Для започаткування своєї власної справи чи для виходу з фінансових труднощів держава в праві надати кредит для використання його в необхідних цілях. Кредити надаються банками України. Визначення поняття “кредит” дає положення Національного Банку України, затверджене постановою правління Національного Банку України № 246 від 28.09.1995р. згідно з якими кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Банк може представити такі форми кредиту:
Комерційний – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних вкладів і характеризує кредит як угоду між двома суб’єктами господарської діяльності. Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких кредитодавцем надається відстрочка платежу.
Лізинговий – це відносини між двома юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об’єкт лізингу є різне нерухоме майно, а також рухоме майно.
Іпотечний – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредиту під заставу нерухомого майна. Предметом при наданні іпотечного кредиту можуть бути житлові будинки, квартири, споруди, земляні ділянки…
Споживчий – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг які повертаються у розстрочку, якщо інше не передбачається умовами кредитного договору.
Бланковий – надається комерційним банкам тільки в межах наявності власних коштів тільки під зобов’язання повернути кредит із застосуванням підвищеної податкової ставки надійним позичальникам які мають стабільне джерело погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
Здається ніби держава хвилюється за розвиток підприємницької діяльності в Україні. Усе було б чудово якби не жорстокий механізм податкової системи.
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємців” прийнятий 28.12.1994р.
Стаття 4. Ставки податку.
4.1 Базова ставка в оподаткуванні.
Прибуток підприємств, включаючи підприємства, засновані на приватній власності окремого громадянина України, оподатковується за базовою ставкою 30%.
4.2.1 Прибуток від посередницьких операцій, аукціонних торгів матеріальними цінностями(крім цінних паперів, корпоративних прав, валютних цінностей та інших видів фінансових ресурсів) оподатковується за ставкою 45%.
4.2.2 Прибуток від проведення лотерей (крім державних) від казино, інших гральних домів (місць), ігрових автоматів з грошовими виграшами та іншого грального бізнесі (включаючи доходи від оренди та інших видів використання майна для його потреб) оподатковується за ставкою 60%, якщо інше не встановлено спеціальними законодавством про оподаткування доходів, одержуваних від грального бізнесу.
Крім оподаткування прибутку підприємців де, як ми бачимо з прикладів, процентні ставки досить високі введено ще і податок на додану вартість. В загальному він становить 25%, але є ряд підприємств які звільняються від ПДВ. Зокрема:
З операцій з продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздаточних пунктів, у порядку і за переліком продуктів встановлених Кабінетом Міністрів Країни.
Продажу (передплати) і доставки періодичних видань, друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, продажу книжок вітчизняного виробництва, продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників.
Надання послуг з реєстрації АЗС державними органами, уповноваженими здійснити таку реєстрацію згідно з законодавством.
Продажу медичних засобів ат виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні у встановленому законодавством порядку, в тому числі надання послуг такого продажу аптечними установами.
І інші…
Чимало законів і нормативних актів прийнято для проведення приватизації – можна сказати одного з самих головних шляхів стабілізації споживчого ринку. Але ці закони часто приймаються із запізненням. Зокрема, закон про початок малої приватизації було затверджено на пів року пізніше часу проведення реальної малої приватизації.
Отже як бачимо в Україні не може гідним чином закріпити законодавчо такі принципи, економічного розвитку підприємств, які б давали виробникам продукції максимальний дохід і оптимальні умови функціонування. Саме ця умова є головною, коли ми хочемо щоб підприємці до державного бюджету регулярно сплачували кошти. Така ситуація реально сприяла б стабілізації економіки і споживчого ринку зокрема.
Тому необхідно усунути недоліки які існують у законодавчій базі України. Тоді, і тільки тоді можна говорити про хоч якесь покращення економічного життя нашої держави.
Перехід від директивної економіки до ринкових умов господарювання вимагає швидкої адаптації виробництва широких верств населення до жорсткої конкуренції на ринку товарів і послуг. Але в тім то й гострота проблеми, що адаптація людей до зміни ситуації на споживчому ринку проходить значно швидше, ніж реформується діяльність у сфері матеріального виробництва. Ось чому сьогодні так гостро постає питання дотриман-ня вимог стандартизації, сертифікації, метрології на всіх етапах виробництва та просуванні товару до споживача. Це особливо яскраво віддзеркалюється на територіальному рівні. І якщо глянути глибше, то в умовах переходу до багатоукладної економіки проблема якості все ж таки. більше регіональна, ніж галузева.
Про деформації, які виникають у цьому зв'язку на місцях, говорити не доводиться. Зрозуміло, що переваги ринкової економіки, широкої конкуренції, вільної торгівлі самі по собі не виникають. Тут як ніколи, особливо на початковому рівні, потрібні ви-важена технічна політика; держави, створення власної нормативної бази, яка б сприяла зростанню конкурентоздатної вітчизняної продукції і захища-ла б як товаровиробника, так і споживача.
Спід було б опрацювати перспективний план стандартизації, перш за все підвищення якості, конкурентоспроможності, а також програму створення експортно-ліквідної продукції вітчизняного виробництва в рамках СНД, гармонізованої діяльності по обмеженню доступу на цей ринок товарів сумнівного походження. Конче потрібно розпочати правове виховання товаровиробників та населення щодо якості, а також інформаційний захист наших людей з цих питань.
Але не меншою, а можливо навіть більшою проблемою сьогодні є сертифікація, перевірка продукції на її відповідність вимогам стандартів. Причому, якщо стандартизація є суттєвим важелем економічної політики держави в сфері вітчизняного виробництва, то сертифікація, крім цього, є надзвичайно ефективним механізмом захисту інтересів виробника і споживача. Адже саме вона оберігає вітчизняний ринок від експансії іноземних товарів, які не відповідають вимогам національного законодавства, а також відкриває дорогу нашим товаровиробникам на зовнішні ринки. До речі, вже перші зарубіжні кроки вітчизняних товарови-робників засвідчили, що цього не можна досягти без чіткого дотримання вимог міжнародних стандартів системи якості IS0 9000.
При цьому варто наголосити: проблема сертифікації потребує системного, загально-державного розв'язання, і головним ідеологом та організатором тут повинен бути Держстандарт з широким залученням своїх органів в областях. Звичайно, в цьому напрямку ним вже зроблено багато. Але повсякденні життєві реалії нашого товаровиробника,а ще більше споживача, їх безпорадність, о багато в чому просте нерозуміння правил конкуренції вимагають більш потужних дій не з галузевою, а виключно з територіальною орієнтацією.
Зрозуміло, що у регіонів України є помітні відмінності за природними ресурсами, галузевою структурою економіки, демографічним та трудоресурсним потенціалом тощо. Це обумовлює диференційовану державну політику у сферах товаровиробництва і споживання.
Дійсність змушує концентрувати ресурси для підтримки життєздатності регіонів розроблені та розробляються проекти програм по Карпатському регіону, Поліссю, Поділлю, Українському При-чорномор'ю та Придніпров'ю, схвалено комплексну програму стабілізації соціально-економічного становища м.Севастополя на 1996-2000 роки.
Відповідно до Закону України ''Про загальні засади створення функціонування спеціаль-них (вільних) економічних зон (ВЕЗ) опрацьовуються проекти щодо створення таких зон
'Закарпаття', 'Ковель-Інтер-порт" (Волинська область), 'Азовія' (м.Маріуполь),''Порто-Франко' (м.Одеса),-'Ман-гонарі' (м.Севастополь), 'Мостиська', "Жовква, 'Яворів'' (Львівська область). Створено нормативно-правову, базу північно кримської експериментальної економічної зони Сиваш'. У рамках регіональної політики, як і для держави в цілому, це життєво необхідно. Але, на жаль, ми повторюємо помилки, коли виробництво утворювалося заради виробництва, економіка заради економіки. От і виходить, що діяльність виробників та торгівельної сфери знову й знову будується на жорсткому нав'язуванні споживачам договірних умов відносно якості товарів і ціни. Розвиток ринкових відносин супроводжується різким зростанням комерційного ризику споживача щодо дійсних якостей товарів чи послуг, їх безпеки для здоров'я, гарантійного та післягарантійного обслуговування. Відома біблейська мудрість: 'Якщо сліпий поведе сліпого, то обидва впадуть в яму'.