.Ольхівський, П.Зайцев, В.Дядик та інші. “ТАНК” виник як результат полеміки творчої молоді в еміграції з Д.Донцовим, схильним до нав`язування національної заангажованості та недооцінки естетичних якостей художніх творів, підпорядкування творчості політичній ідейній доктрині.
Накреслюючи перед собою мету формування “державницької літератури”, орієнтуючись на “синтез героїзму, господарності, волі”, “танківці” намагалися врівноважити критерії правди і краси, позбавити їх небажаного протистояння, відстояти творчу автономію національного митця, не відмежованого і від своїх громадських обов`язків. Про це мовилося у виданні “Статті про “ТАНК” (1929), де містився програмний “Лист до літераторів” Ю.Липи та “Група “ТАНК” Е.Маланюка. І хоч дане літературне угруповання розпалося того ж року (не без втручання Д.Донцова, занепокоєного появою непідвладних йому художніх структур), його ідеї реалізувалися пізніше групою “ВАРЯГ” (1933-1939) й на сторінках друкованого нею журналу “Ми” (видавався протягом 1933-1937 років у Варшаві, а з №7 - 1937-1939 рр. - у Львові - О.Я.), газети “Назустріч”, до складу авторських колективів яких входили колишні “танківці”.
Головною тезою літературної групи “ТАНК”, їх ідейно-естетичної програми було: “Радикальна сепарація від російської культури, ідея великодержавности (української - О.Я.), культ героїзму і шляхетности, боротьба з масовізмом, конструктивізм і культ енергії”. Ці тенденції певною мірою були схожими на культурний рух, започаткований у підсовєтській Україні М.Хвильовим з його гаслом “Геть від Москви!” і закликом орієнтації на духовну Європу. Ю.Липа лише закликав відродити споконвічні цінності великого княжого Києва з його передовими політичними і культурними впливами. Він вважав за недостойне гідності великої української нації втікати від Росії у Європу. Місія України, на думку Ю.Липи, не втеча, а хрестовий похід української культури і духовності.
Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, роль у Європі, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю - ось основні гасла і принципи, за якими жили і творили молоді “танківці”. Нова генерація, влучно названа Д.Донцовим “трагічними оптимістами”, стала в позицію безкомпромісного заперечення дотихчасових солодкаво-сентиментальних хуторянських традицій, представлених письменниками старого покоління, а також “культури примітивізму”, репрезентованої радянськими авторами. Просякнута цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з`являється 1931 року друга збірка поезій Ю.Липи з такою характерною назвою - “Суворість” [1]. Разом з тим, дедалі частіше Ю.Липа робить спроби в новому для нього жанрі творчості - прозі, які одразу були схвально зустрінуті критиками. Серед них варто відзначити: оповідання “Чародій” [2], “Справжній ворог” [3], “Вартовий” [4], а також роман “Московія” (у подальших редакціях і перевиданнях він зветься “Козаки в Московії” - О.Я.) [5].
Важливо відзначити, що до продуктів своєї творчості Ю.Липа ставився надзвичайно вимогливо. Він вважав, що література - не є справою лише самого письменника. Видрукований твір належить авторові лише опосередковано, він є власністю читача. А отже, кожен письменник мусить відповідально ставитись до того, що він віддає до рук читачеві, які ідеї він несе в маси, яку користь (чи шкоду - О.Я.) може даний твір принести своєму народові. Для Ю.Липи - автор не є виконавцем забаганок натовпу. Він мусить формувати, ушляхетнювати смаки й уподобання оточення і суспільства вцілому. Такою, на його думку, є місія письменника стосовно власної нації. Цими та іншими думками просякнуті статті “Танк” [6], “Лист до літераторів” [7], “Поет-гульвіса” [8].
На початку 30-х років з`являються друком ще декілька цікавих творів Ю.Липи, зокрема цикл поезій “З Київських легенд” [9], “Пан Адам Олеарій” [10], високомистецька драма “Ярмарок” [11], однак вже з 1933 року, коли “Літературно-науковий вісник” було перейменовано на “Вісник”, його більше хвилюють літературні проблеми, питання літературознавства, ролі й місця літератури у боротьбі за відродження української національної ідеї, розбудови нації та виборення незалежності України, завдання письмениика в цьому рухові. З цим пов`язана поява актуальнихих літературознавчих есе “Розмова з порожнечою” [12], “Розмова з минулим” [13], “Совіцькі фільми” [14], “Розмова з наукою” [15], “Організація почуття” [16], “Боротьба з янголом” [17], “Розмова з Заходом” [18], “Селянський Король” [19], “Campus martius” [20], «Провідництво письменства” [21], “Батько дефетистів” [22], “Сіра, жовта і червона” [23], в яких детально аналізується українська література від давнини до авторової сучасності та її суспільну і духовну вартість. Пізніше ці та деякі інші есе склали фундаментальну літературознавчу працю Ю.Липи “Бій за українську літературу” [24]. Ця праця не схожа на жодну літературознавчу книгу, не вкладається в жодне із жанрових, стильових чи будь-яких інших визначень. Саме неординарність авторових оцінок української літератури від найдавніших часів, як і літературного процесу вцілому, визначення ваги і вартості того чи іншого твору, його ролі у формуванні свідомості нації роблять цю працю невмирущою і надзвичайно актуальною в наш час.
Разом із питаннями літературознавства, зокрема літературної критики, з середини 30-х років Ю.Липа багато часу приділяв прозовій творчості. Він виявив себе блискучим майстром новели і довів, що йому під силу створити великі епічні прозові полотна, яким був роман “Козаки в Московії”, що вийшов друком 1934 року у Варшаві [25]. У 1936 році Ю.Липа видає три томи новел під загальною назвою “Нотатник” на теми національно-визвольних змагань 1917-1921 років [26], а 1938 року – останню в поетичному доробку письменника поетичну збірку “Вірую” [27].
Багато часу в Ю.Липи відбирала лікарська практика - його професія, що давала засоби на існування. В цій галузі він залишив помітний слід, виявивши себе неабияким науковцем, фахівцем з фітотерапії. Від 1933 ро 1937 рік з-під пера Ю.Липи вийшла низка праць з фітотерапії, досі маловідомі в медичних і наукових колах й належним чином не поцінованих. Це: “Фитотерапія” [28], “Symplyyum Asper в відживлюванню дітей” [29], “Фитотерапія в деяких хворобах переміни матерії” [30], “Лікування зелами хронічних хвороб” [31], “Вереди старечого віку до гоєння” [32], “Ростини в лікуванню” [33], “Історія зелолічництва” [34], “Значіння ростинних середників при лікуванню діябету” [35], “Фитотерапія хворіб травленевих органів” [36], “Ростини проти полового безсилля” [37], “Рецензія на Віллі Паєра” [38], “Лічничі ростини в давній і сучасній українській медицині” [39]. Всі ці статті й праці були написані польською мовою та опубліковані в періодичних медичних виданнях Польщі.
На другу половину 30-х років припадає відкриття нової для Ю.Липи наукової сфери, в якій він виявив себе небуденним дослідником - політологом і філософом історії. Саме праці з цієї галузі принесли письменнику найбільшу славу і завдяки саме їм він обезсмертив своє ім`я у пантеоні найвизначніших теоретиків української державності. 1936 року з`являється друком його полемічна брошура “Українська доба” [40], в якій автор аналізує політичні доктрини В.Липинського (ідея спадкової української монархії, викладеної в праці “Листи до братів-хліборобів” - О.Я.) та Д.Донцова (теорія інтегрального націоналізму викладена в книзі “Націоналізм” - О.Я.), суттєво критикуючи їх нежиттєздатність на українському грунті, висуваючи натомість власне бачення українського шляху і перспектив руху за здобуття державності. Це певною мірою ускладнило його відносини з редактором “Вісника” Д.Донцовим, хоч деяка неприязнь, що почала виявлятись з часу утворення літературного угруповання “ТАНК” і його наступника “МИ”, які почасти надихав і з якими тісно співробітничав Ю.Липа. Проте вона мала вияв лише в ідейних розбіжностях та полемічних статтях на шпальтах “Вісника” й інших українських видань у діаспорі.
Того ж року виходить ще одна праця Ю.Липи - “Українська раса” [41], в якій автор розглядав демографічні питання (згодом вона була виправлена і перевидана у стислій реферативній формі 1940 року - О.Я.). Українцям, на думку письменника, треба поглибити відчуття “споріднености крови і духу”, звернутися до витоків нашої ментальності й чуттєвості. Необхідно на якісно новий рівень піднести роль жінки в суспільстві, як основи роду і нації вцілому. Ці ідеї знайшли своє продовження в детально викладеній і опрацьованій статті “Українська жінка” [42].
Згаданими працями Ю.Липа звернув на себе неабияку увагу тогочасних українських політичних сил в еміграції. Та й не лише українських. В його творчості літературно-художній жанр поволі поступався новому для Ю.Липи, як письменника - жанрові дослідника історії, філософа, політолога, теоретика українського націотворення і державотворення.