Смекни!
smekni.com

Отруйні речовини та їх класифікація (стр. 2 из 3)

Незважаючи на значну небезпеку, азотна кислота незамінна при виробництві багатьох барвників, лікарських препаратів, пластичних мас, вибухових речовин тощо. У зв`язку із великою окислювальною здатністю вона застосовується як окисник замість кисню у реактивних двигунах, забезпечуючи ефективне згорання ракетного палива.

При попаданні кислоти на тіло її потрібно змивати великою кількістю води, а потім нейтралізувати розчином питної соди.

Перша медична допомога при отруєнні азотною кислотою: в разі отруєння цією кислотою категорично забороняється промивати шлунок. Це може тільки підвисити рвоту і посприяти попаданню кислоти в дихальні шляхи. Шлунок промивають за допомогою спеціального зонду. Із шкіри, очей, губ кислоту змивають великою кількістю води (1 - 2 л).

Синильна кислота - прозора рідина. З водою синильна кислота змішується у всіх пропорціях, легко розчиняється у спиртах, бензині та інших розчинниках. У природі вона зустрічається в рослинах, наприклад, в ядрах кісточок вишень, слив. Синильна кислота має присмак гіркого мигдалю.

Використовують синильну кислоту для одержання амінокислоти та різних речовин, наприклад, акрилонітрилу, які необхідні при виробництві пластмас, а також як фумигант - засіб боротьби із шкідниками сільського господарства.

Можливі шляхи отруєння синильною кислотою: вдихання пари, проникнення через шкіру, приймання безпосередньо в середину.

При легкій формі отруєння відчувається металевий присмак, слабість. При тяжкій формі отруєння - головний біль, шум у вухах, болі в серці і, можливо, - смерть.

Перша медична допомога при отруєнні синильною кислотою: потерпілому в отруєній атмосфері одягнути протигаз, дати антидот (амінітрит) і вивести з зони зараження. Якщо стан потерпілого залишається тяжким, то через 5 хвилин дають повторно антидот. Захист органів дихання від синильної кислоти забезпечують фільтруючі та ізолюючі протигази. Наявність синильної кислоти в повітрі можна визначити приладами хімічної розвідки.

Ртуть - метал сріблясто-білого кольору, у звичайних умовах легко рухома рідина, що при ударі поділяється на дрібні кульки, у 13,5 разів важча за воду. Температура плавлення - +38,90С. З підвищенням температури випаровування ртуті збільшується. Пари ртуті та її сполуки дуже отруйні!

Потрапивши до організму людини через органи дихання, ртуть акумулюється і залишається там на все життя.

Симптоми гострого отруєння виявляються через 8 - 24 години: починається загальна слабкість, головний біль та підвищується температура; згодом - болі в животі, розлад шлунку, хворіють ясна.

Хронічне отруєння є наслідком вдихання малих концентрацій парів ртуті протягом тривалого часу. Ознаками такого отруєння є: зниження працездатності, швидка стомлюваність, послаблення пам’яті і головний біль; в окремих випадках можливі катаральні прояви у верхніх дихальних шляхах, кровотечі ясен, легке тремтіння рук та розлад шлунку. Тривалий час ніяких ознак може не бути, але потім поступово підвищується стомлюваність, з`являється головний біль, апатія й емоційна нестійкість, починає порушуватись мова, тремтять руки, повіки, а у важких випадках – ноги і тіло. Ртуть уражає нервову систему, а тривалий вплив її викликає навіть божевілля.

Дії населення при розливі ртуті у приміщенні.

Якщо у приміщенні розбито ртутного градусника:

- виведіть з приміщення всіх людей;

- відчиніть навстіж усі вікна та двері у приміщенні;

- захистіть органи дихання хоча б вологою марлевою пов’язкою;

- негайно починайте збирати ртуть, збирайте спринцівкою великі кульки і відразу скидайте їх у скляну банку з розчином (2 г перманганату калію на 1 л води), дрібніші кульки збирайте щіткою на папір і теж скидайте у банку. Банку щільно закрийте кришкою. Використання пилососа для збирання ртуті - забороняється;

- вимийте забрудненні місця мильно - содовим розчином ( 400 г мила і 500 г кальцинованої соди на 10 л води ) або розчином перманганату калію ( 20 г на 10 л води );

- зачиніть приміщення після обробки так, щоб не було сполучення з іншими приміщеннями, і провітрюйте протягом трьох діб;

- утримуйте у приміщенні температуру 18-200С для скорочення термінів обробки протягом проведення всіх робіт;

- вичистіть та промийте міцним, майже чорним розчином марганцівки підошви взуття, якщо ви наступали на ртуть.

Якщо ртуті розлито більше, ніж у градуснику:

- виконайте всі застереження щодо безпеки, наведенні вище;

- ізолюйте максимально забруднене приміщення, щільно зачиніть усі двері;

- швидко зберіть документи, продукти та інші необхідні речі;

- вимкніть електрику, газ та загасіть вогонь у грубах перед виходом з будинку;

- негайно викличте фахівців через місцевий державний орган з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, за телефоном 102.

Боротьба з великою кількістю розлитої ртуті та її парів дуже складний процес. Хіміки називають його демеркуризацією.

Одиниці радіоактивності і дози випромінювання

Радіоактивність — перетворення ядер атомів одних елементів на інші, яке супроводжується іонізуючим випромінюванням.

Іонізуюче випромінювання — потік часток або квантів електромагнітного випромінювання, проходження яких крізь речовину призводить до його іонізації (перетворення нейтральних атомів в іони) з утворенням електричних зарядів різних знаків.

Одиниця вимірювання радіоактивності — Беккерель (Бк, Вq). 1 беккерель дорівнює одному спонтанному розпаду на 1 сек. Внесистемна одиниця радіоактивності — Кюрі (Кu, Сu). 1 Кu дорівнює 3,7•1010 Бк.

В медичній практиці використовується одиниця активності — мг.екв.радия який враховує гамg—постійну, що характеризує радионуклід.

Розрізняють такі види іонізуючого випромінювання:

l — випромінювання — потік важких часток, які складені з двох нейтронів і двох протонів.

b — випромінювання — потік електронів або позитронів.

g — випромінювання — електомагнітне випромінювання, яке звільнюється при радіоактивному розпаді, тобто при переході ядра атома з одного енергетичного атому в інший. Довжина хвилі його випромінювання 0,05—10 н/м.

Rо — випромінювання — електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі < 0,05 н/м.

Кількість енергії, яке передається тканинам при дії іонізуючого опромінення називається дозою.

Дози можуть бути наступні.

Поглинута доза — енергія іонізуючого опромінення, поглинута опроміненим тілом (тканинами організму), в перерахунку на одиницю маси. Одиниця поглинутої дози — грей (Гр,Gу). 1 гр = 100 рад.

Еквівалентна доза — поглинута доза помножена на коєфіцієнт якості випромінювання, що враховує здатність даного вида випромінювання пошкоджувати тканини організма.

Коєфіцієнт якості опромінення найбільший у l — випромінення = 20, для b та g — випромінювання — 1. Одиниця еквівалентної дози — Зиверт (Зв). 1 зиверт = 100 бер (біологічний еквівалент рада).

Ефективна доза — еквівалентна доза, помножена на коефіцієнт, що враховує різку чутливість різних тканин до опромінення.

Якісні характеристики іонізуючого випромінювання

— енергія випромінювання (Дж, еВ)

— проникаюча здатність (м, см, мм)

— іонізуюча здатність.

Кількісні характеристики іонізуючого випромінення.

— поглинута доза

— еквівалентна доза

— експозиційна доза (характеризує іонізуючий ефект, рентген — та g— випромінювання)

— густина потоку частинок ( для корпускулярних випромінювань).

Якісні характеристики радіонуклідів

— вид ядерного перетворення (l — розпад, електронний b— розпад, позитронний g — розпад, К — захват, самовільне ділення ядер, термоядерна реакція)

— період напіврозпаду.

Кількісні характеристики радіонуклідів

— активність — число перевтілено (розпадів) за секунду. Одиниця активності — беккерель (Бк) — 1 бк = 1 ядерний розпад в секунду. Внесистемна одиниця активності — (Кюрі (Ки). 1 Ки = 3,7 . 10.. Бк.

Основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

1) зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

2) скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

3) збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При Цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів: Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.