Смекни!
smekni.com

Народногосподарський комплекс України (стр. 2 из 2)

Таблиця З

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ у 1985-1997 pp., % (обсяг виробленої продукції у поточних цінах)

Галузі промисловості 1985 1990 1997 Зміни за 1985—1997
Вся промисловість 100,0 100,0 100,0
Утому числі: електроенергетика 3,2 3,2 12,6 9,4
паливна промисловість 7,2 5,7 11,1 3,9
чорна металургія 12,6 11,0 22,7 10,1
хімічна і нафтохімічна 6,1 6,0 6,6 0,5
машинобудування і металообробка 28,4 30,7 15,8 - 12,6
лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість 2,8 2,9 2,0 -0,8
будівельних матеріалів 3,6 3,4 3,3 -0,3
легка 11,6 10,8 1,8 -9,8
харчова 18,7 18,6 16,9 -1,8

*Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 95.

Структура промисловості України може бути представлена в генералізованому вигляді: за міжгалузевими комплексами, серед яких виділяють паливно-енергетичний, металургійний, машино­будівний, хімічний, лісопромисловий, будівельний, соціальний, агропромисловий. Провідне місце займають міжгалузеві комплек­си, які спеціалізуються на виробництві сировини, палива, енергії (паливно-енергетичний і металургійний).

За особливостями виробництва товарів і надання послуг в Украї­ні можна виділити такі типи виробничих спеціалізацій областей:

1) промислово-сільськогосподарсько-транспортно-рекреаційна (АРК);

2) промислово-сільськогосподарсько-транспортна (Івано-Франків­ська, Миколаївська, Полтавська, Рівненська, Сумська області);

3) промислово-транспортна (Дніпропетровська, Запорізька, Донець­ка області); 4) сільськогосподарсько-промислово-транспортна (Він­ницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Чернівецька, Чер­нігівська області); 5) промислово-транспортно-сільськогосподарська (Київська, Харківська області); 6) транспортно-сільськогосподарсько-промислова (Черкаська область); 7) промислово-сільськогоспо­дарська (Хмельницька область); 8) транспортно-промислово-сільськогосподарська (Одеська область); 9) сільськогосподарсько-транспортно-промислова (Закарпатська, Кіровоградська і Херсонська об­ласті). Різко диференційованим є індекс виробництва промислової продукції на душу населення (зокрема, показник Вінницької області у 4,5 раза перевищує відповідний показник Закарпатської області).

Важливою особливістю територіальної організації промисловості України є формування її територіальної структури. Основними її елементами виступають: промислові райони, вузли, центри і пункти.

Промисловий район — інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі вироб­ничої спеціалізації (Донбас, Придніпров'я та ін.). В Україні виді­ляються також галузеві промислові райони, які утворюються по­єднанням і виробничими взаємозв'язками підприємств однієї або кількох галузей промисловості. В Україні чітко визначились ву­гільно-металургійний, металургійний, залізорудний, нафтогазо­носний та інші райони.

Промисловий вузол — зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується. Підприємства промислового вузла об'єд­нані між собою економічними і виробничими зв'язками, єдиною виробничою і соціальною інфраструктурою. Це забезпечує в межах промислового вузла ефективне використання економічних і при­родних ресурсів. В Україні формуються понад 70 промислових вуз­лів. Найбільшими є Донецько-Макіївський, Київський, Запорізь­кий, Харківський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський.

Промисловий центр — місто або селище міського типу, де зо­середжено кілька промислових підприємств і які є основною спе­ціалізованою містоутворюючою галуззю. В Україні з 447 міст пе­реважно промислові функції мали понад 240 (за даними 1996 p.).

Промисловий пункт — промислове підприємство разом з по­селенням, яке виникло при ньому.

3. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Сучасний етап економічного і соціального розвитку України пов'язаний з радикальними змінами, зумовленими переходом до ринкових відносин. Він передбачає створення соціальне зорієнтова­ної економіки, яка означає поворот всього виробництва до потреб споживача. Соціальне зорієнтована ринкова економіка розуміється як господарська система, в якій кожна група і соціальний тип насе­лення одержують можливість для реалізації своїх життєвих здібнос­тей і запитів на основі вільної праці і зростання особистих доходів.

Властиві ринку механізми саморегулювання повинні забезпе­чити збалансованість економіки країни; найкращу координацію всіх виробників; раціональне використання трудових, матеріаль­них і фінансових ресурсів; гнучкість виробництва, його сприй­няття досягнень науково-технічного прогресу; органічне поєд­нання вітчизняної економіки із світовим господарством.

Перетворення на шляху до ринкової економіки здійснюються за кількома взаємопов'язаними напрямами:

1) лібералізація економіки, тобто зняття адміністративних обме­жень з цін, господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності;

2) стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують зміцнення гривні як загального еквівалента і єдиного платіжного засобу на території країни;

3) приватизація, розвиток підприємництва, створення інших інституційних передумов ефективного ринкового господарства і економічного зростання;

4) структурна перебудова економіки, її демілітаризація, інтег­рація в світове господарство, підвищення конкурентноздатності української продукції на світовому ринку;

5) створення конкурентного ринкового середовища;

6) активна соціальна політика з метою пристосування праце­здатного населення до нових умов, соціальний захист найбільш вразливих верств населення, створення передумов економічного зростання на основі підвищення ролі ділової активності населення.

За концептуальними розробками науковців Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, основною метою роз­витку народногосподарського комплексу України в перспективі повинно бути неухильне зростання темпів ВВП як важливого джерела підвищення життєвого рівня населення.

Стратегічним напрямом економічних реформ повинна стати їх соціальна спрямованість. Державна політика у цій сфері має бути спрямована на покращення соціально-економічних та виробни­чих умов праці підвищення реальних доходів населення зростан­ня освітнього і культурно-технічного рівня населення, покращен­ня медичного обслуговування, посилення охорони довкілля.

Поступове становлення економічного потенціалу України пов'я­зане з реалізацією структурної політики у сфері матеріального виробництва. Така політика полягає у створенні високорозвинутого народногосподарського комплексу, який відповідає сучас­ним вимогам ринкового господарства.

Основа формування структурної політики в галузях матері­ального виробництва зумовлена тим, що нині склалася недоско­нала структура виробництва, а дія адміністративних, економіч­них та соціальних важелів управління значно послаблена.

Основними напрямами у фінансовій сфері є: посилення конт­ролю за діяльністю комерційних банків з боку національного банку, орієнтація на підтримку національних товаровиробників, запобігання створенню фіктивного капіталу, залучення коштів у довгострокові депозити. В сфері грошової політики необхідно приборкати інфляцію, забезпечити пріоритет національної валю­ти як платіжного засобу, підвищити зо лото-валюти і резерви на­ціонального банку.

Створенню збалансованого народного господарства України значною мірою заважає невиважена цінова політика держави. Поступовий розвиток народного господарства України буде не­можливим без активної науково-технічної політики, яка повинна забезпечити технологію оновлення виробничого потенціалу, сприя­ти випуску наукомісткої продукції.

Зовнішньоекономічна політика держави повинна бути спря­мована на подальшу інтеграцію у світовий простір на базі ство­рення могутнього експортного потенціалу та досягнення збалан­сованості торговельного балансу.

Важливою складовою економічної політики держави є її регіо­нальний аспект. Тільки завдяки обгрунтованій національній політи­ці, спрямованій на подальше розширення повноважень і відпові­дальності місцевих органів влади, можна поєднати різні за своїми природними та соціально-економічними умовами регіони у єдиний народногосподарський комплекс. Необхідно розробити не тільки ре­гіональні цільові комплексні програми, а й програми розвитку і роз­міщення продуктивних сил окремих областей і АРК, програми при­кордонного співробітництва та розвитку вільних економічних зон.

Література

1. Заставний Ф. Д. Географія України. — Львів, 1994.

2. Географічна енциклопедія України: в 3-х томах. — К.: Українсь­ка радянська енциклопедія, 1989, 1990,1993.

3. Конструктивно-географические основы рационального природо-пользования в Украинской ССР. Теоретические й методические исследования. —К., 1990.

4. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — 416с.

5. Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998.