Дуже обмежені опіки у відповідних місцях можуть бути вирізані із закриттям дефекту мобілізованими місцевими тканинами. Дещо менше обмежені опіки однієї глибини можуть бути уже під час первинної обробки тангенцій-но зрізані (первинна некректомія) тазакриті розщепленим клаптем шкіри, одержаним за допомогою дерматома. Але ця первинна некректомія супроводжується значною крововтратою і, крім того, новоутворена поверхня не завжди буває рівною та досить сухою, щоб зріз шкіри міг добре приліпитися до неї без загрози скупчення під ним крові та ексудату. І хоч перфорація такого зрізу зменшує можливість цього ускладнення, все ж таки спосіб такої первинної некректомії з ауто-пластичним закриттям рани застосовується рідко і, головним чином, у спеціалізованих відділеннях.
Здебільшого ж під час первинної обробки глибокого опіку, особливо різної глибини, його поверхню — струп або лише закривають асептичною пов'язкою до появи чіткої демаркаційної зони некрозу і його відшарування (останнє може бути прискорене аплікацією на поверхню струпа протеолітичних ферментів або 40 % саліцилової кислоти), або ж з появою демаркації через кілька діб після опіку проводять некректомію з подальшою аутопластикою. При циркулярних глибоких опіках грудної клітки чи кінцівок, зокрема нижніх на рівні гомілок або стегон, струп під час першої місцевої обробки ділянки опіку повинен бути розрізаним уздовж тулуба чи кінцівки в кількох місцях з метою ліквідації стиснення грудної клітки або кінцівки і порушення дихання та кровообігу.
При глибокому поширеному опіку однієї глибини всю ділянку некрозу (струп) у межах здорової шкіри в перший тиждень — на 3-тю — 7-му добу — тангенційно вирізують і тимчасово закривають "біологічною" пов'язкою — консервованою свинячою шкірою, синтетичною шкірою чи, рідше, консервованою алошкірою (останню через загрозу СНЇДу та інших інфекцій використовують рідше). Таке тимчасове закриття показано тим раніше, що більша площа ділянки некрозу і більший ризик смерті. Тимчасове закриття опікової рани запобігає інфікуванню рани, плазмореї таприскорює підготовку поверхні для аутопластики зрізами шкіри. Воно може проводитись як одноразово, так і у кілька етапів. Поряд із цим використовують і інші заходи запобігання інфекції та стимулювання регенерації тканин (ультразвук, лазерне опромінення тощо).
Перед пластикою глибоких опіків треба ліквідувати анемію, гіпопротеї-немію та інші порушення обміну, а також нейтралізувати мікрофлору на поверхні рани, зокрема стрептококи, перевіривши наявність їх мікробіологічним шляхом. Раннє закриття ранових поверхонь глибоких опіків поряд із використанням антибіотиків — найважливіші заходи запобігання опіковому сепсису.
Пластичне закриття глибоких поширених опіків здійснюється, головним чином, розщепленим зрізом шкіри, який одержують дерматомом. Його перевагами перед зрізом повної товщини шкіри є краще приживлення завдяки кращому надходженню в нього поживних речовин, а також тісному приляганню до ранової поверхні. Розщеплені зрізи шкіри зручні й тим, що їх можна уже через 2—3 тиж знову (повторно) отримати з того ж самого донорського місця тіла потерпілого, оскільки це місце швидко епітелізується за рахунок епітелію придатків шкіри — волосяних цибулин, сальних та потових залоз. Таке багаторазове одержання шкіри особливо важливе у хворих з масивними опіками, за яких створюється дефіцит здорової шкіри.
Для вільної пластики в гострий період застосовують практично завжди розщеплені зрізи. Недоліками цих зрізів є мала їх толерантність до фізичного навантаження, навіть "фізіологічної" травми — тиску, поштовхів, а також схильність до зморщення та спотворення.
Через ці особливості замість зрізів при пластиці тих ділянок шкіри, які зазнають значних навантажень (долоні, підошви), чи ділянок, важливих з косметичного погляду, користуються зрізами повної товщини або комбінованими клаптями шкіри насудинній ніжці. Останні використовують для пластики опікових поверхонь з оголенням кісток, суглобів та сухожилків. Закриття навіть великих за площею опіків у спеціалізованих лікарняних закладах досягається протягом 2—3 міс.
Разом із тим лікування хворого, реабілітаційний період повинні тривати протягом принаймні рік, оскільки еволюція рубців відбувається упродовж року і навіть більше і цей період може ускладнитися тяжкими як фізичними і косметичними вадами (контрактури, виворіт повік тощо), так і психічними травмами. Як поверхню пересаджених шкірних зрізів, так і донорські поверхні в цей періодтреба змащувати зм'якшувальними кремами, а також проводити легенький масаж їх. На ділянки контракту? доцільно призначати фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, парафіно-, лазеро- та механотерапія тощо). Для запобігання появі гіпертрофічних рубців широко використовують еластичний одяг, фізіотерапевтичні процедури, а у разі схильності хворого до розвитку їх призначають кортикостероїдні препарати (преднізолон, гідрокортизон — як у вигляді мазей, так і внутрішньом'я-зово).
Людям зі значними косметичними вадами і контрактурами потрібні психореабілітація та соціальна реабілітація.
ОПІКИ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ
Опіки дихальних шляхів стали спостерігатися останнім часом нерідко. Незалежно від ступеня та площі ураження слизової оболонки ці опіки зараховують до категорії тяжких, бо вони становлять значну загрозу для життя потерпілих. Особливо небезпечні опіки, що поширюються на підзв'язкову ділянку гортані. Опіки дихальних шляхів спостерігаються при пожежах у житлових будівлях, на пароплавах, при вибухах парових котлів, загоранні бензоцистерн, газопроводів тощо і зумовлені вдиханням потерпілими гарячих повітря, пари та диму. Опіки дихальних шляхів нерідко комбінуються з отруєнням потерпілих токсичними хімічними речовинами, що виділяються під час горіння побутових приладів, які виготовляються переважно з пластмасових компонентів.
Оскільки опіки дихальних шляхів майже завжди поєднуються з опіками шкіри, які передусім привертають до себе увагу, своєчасна діагностика інгаляційних опіків дуже важлива. Клінічна симптоматика цих опіків у ранній період (у перші 8 год) обмежується спазмом м'язів гортані, а пізніше — набряком та запаленням слизової оболонки дихальних шляхів, які зумовлюють порушення про
хідності дихальних шляхів та дихання. Діагностика грунтується на таких клінічних ознаках та симптомах:
1) наявність опіків голови та шиї;
2) спалене волосся в носі;
3) охриплість голосу;
4) задишка та ціаноз;
5) "трубний" кашель;
6) стискуючий біль вздовж груднини;
7) запалення ротоглотки;
8) виділення харкотиння з домішками сажі, кіптяви.
Різко підвищена кількість виділень із бронхів (бронхорея).
Всі такі хворі потребують обов'язкової госпіталізації. Діагноз за потреби може бути верифікований з допомогою фіброендобронхоскопії.
Лікування таких хворих полягає у диханні зволоженим киснем, туалеті бронхів, іноді з ендоскопією, інгаляція та введення бронхолітичних та му-колітичних засобів. Призначають також кортизол чи преднізолон (50 мг на добу) як протинабряковий та протизапальний засіб, антибіотики, у разі наростання асфіксії роблять інтубацію трахеї та штучну вентиляцію легень. У деяких випадках проводять трахсо-стомію, але вдаються до неї за суворими показаннями, оскільки вона збільшує ризик розвитку сепсису. Зогляду на це ускладнення багато авторів, зокрема американських, не рекомендують застосовувати кортикостероїди. Проте вітчизняні комбустіологи не розділяють цей погляд і застосовують такі препарати у великих дозах (Р.Д. Рябая, Р.И. Кравченко, 1980;Н.Е. Повстяной, Г.П. Козинец, 1984).