Смекни!
smekni.com

Підстави та процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого (стр. 3 из 4)

Згідно зі ст. 142 КПК України обвинувачений має наступні права:

1) знати, в чому його обвинувачують;

2) давати показання щодо пред’явленого йому обвинуваченню або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

3) подавати докази;

4) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини в справі; 5) заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові і перекладачеві;

6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;

7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства;

8) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

9) подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

Копія постанови про притягнення особи як обвинуваченого з переліком його прав і обов’язків вручається обвинуваченому. Пред’явлення обвинувачення глухим, німим і сліпим провадиться за правилами статей, які передбачені КПК (ст. 144 КПК) в присутності захисника, а в справах глухих і німих, крім захисника, запрошується також особа, яка розуміє їх знаки.

Пред’явлення обвинувачення і роз’яснення процесуальних прав обвинуваченому може бути оформлене окремим протоколом.

Слід зазначити, що з пред’явленням обвинувачення розслідування по справі не припиняється, тому під час перевірки пред’явленого обвинувачення та збирання нових доказів обвинувачення може зазнати певних змін. Їх процесуальне оформлення залежить від того, в який бік ці зміни відбулись.

Якщо частина обвинувачення не знайшла свого підтвердження зібраними по справі доказами, справа у цій частині обвинувачення закривається постановою слідчого. Це може бути як злочин з самостійною кваліфікацією, так і без неї, кваліфікуюча ознака злочину, необхідність кваліфікації злочину за кількома статтями Кримінального кодексу України. Постанова про закриття частини справи оголошується обвинуваченому.

За умови, що виникла необхідність перекваліфікувати дії обвинуваченого на тяжчий злочин, додати кваліфікуючі ознаки або в ході розслідування з’ясовано, що обвинувачений вчинив інші злочини, слідчий зобов’язаним заново пред’явити обвинувачення з дотриманням усієї необхідної для цього процедури. У випадку, якщо ці обставини буде з’ясовано судом, справа повертається слідчому на додаткове розслідування, позаяк суд має право змінювати обвинувачення лише в сторону його зменшення.

На завершення слід додати, що і вданому випадку є винятки з правил. Законодавством передбачені окремі умови пред’явлення обвинувачення для окремих категорій громадян, таких як Президент України, кандидати в Президенти України, народні депутати України, судді. Особливості здійснення цієї процесуальної процедури визначаються законодавством про статус цих осіб.

Отже, винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого є неодмінною складовою досудового розслідування. У даному розділі були розглянуті ряд етапів притягнення особи як обвинуваченого, а саме: винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, ознайомлення обвинуваченого з Постановою та роз’яснення йому його прав, передбачених ст. 142 КПК України. Тепер розглянемо етап допиту обвинуваченого.

3. Процесуальний порядок допиту обвинуваченого

Показання обвинувачуваного – це повідомлення цих осіб інформації із приводу пред'явленого обвинувачення, інших відомих обставин у справі і наявних у справі доказів, зроблені під час допиту у встановленому законом порядку.

Кримінально-процесуальне право України вважає показання обвинувачуваного самостійним видом доказів. Як і інші докази, показання обвинувачуваного використовуються для встановлення істини по кримінальній справі. У той же час право обвинувачуваного давати показання, спростовувати обвинувачення є одним з виражень права обвинувачуваного на захист, і показання обвинувачуваного перетворюються в засіб його захисту.

Допит обвинуваченого є слідчою дією, спрямованою на одержання від обвинуваченого показань по пред’явленому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого негайно після явки або приводу, але не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення. Показання обвинуваченого мають подвійну правову природу: вони одночасно є доказами по справі і є способом захисту обвинуваченого.

Допит може проводитись за місцем проведення попереднього слідства, за місцем проживання, лікування, навчання, роботи, попереднього ув’язнення обвинуваченого. Як правило, згідно зі ст. 143 КПК України, допит обвинуваченого проводиться в день, але у виняткових випадках проведення допиту є можливим і вночі. Присутність захисника під час допиту є обов’язковою лише у випадках, коли його участь у справі має обов’язковий характер. В інших випадках це питання вирішується обвинуваченим за бажанням. Присутність інших учасників процесу під час допиту заборонена, крім того слідчий повинен вживати заходів щоб обвинувачені не могли спілкуватись між собою.

На початку допиту слідчий повинен запитати підозрюваного чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинувачені, якщо визнає то повністю чи частково, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення і про всі інші обставини, що мають значення для даної справи. Відповідь на питання про визнання обвинувачення має важливе юридичне значення, оскільки закон пов’язує з визнанням своєї вини можливість припинення справи за нереабілітуючими обставинами, щире розкаяння та сприяння у відновлення істини є пом’якшуючою обставиною. Обов’язковим також є оголошення процесуальних прав обвинуваченому, про що робиться відмітка у протоколі.

Після виконання вище зазначених дій слідчий дає можливість обвинуваченому у вільній формі викласти свої показання та пояснення. Він може поставити обвинуваченому додаткові запитання у разі необхідності конкретизації та деталізації обставин справи, перевірки алібі обвинуваченого, визначення його ролі у випадку скоєння злочину у співучасті. Запитання можуть ставити також присутні на допиті прокурор, захисник, інші присутні особи.

Обов’язковим під час допиту є ведення протоколу, до якого заносяться все, що відбувається: показання обвинуваченого, запитання присутніх, дії слідчого пов’язанні з пред’явленням обвинуваченому речових доказів та документів тощо. Після закінчення допиту протокол дається обвинуваченому для особистого ознайомлення, він має право вимагати внесення доповнень та змін до протоколу, які обов’язково повинні бути виконані. Його підписують обвинувачений та слідчий (кожна сторінка підписується окремо), а також всі інші особи присутні під час допиту.

На прохання обвинуваченого, відповідно до ст. 146 КПК України, йому можуть надати можливість подати свої показання у письмовому вигляді, про що робиться відмітка у протоколі допиту. В цьому випадку слідчий теж може задавити додаткові запитання, які разом з відповідями заносяться до протоколу.

В кінці протоколу, окрім зазначених у КПК України необхідних реквізитах (наприклад, підпису обвинуваченого, слідчого), слідчому доцільно запропонувати написати обвинуваченому чи застосовувалися до нього під час допиту психічний або фізичний примус.

Слід зазначити, що показання обвинувачуваного використовуються ним для захисту своїх законних інтересів і тому містять, крім фактичних даних, також думки, припущення. Останні не мають доказового значення, але можуть служити підставою для версій про наявність обставин, що спростовують обвинувачення чи пом'якшують відповідальність.

При допиті обвинувачуваного необхідні: деталізація і конкретизація фактичних даних, що містяться в показаннях; одержання даних про джерело з приводу кожного факту.

Дача показань – це право, а не обов'язок обвинувачуваного; він не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, на відмінну від свідка. Відмова від показань не звільняє, однак, обвинувачуваного від обов'язку з'являтися за викликом на допит.

Традиційна позиція законодавства щодо того, що дача показанні право, а не обов'язок підозрюваного чи обвинувачуваного, має в даний час законодавчу базу і знайшла відображення у ст. 63 Конституції України.

Предмет показань обвинувачуваного не вичерпується формулюванням обвинувачення. Він вправі давати показання про будь-які обставини, якщо вважає, що вони мають значення для справи. Він може, зокрема, додатково повідомити дані про пом'якшуючі обставини, причини й умови, що сприяли здійсненню злочину, інших відомих йому злочинах. Його показання можуть стосуватися характеристики інших обвинувачуваних, потерпілого, свідків, взаємин з ними і між ними і т.д. Він допитується про обставини, істотних для забезпечення його прав.

Дані, що мають значення для справи, обвинувачуваний може повідомити й у клопотанні, заяві, поясненні, скарзі. З цих питань повинні бути отримані його додаткові показання. Посилання ж на розуміння, що викладені в цих матеріалах, як на докази неправильна, тому що вони виражають лише позицію при здійсненні захисту.

Показання обвинувачуваного не можна розглядати ні як “кращі” доказ у порівнянні з іншими, ні як “гірші”.

Обвинувачення не може бути засноване на одних лише показаннях зацікавленого в результаті справи обвинуваченого при відсутності інших доказів.

Показання обвинувачуваного, при дачі яких був присутній прокурор, захисник, законний представник, не мають переваг без перевірки й оцінки їхнього змісту в сукупності з іншими доказами за правилами. Разом з тим факт присутності зазначених осіб має значення при оцінці обґрунтованості заяви обвинувачуваного про те, що дані показання не відповідають дійсності, тому що особа, яка допитувала, порушила законність при їх одержанні.