На впорядкування державного контролю у сфері підприємницької діяльності спрямований Указ Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р6. Органи виконавчої влади уповноважені здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності проводять її згідно з планом за сукупними показниками за письмовим дорученням керівника контролюючого органу не частіше одного разу на рік у межах компетенції контролюючого органу.
Указом чітко визначені контролюючі органи, що мають право проводити планові та позапланові виїздні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, та їх повноваження. До них відносяться органи державної податкової служби, митні органи, органи державного казначейства, державні контрольно-ревізійні служби. Планові виїздні перевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно в день, визначений органами державної податкової служби, а порядок координації проведення перевірок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Органи виконавчої влади здійснюють і так званий внутрішній контроль, що відіграє важливу роль у зміцненні державної дисципліни, законності при формуванні органів державного управління, підвищенні їх виконавчої дисципліни. Загальний контроль здійснюють усі органи виконавчої влади і їх посадові особи. Базовим елементом його регламентації є закони, у яких визначено правовий статус органів виконавчої влади всіх рівнів, де функція контролю та обсяг і межі здійснення повинні бути чітко визначені. В подальшому контроль має отримати регламентацію у підзаконних і локальних компетенційних нормативних актах - про конкретні міністерства та відомства, їх нижчі ланки. Така регламентація не повинна обмежуватися лише посиланням на необхідність здійснення контролю, а має містити в собі весь механізм його здійснення та наслідки контролювання.
Контрольні функції органів виконавчої влади мають бути закріплені і в поточних підзаконних актах, а саме тоді, коли виникає потреба змінити контрольні повноваження. Гнучкість правового регулювання контрольної функції органів виконавчої влади, можливість попереднього, поточного та наступного проведення направлені на результативність здійснення.
Контроль Кабінету Міністрів здійснюється за усіма ланками виконавчої вертикалі. Але при цьому на вищому і центральному рівні він має значний інформаційно-аналітичний характер. Контроль у «виконавчій вертикалі» не має зводитися до перевірки результату, а мусить враховувати і якість виконання, своєчасність виявлення проблеми, швидку реакцію на фактичну ситуацію. Особлива увага до контролю у сфері виконавчої влади зумовлена характером діяльності її органів та посадових осіб, потребою у постійному зворотньому зв'язку та прийнятті відповідних управлінських дій.
Слід зауважити, що на практиці в окремих сферах державного управління уже діють системи органів контролю, які мають визначену структуру, коло контрольних повноважень, чітко визначені завдання.
Внутрішній контроль має свої особливості, він утворюється у вигляді самостійних у організаційному і юридичному відношенні органів, тобто функціонує як надвідомчий, є загальним для всіх галузей і сфер управління (податковий контроль), або ж створюється у складі відповідних органів державного управління, скажімо, у сфері економіки чи соціально-культурній, це вже відомчі види контролю.
До систем надвідомчого контролю слід віднести фінансовий контроль, то має чітку функціональну визначеність і здійснюється за фінансовою діяльністю в усіх сферах суспільних відносин.
Це, звичайно ж, не свідчить про те, що немає потреби в його вдосконаленні, реформуванні, він налагоджується і отримує відповідне правове унормування.
Можна вказати також на контроль у митній справі. Порівняно з системою фінансового контролю він не має значної практики, проте вже має чітко окреслену структуру, визначені завдання. Слід назвати і такі види функціонального контролю, як контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, контроль за цінними паперами, контроль у сфері приватизації об'єктів державної власності, де вже склалися відповідні системи контролю.
Необхідно констатувати, що діяльність цих систем контролю майже не пов'язана між собою. На державному рівні немає органу, який акумулював би та аналізував інформацію, отриману в процесі контролю у різних сферах управління. Є сфери, де такий контроль не проводиться, або коли й існує, то відзначається роздрібненістю та розрізненістю органів, що його здійснюють,
Посиленого контролю з боку держави потребує навколишнє середовище. Тут діє безліч різних контрольних комісій, які мають різні повноваження, а головне, що результати контролю не піддаються аналітичному аналізові, а отже, не сприяють прийняттю на державному рівні рішень, направлених на регулювання глобальних і важливих питань.
Контроль у сфері виконавчої влади не може бути відокремленим від організації державного управління в цілому, а тому на рівні уряду він має здійснюватися спеціальним органом, підпорядкованим Кабінету Міністрів. Його завдання має полягати у забезпеченні уряду аналітичною інформацією для здійснення контролю за ситуацією у різних сферах державного управління. У складі такого органу мають діяти ради з координації контролю за основними напрямами управлінської діяльності, які стали б організаційними підрозділами інформаційно-аналіичного контрольного центру при уряді, а останній повинен тісно взаємодіяти з такими органами, як податкова адміністрація, Антимонопольний комітет, митна служба тощо, оскільки саме вони здійснюють спеціалізований контроль, мають особливий правовий статус і їх діяльність визначається відповідними законами.
Держава, використовуючи механізм виконавчої влади для організації управління суспільними справами, має звернути особливу увагу на надання органами виконавчої влади необхідних управлінських послуг громадянам та здійснення контролю за захистом їх прав. Тому контроль має здійснюватися за виконавською дисципліною в органах виконавчої влади по управлінській вертикалі, за дотриманням чинного законодавства, діяльністю у межах певних повноважень, а також за самим процесом надання управлінських послуг. забезпеченням прав і свобод громадян.
До зовнішнього контролю належать і спеціалізовані органи контролю. У процесі реформування законодавства з питань контролю у сфері виконавчої влади значної уваги потребують органи спеціалізованого контролю, які діють у міністерствах, державних комітетах та інших органах виконавчої влади.7 Такими органами спеціалізованого контролю, здебільшого, є інспекції, які проте мають різний правовий статус, назву, коло повноважень. Ці органи створюються у галузях промисловості та фінансів, сільського господарства і охорони природи, будівництва та збереження матеріальних цінностей тощо.
Суб'єктами цього контролю є державні інспекції: податкова, пожежна, автомобільна, в справах захисту прав споживача, з контролю за цінами, за вивозом матеріальних цінностей, за станом ядерної і радіаційної безпеки, за дотриманням стандартів, благоустрою, державна економічна інспекція тощо. До кола спецінспекцій належать інспекції гірничого технагляду, пробірного, сільськогосподарського, газового нагляду, котлонагляду, ветеринарного, рибного нагляду та ін.
Для правового статусу спецінспекцій характерно, що наглядові функції за виконанням нормативно-правових актів (спеціальних правил, обов'язкових вимог, умов державних обов'язкових стандартів, нормативів, інструкцій) поєднуються з контрольними — за діями людей щодо виконання загальнообов'язкових правил.
Інспекції наділені правом проводити перевірки, обстеження, рейди, зобов'язані брати участь у ревізіях, знайомитися з документами, вимагати пояснень з усіх видів порушень, вимагати від органів вищого рівня притягнення винних до відповідальності, давати приписи, що породжують юридичні обов'язки, наприклад, про усунення порушень законності s причин, які їм сприяють.
Кожна спецінспекція у своїх діях не має права втручатися у повсякденну роботу адміністрації підконтрольного об'єкта незалежно від форм власності, не може входити в оцінку оперативно-адміністративної діяльності адміністрації, а має провадити перевірку відповідно до питань свого профілю.8
З метою впорядкування та підвищення дієвості контрольної діяльності потрібно проаналізувати сучасне становище інспекцій, принципи, якими керувалися при їх створенні, підвідомчість та обсяг надання контрольних повноважень. Це має стати предметом спеціального дослідження.
Такі державні інспекції повинні підпорядковуватися відповідному функціональному центральному органу, а положення про них затверджуватися вищим органом виконавчої влади. Це обумовлено тим, щоо державна інспекція є спеціальним органом із самостійними завданнями, тому правовий статус, організація і компетенція має бути закріплена у самостійному нормативному акті, яким є положення.
Практика затвердження положення про державну інспекцію Кабінетом Міністрів України має переваги і зумовлена тим, що державна інспекція для виконання контрольних повноважень наділяється широкими надвідомчими повноваженнями у цій сфері. Тому при визначенні її правового статусу, наданні відповідних повноважень має брати участь інстанція, що наділила саме міністерство такими повноваженнями. За таких обставин значно підвищиться роль і значення державних інспекцій.