Міждисциплінарний принцип навчання у вищий школі реалізується в 2-х формах: внутрішньо-вузівській та міжвузівській інтеграції. Під першою розуміється взаємопроникнення окремих дисциплін в рамках одного вузу. Міжвузівська інтеграція виражається у спільній роботі вузів по навчанню частини населення у провідних вузах на старших курсах, підготовці науково-педагогічних кадрів в цільовій аспірантурі, формуванні міждисциплінарних колективів в процесі навчання, модульній системі підготовки спеціалістів, створенні територіальних вузівських центрів. Вища школа повинна враховувати, що слід готувати спеціалістів, здатних приймати участь в комплексних програмах, займатися широким спектром проблем, переходячи від однієї області знання до іншої, від однієї теми до іншої. Тоді спеціалісти, які почнуть працювати над певною науковою або науково-технічною проблемою, будуть скоріше адаптуватися один до одного, оволодівати специфікою проблеми, встигаючи при цьому слідкувати за новими тенденціями розвитку в своїх областях.
Необхідність дотримання нових вимог до підготовки спеціаліста повинна знайти відображення в організаційних формах та методах навчання. Світ як об’єкт пізнання стає більш різнобічним та динамічним, що потребує використання адекватних методів інтенсифікації навчання. Об’єми інформації зросли настільки, що просто збільшення часу на вивчення тих чи інших дисциплін не може дати бажаного ефекту, до того ж має певні межі. Вирішення проблеми полягає в тому, щоб озброїти майбутнього спеціаліста методологією пізнання, навчити самостійному пошуку інформації, зорієнтувати на постійне оновлення знань. Нагальною потребою є поширення активних методів навчання – опорного викладання, установчих лекцій, рольових та ділових ігор тощо – в поєднанні із збільшенням навчального часу на самостійну роботу студентів. На жаль, використання інноваційних методів у вітчизняній практиці є проблематичним, оскільки, по-перше, поки що не вдалося подолати інерцію багаторічного використання інформаційної моделі навчання, а по-друге, через слабку спадкоємність різних ланок системи освіти більша частина випускників шкіл не готова їх сприймати.
Отже, покращення професійної підготовки спеціалістів у вищій школі вимагає комплексного підходу, оскільки визначається факторами різного порядку: 1) суб’єктивними, пов’язаними з готовністю учасників навчального процесу перейти до нових форм та методів роботи; 2) об’єктивними мікрофакторами, пов’язаними із змінами в організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі; 3) макрофакторами, пов’язаними із вирішенням проблем на рівні державної політики, а саме: модернізація матеріально-технічної бази вузів, приведення у відповідність попиту на спеціалістів-випускників вищих навчальних закладів та їх пропозиції, створення умов для здійснення маркетингових заходів для просування на ринку праці кінцевого продукту системи вищої освіти – висококваліфікованого спеціаліста.
Література: 1. Вища школа на шляху оновлення. – Львів: Світ, 1992. – 120 с.
2. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука. – М.: Мысль, 1983. – 284 с. 3. Суд над системой образования: стратегия на будущее. – М.: Педагогика, 1992. – 264 с. 4. Яковец Ю.В. История цивилизаций. – М.: Владос, 1997. – 352 с.