У рівнянні ВВП бюджетні видатки G виступають як метод, за посередництвом якого державні органи влади намагаються досягнути стабільності у зростанні ВВП:
ВВП = C + I + G + Nx,
де C – витрати споживачів;
I – інвестиційні витрати;
G – державні витрати;
Nx – чистий експорт, який визначається як різниця між експортом та імпортом країни.
Ступінь впливу державних видатків на зростання ВВП можна оцінити за допомогою бюджетного мультиплікатора на ВВП:
mG = DВВП / DG = 1 / (1 – MPC),
де MPC – гранична схильність до споживання, що є реакцією витрат споживачів на зміну величини ВВП.
Представимо формулу бюджетного мультиплікатора у такому вигляді:
mG = DВВП / DG = 1 / (1 – (dC / d ВВП))
і визначимо з неї зміну ВВП:
D ВВП = 1 / (1 – (dC / dВВП)) * DG.
Позначимо через DGД – зміну видатків Державного бюджету України, а через DGМ – зміну видатків місцевих бюджетів, тоді економічне зростання визначатиметься, як:
D ВВП = DGД / (1 – (dC / dВВП)) + DGМ / (1 – (dC / dВВП)).
Першу частину цього рівняння DGД / (1 – (dC / dВВП)) можна позначити через D ВВПД, а другу частину DGМ / (1 – (dC / dВВП)) через D ВВПМ.
Протягом 7 останніх років у структурі зведенного бюджету між видатками Державного і місцевих бюджетів встановилося співвідношення 61,6 : 38,4.
Завершенного вигляду формула економічного зростання набуде у такій формі:
D ВВП = D ВВПД + D ВВПМ = DGД / (1 – (dC / dВВП)) + DGМ / (1 – (dC / dВВП)) = 0,62 * DG / (1 – (dC / dВВП)) + 0,38 * DG / (1 – (dC / dВВП)).
З означеної формули можна вивести мультиплікатор Державного бюджету:
mД = DВВПД / DG = 0,62 / (1 – (dC / d ВВП)),
а також мультиплікатор місцевих бюджетів:
mМ = DВВПМ / DG = 0,38 / (1 – (dC / d ВВП)).
З огляду на одержані формули мультиплікаторів можна зробити висновок, що на економічне зростання в Україні більший вплив має Державний бюджет (майже в 1,6 раза, ніж місцеві бюджети). Крім того, уряд нашої країни притримується тієї концепції регулювання економіки, яка відводить у цьому процесі переважну роль Державному бюджету перед місцевими. Звичайно, у місцевих органів влади немає таких важелів регулювання економіки і соціальної сфери. Це стосується насамперед монетарної політики, валютного регулювання, контролю над інфляцією, митних тарифів, встановлення експортно-імпортних та інших квот, процентної та курсової політики, бюджетного механізму.
Оцінку впливу міжбюджетного розподілу державних функцій можна привести за допомогою показника еластичності ВВП з державних видатків:
ВВПt+1 – ВВПt
ВВПt
Gt
де ВВП – валовий внутрішній продукт за період t+1 i t;
G – державні видатки за період t+1 i t.
Досить зручним є визначення цього показника з боку Державного і місцевих бюджетів.
За період 1992-1998 рр. зміна видатків Державного бюджету зумовила піднесення ВВП:
ЕД = ((103700 – 50,3) / 50,3) / ((15968,8 – 11,9) / 11,9) = 1,54.
Відповідний коефіцієнт еластичності ВВП по видатках місцевих бюджетів за цей же період часу складатиме:
ЕМ = ((103700 –50,3) / 50,3) / ((14537,6 – 7,2) / 7,2) = 1,02.
Залежність зміни ВВП від коливання видатків Державного бюджету більш еластична, ніж відповідний вплив на цей показник витратної частини місцевих бюджетів у 1,5 раза. Показник еластичності вказує на те, що зростання ВВП в 1,54 раза обумовлене підвищенням видатків Державного бюджету на одиницю. Найбільш яскраво еластичність ВВП підкреслюється реальним прикладом ситуації, що склалася у видатковій частині Державного бюджету. Починаючи з 1996 р., загальний обсяг витрат цього центрального фонду зменшується в порівнянні з показником попереднього року. Так, у 1997 р. Державний бюджет профінансував 20,6 млрд. гривень, що на 1,8 млрд. гривень менше за відповідну суму його видатків 1996 р., а в 1998 р. видатки склали 16 млрд. гривень, що на 22,3 % менше фактичного показника попереднього року. На фоні скорочення видатків величина ВВП з кожним роком зростала з перевищенням у 13 % у 1997 р. в порівнянні з 1996 р. і 12 % у 1998 р. на відміну від попереднього року.
Коефіцієнт еластичності ВВП з видатків місцевих бюджетів займає одиничну позицію, яка передбачає пропорційну зміну величини ВВП залежно від зміни розміру витрат місцевих бюджетів. Середній щорічний ріст ВВП і видаткового обсягу місцевих бюджетів становить 6,8.
Стимулювання економічного зростання за посередництвом державних видатків можна відобразити графічно. Найбільш ґрунтовні дослідження в цій ділянці економічної науки були проведені представниками кейнсіанського напряму. Скористаємося розробленим ними графіком “кейнсіанського хреста” (див. рис. 3).
Y=Е
ЕG2
витрати, EG1
Е Е’G1
EД2
Е’Д2 DGД
ЕД1
Е’Д1
ЕМ1
DGД
Е’М1 ЕМ2
Е’М2
0 YМ2 YМ1 Y Д1 YД2 YG1 YG2 ВВП, Y
На графіку: Е’М2 = YМ2; Е’М1 = YМ1; Е’Д1 = YД1; Е’Д2 = YД2; Е’G1 = YG1; Е’G2 = YG2. ЕМ1 і ЕМ2 відображують початкове і кінцеве положення прямої сукупних витрат, яка містила б з державних витрат тільки видатки місцевих бюджетів. ЕД1 і ЕД2 – положення прямої сукупних витрат за умови включення до її складу з обсягу державних закупок фінансування державного бюджету на вихідній та заключній стадіях розміщення. ЕG1 i EG2 – встановлені прямі сукупних витрат, які включають державні видатки повністю до і після зміни їх становища. YМ1, YМ2, YД1, YД2, YG1, YG2 -- показники ВВП, які відповідають перетину прямих сукупних витрат з прямою Y = Е.
Припустимо, що пряма ЕG1 зберігає своє первинне положення досить тривалий проміжок часу. Як показує графік, зміна пропорцій у фінансуванні громадських послуг буде коливатися в межах до прямої ЕG1. Наприклад, зростання розміру видатків Державного бюджету у структурі консолідованого бюджету на суму DGД призведе до зміщення прямої ЕД1 в положення ЕД2 і зі зростанням ВВП на величину YД2 – YД1. Одночасно відбудеться зсув прямої ЕМ1 у становище ЕМ2 на ту ж саму величину DGД зі скороченням ВВП на величину YМ2 – YМ1. Тенденція у коригуванні обсягів видаткових частин Державного і місцевих бюджетів може бути оберненою, але рівень ВВП від сукупних державних витрат теоретично збережеться на рівні YG1.
Проте при цьому вплив на економічне зростання буде спостерігатися залежно від стабільності цього процесу і напрямів витрачання державних ресурсів. Важливе значення при цьому мають державні інвестиції, які на відміну від інших витрат уряду і місцевих органів влади безпосередньо впливають на економічне зростання. В Україні частка інвестицій у витратах зведеного бюджету залишається вкрай низькою, навіть скорочується. Якщо у 1992 році вона складала 12,6 %, у 1995 році -- 8,5 %, то в 1998 році -- лише 4,8 %. При цьому в 1992 р. у Державному бюджеті на капіталовкладення передбачалось 82,6% від інвестиційних витрат зведеного бюджету України, місцеві бюджети спрямовували на ці цілі 17,4 % обсягу інвестування держави. Досить стабільним залишався розподіл централізованих державних вкладень між бюджетами і у 1995 році: Державний бюджет – 84,3 %, місцеві бюджети – 15,7 %. Проте в 1998 р. спостерігається зміщення розподілу державних інвестицій в бік збільшення частки місцевих бюджетів – 33,8 % і зменшення -- Державного бюджету – 66,2 %.
Ці показники не дають повного уявлення про інвестиційну діяльність центральних і місцевих органів влади. Найповнішим показником є частка державних інвестицій у ВВП. Сукупні інвестиційні витрати Державного і місцевих бюджетів склали у 1998 році лише 1,42 % ВВП, з яких 0,48 % належить місцевим бюджетам і 0,94 % -- Державному бюджету. Отже, інвестиційна діяльність центральних і місцевих органів влади України поки що не стала впливовим і стимулюючим фактором економічного зростання. Більше того, загальний обсяг інвестицій як уряду, так і місцевих владних структур постійно зменшується. Скорочується частка інвестицій у ВВП, що вказує на наростання в Україні тенденцій проїдання національного багатства.
Повернемося до рис. 3. Уявімо собі більш реальну ситуацію, коли при зростанні обсягу Державного чи місцевих бюджетів підвищиться в структурі сукупних витрат частка державних закупок. У цьому випадку спостерігатиметься поступове переміщення прямої ЕG1 у положення EG2 з одночасним зростанням ВВП на суму YG2 - YG1. Зростання державних витрат є потужним важелем стимулювання економічного зростання.
Оскільки наша країна перебуває в стані економічного спаду, і її виробництво не досягає свого довготривалого потенційного рівня, то уряд може прийняти рішення про необхідність подолання кризи за рахунок стимулювання сукупного попиту. Припустимо, що економіка перебуває в стані падіння у точці А (див. рис. 4), яка розміщується з лівого боку від кривої сукупної пропозиції у довготривалій перспективі АSlp.
Ціна, Р АSlp
АS1
С
Р2 АS2
Р1 А
Р3 В
АD2
АD1
Рис. 4. Стимулювання економічного зростання за допомогою бюджетної політики
Зростання видатків Державного і місцевих бюджетів пересуне криву АD1 вправо на рівень АD2. Сукупний попит збалансується з сукупною пропозицією в точці С. У цій точці сукупна пропозиція рівна природному рівню виробництва Y2, але загальний рівень цін зріс з Р1 до Р2. Тим самим за допомогою державного стимулювання економічного зростання досягається рівновага, але за рахунок спалаху інфляції.